Головна сторінка » Твори з української літератури

Гоголь М.В. [20] Гончар О.Т. [19] Довженко О.П. [46]
Карпенко-Карий І.К. [23] Кобилянська О.Ю. [53] Костенко Л.В. [27]
Котляревський І.П. [24] Коцюбинський М.М. [36] Кочерга І.А. [12]
Куліш М.Г. [16] Куліш П.О. [24] Леся Українка [86]
Марко Вовчок [27] Нечуй-Левицький І.С. [38] Остап Вишня [13]
Панас Мирний [37] Сковорода Г.С. [23] Сосюра В.М. [18]
Франко І.Я. [38] Шевченко Т.Г. [130] Інші укр. автори [108]

Кiноповiсть “Зачарована Десна” сповнена глибоких роздумiв прожиття дореволюцiйного українського села. Це лiтопис вiдкриття селянським хлопчиком широкого свiту - вiд пiзнання становища людини з фантастичної лубочної картини страшного божого суду, що “мати купила за курку на ярмарку”, до свiдомого розумiння суду людського, де Сашко вперше знайомиться з трагiчними i смiшними прикрощами життя. В його дитячу свiдомiсть ще не вплiтається поняття про дрiбновласницьку стихiю, людськi стосунки.
Як вiдомо, цивiлiзацiя розвивається лише тодi, коли кожне наступне поколiння робить крок уперед, дбаючи про рiдну землю, про свiй народ. Воно повинно осмислити поклики попередникiв i внести власну часточку в розвиток свого краю. Це глибоко розумiв Iван Семенович Нечуй-Левицький, бо сам усе життя трудився для рiдної культури, був справжнiм патрiотом i подвижником. Вiн був переконаний, що, коли в Українi буде якнайбiльше освiчених, нацiонально свiдомих i працьо-витих людей, в серцi кожного українця з новою силою спалахне вогонь нацiональної гордостi й честi.
Поема “Мазепа” мала нелегку долю. Десятки рокiв вона була заборонена, а мiж тим це значне явище в нашiй лiтературi. Легкiсть i прозорiсть вiршування, його образнiсть та емоцiйна насиченiсть - докази майстерностi українського Пушкiна - Володимира Сосюри. Твiр написаний в кращих традицiях європейського романтизму: пристраснi почуття, центральний герой, надiлений всiма чеснотами, любовний трикутник, наївно-вiдважнi клятви й блискавичне втiлення задумiв у життя.
Ми, українцi, ще й зараз самi не знаємо iсторiї своєї країни. Героїв українського народу називали ворогами i навiть зрадниками. Так робили тодi, коли неможливо було змусити замовчати борцiв за волю i свою державу. Ще бiльше славних iмен i подiй намагалися назавжди приховати, щоб люди їх цiлком забули.
Появу поеми Iвана Котляревського "Енеїда” вважають початком нової української лiтератури, до творцiв якої належать такi видатнi митцi, як Тарас Шевченко та Пантелеймон Кулiш, що також писали живою українською мовою. "Енеїда” стала першим друкованим твором нової української лiтератури, представивши до того ж досить рiдкiсний жанр - пародiю, а точнiше - травестiю, за законами якого письменник мав дотримуватися запозиченого сюжету та творити свої образи на його основi. Вперше її було видано ще 1798 року, але пiзнiше автор переробляв поему аж до 20-х рокiв ХIХ сторiччя, а у повному обсязi вона побачила свiт лише 1842 року.
Я знаю: скiльки б не пройшло часу, постать Лесi Українки буде завжди асоцiюватися з образом героїнi її поезiї “Contra spem spero!”, рядки якої вражають драматизмом i водночас оптимiзмом дiвчини, здатної за найтяжчих обставин “пiсню веселу спiвать”.
