Твори, як люди, мають свою біографію, долю, характер. Є твори, які легко читаються - і так само легко забуваються, ящ лишаючи сліду ні в розумі, ні в серці, а є такі, які не можна легко перебігти очима, над якими треба думати, а часом - мучитись. Зате їх ніколи не забудеш. Таким твором є «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, який любив добро і вірив у нього. Не можу не згадати відомого афоризму Григорія Сковороди «Ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить, що таке те зло, а що добро». Мудрі думки і поривають нас до роздумів, коли читаємо повість. Цей твір - як пісня, яка хвилює найтонші струни людського життя. Письменник провів нас через зло і ненависть - до любові і добра. Перед нами розкинулася незаймана, первозданна природа Гуцульщини - то є добро, любов і краса. Тут живуть смертельно ворогуючі родини гуцулів - Палійчуки і Гутенюки. Іван був незвичайною дитиною, бо «дивився перед себе, а бачив якесь далеке і невідоме нікому». З самого дитинства його обступило зло. Може, чорні смерекові ліси лякали хлопця, а може, ворожі сили природи мали на нього вплив, тільки Іван все плакав, погано ріс, і мати часто люто гукала: «Щез би у озеро та в тріски!»

Прочитавши літературний твір, буває, надовго замислюєшся над долею головних персонажів, над їхніми вчинками, думками, вдачею. Навіть іноді доводиться нагадувати собі, що це все ж таки вигадка - це не живі люди, а художньо створені образи. Проте іноді створені письменницькою уявою герої здаються настільки реальними, життєвими, живими, що доводиться себе буквально переконувати, що Вони все ж таки створені уявою. Найяскравіший приклад такого «оживання» в літературі, - мабуть, образ Шерлока Холмса. За опитуваннями, значна частка англійців вірить, що Холмс - реальна особистість, а не вигадка. Але це просто так - згадалось. Коли ж говорити про повість Михайла Коцюбинського, враження досить схоже. Так, Остап і Соломія не стануть, мабуть, національним героями, про цих не знімуть сотні фільмів, а їхні образи не будуть переспівані в інших творах. Алє ж хіба в цьому сенс? Ці образи настільки яскраві й реалістичні, що важко повірити, що їх не було насправді. Хоча вірити в це і не обов’язково, бо вони були: так або інакше. Ці образи - узагальнений образ тих юнаків і дівчат, котрі жили в Україні у тридцятих роках XIX сторіччя, страждали від панської неволі, мріяли про свободу й справедливість і не шкодували власного життя, аби цю свободу здобути.

Читаючи повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», я ніби опиняюся серед казкової природи, «серед вічного шуму річки, серед довгих плакучих трав, серед зажурених гір» - серед дивовижного світу. Цей світ має своїм джерелом гуцульську міфологію, українські повір’я часів сивої давнини. Мене чарує його незвичайність, його краса та фантастика. Міфологічний світ йде від дихання гір, від «суму чорних смерекових лісів», від стрімкого бігу струмків, які весело дзюрчать, збігаючи з далеких й близьких верхівок гір. Де ще можна сховатися нечистій силі, аріднику, як не серед цього царства природи?! Де ще можна зустріти лісовиків, як не у лісі, де вони «пасуть свою маржинку: оленів, зайців і серн»? Тут можна зустріти й веселого чугайстра, «який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки», і почути такий страшний голос сокири.

М. Коцюбинський працював у різних літературних стилях. Його повість «Дорогою ціною» поєднує елементи романтизму та реалізму, але письменника вважають одним із засновників модернізму в українській літературі. Як і модернізм є не просто стилем чи літературним напрямом, а й цілим світоглядом, який втілювався у безлічі мистецьких відгалужень. Так, М. Коцюбинський створив виразно імпресіоністичний твір «Інтермеццо», звертався письменник і до експресіонізму, - зокрема, у творі «Цвіт яблуні». Розкажіть про історичну ситуацію, яка зображена у повісті «Дорогою ціною». Повість «Дорогою ціною» описує часи кріпаччини. Це один з найскладніших періодів української історії. Коли поневолене селянство страждало, під ярмом кріпатчини, знаходились люди, які ладні були віддати життя за свободу, не вміють коритися антигуманному суспільному порядку. Саме таких людей і зображує Коцюбинський у своєму творі. Схарактеризуйте головних персонажів повісті. Розкажіть про образ Івана Котигорошка.

В повісті дві сюжетні лінії. Перша - це тема протесту проти кріпаччини, неволі. Друга - тема кохання. Вічна тема. Невідомо, як Соломія стала дружиною нелюбого чоловіка, але з усієї її поведінки видно, що не за власним бажанням. Боротьба за своє кохання до Остапа - це її жіноче виявлення свободолюбства, прагнення вирватися із неволі моральної. Соломія надзвичайно рішуча