Повість Марка Вовчка «Інститутка» була першим великим твором, у якому показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти жорстокості та сваволі панства, засуджувалося кріпацтво як велике соціальне зло. Розпочала письменниця роботу над повістю в Немирові на основі спостережень життя у панських маєтках. Змалювала вона повновладну поміщицю і повністю залежних від її волі кріпаків. Марко Вовчок правдиво показала їхнє життя, їхнє підневільне, безправне становище. «Сидимо було день при дні у дівочій та робимо», - розповідає Устина. «Спасибі хоч за те, що не б’ють десять раз на день, як от по інших, чуємо». Описано в повісті знущання й наруги, яких зазнали кріпаки від панночки. Малюючи цей образ, Марко Вовчок зуміла показати своє ставлення до таких панночок. Щоб викликати презирство й ненависть читачів, автор показує непристойні вчинки панночки, добираючи відповідні мовні І засоби. Так, до слова «кричить» вона добирає синоніми «репече», «дзвякотить».
“Караюсь, мучусь, але не каюсь” - пiд цими словами може пiдписатися кожна мужня людина альтруїстичних переконань, яка здатна на боротьбу i муки в iм’я щастя для всiх. I така стiйкiсть, мужнiсть, принциповiсть не дається людинi з народженням. Все це виховується i гартується протягом життя. Яскравим прикладом формування такого життєвого кредо є доля i життя Т. Г. Шевченка.
Поетична спадщина Володимира Сосюри багата патрiотичними мотивами. Вiд свiтанку до кiнця свого творчого шляху поет жив пiснею про Вiтчизну. Жити думами про Батькiвщину, складати про неї пiснi - найвище покликання спiвця. Пiсня Сосюри вiльно злетiла над рiдним краєм, славлячи його мальовничi простори, мiста i села, працьовитих людей
Лiна Костенко - вiдома сучасна українська поетеса, твори якої вже зараз у свiтi вважають класикою української лiтератури. Здається, у свiтовiй лiрицi все сказано i про все, але ця жiнка знайшла для себе поетичний ключ звичайнiсiнькими словами розкривати глибокi соцiально - фiлософськi питання. Пише поетеса вiршi, на мою думку, лаконiчно i свiжо.
Олександр Петрович Довженко… Лише називаємо це iм’я - i вiдразу уявляємо струнку, вродливу, зовнi та внутрiшньо, талановиту людину, письменника i кiносценариста, автора безсмертних кiноповiстей “Земля”, “Щорс”, “Повiсть полум’яних лiт”, а “Зачарованою Десною” зачитувались i дивувались, як-то до щему тепло i захоплююче можна згадувати своє дитинство, родину, звеличувати людину працi, так майстерно, з невичерпною любов’ю описувати рiднi мiсця: село, береги Десни, природу рiдного краю.
Олександр Петрович Довженко… Лише називаємо це iм’я - i вiдразу уявляємо струнку, вродливу, зовнi та внутрiшньо, талановиту людину, письменника i кiносценариста, автора безсмертних кiноповiстей “Земля”, “Щорс”, “Повiсть полум’яних лiт”, а “Зачарованою Десною” зачитувались i дивувались, як-то до щему тепло i захоплююче можна згадувати своє дитинство, родину, звеличувати людину працi, так майстерно, з невичерпною любов’ю описувати рiднi мiсця: село, береги Десни, природу рiдного краю.
«Айша та Моххамед» є неперевершеним зразком невеличкого психологічного діалога, прикладом уміння поетеси зосередити увагу тільки на самій суті питання, не захаращуючи його зайвими подробицями побуту, екзотикою тощо.
Годинник вічності поволі відраховує останні миттєвості дру гого тисячоліття, а нажахане людство - епохи. Що там, за порогом тисячоліть? Суцільні проблеми - голоду і перенаселення, ядерної катастрофи і екологічної кризи. Та чи не найважливішою серед них є проблема втрати духовності. На мій погляд, найжахливіша проблема - це духовна пустота, моральна деградація людей, перетворення їх на ситі і тупі машини, пристосовані для задоволення матеріальних потреб. Проблема відродження втраченої духовності гостро постала сьогодні перед нами. Наш народ духовно обкрадений, байдужий до рідної мови, культури, історії. Винищення духовних святинь - соборів, вишитих рушників, сорочок, мови, обрядів почалося ще у 30-х роках. Це сталося через Сталіна, який знищив не просто мільйони людей, а й людські душі. Народжувалися покоління рабів, духовних мерців, бо знищувалися церкви. Але через декілька десятків років, несподівано, як набат, пролунав на всю Україну голос Олеся Гончара. У романі «Собор» письменник порушує болючі проблеми збереження природи, історичних святинь, культурної спадщини народу.
У творчій спадщині письменника-драматурга Івана Кочерги є багато драматичних поем та історичних драм. Серед всіх творів визначне місце займає «Ярослав Мудрий» - драматична поема, основою якої автор взяв історичні події XI ст., коли князем Київської Русі був Ярослав Володимирович, прозваний у народі Мудрим. З багаторічного князювання Ярослава драматург взяв лише невеликий період з 1030 по 1036 рік. Це був час, коли Ярослав Мудрий після тривалих війн з удільними князями і зовнішніми ворогами Русі міцно закріпив за собою великий київський престол і приступив до здійснення давно поставленої мети - високо піднести культуру Руської землі.
Спад революційної хвилі, розгул шовінізму, смертні вироки військово-польових судів, гоніння на вільну думку пригнічують її, породжують невіру в торжество справедливості. «Все добре, чисто тоне В цьому киплячому вирі підлості»,- похмуро пише вона и листі Богданові, докоряючи своєму «хлопчикові» (хлопчику йшов 54-й рік) за «збочення» з вірного шляху. Вее липія йому заважала «невгамовність, або, якщо точніше, вразливість хвилиною». Добре, що він покинув цю огидну «Биржевку». Значить, він ще не остаточно перейшов «у ту віру, за яку сало дають». Її турбує також доля Бориса.
Щоб не нафантазувати ще більше, розглянемо жанр поеми, може, там і справді є щось таке? Поемою вона називається тому, що це віршований великого розміру твір, в якому змальовуються значні події, яскраво розкриваються людські характери, глибокий психологізм; епічна - бо в ній говориться про людей, їх вчинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі; травестійна - бо автор переодягнув античних героїв вергілієвої «Енеїди» в українське вбрання, переніс їх в істоіичні умови саме українського життя XVIII ст.
Серед ланів, серед широкого українського степу в’ється гадюкою заринута у вічність стежка, невідомо, звідки вона бере початок, де її кінець. Нещадно ллє дощ, краплини якого падають на обличчя двох людей, що прямують кудись. В одного дощ викликає неабияке задоволення: він радіє, наче дитина, підставляє долоні назустріч заливному дощеві, який змиє усякий бруд з душі та тіла. Інший щось бурмотить під ніс, незграбно хлюпаючи по острівцях води. Так і більшість людей не бачить прекрасного ні в чому на життєвих перехрестях.
Доля не була лагідною матір’ю для українського народу, бо все линули та й линули на родючі землі України незчисленні вороги, намагаючись поставити її на коліна. Хто тільки не хотів підкорити волелюбний народ, хто тільки не побував на українських землях! Прийшли сюди й литовські князі, щоб робити свою чорну справу, щоб відняти волю й зробити українців рабами. Знесилений народ не зміг дати відсічі, але й не скорився.
Загальновизнано, що гумор - «одна з найсильніших, найцікавіших особливостей» таланту І. Нечуя-Левицького. Найвиразніше, найособливіше ця риса творчого стилю письменника виявилася в його повісті «Кайдашева сім’я». Нечуй-Левицький зумів підмітити й передати найособливіше в народному характері, зокрема погляд на життя з усмішкою, гумористично-іронічне ставлення до складнощів життя.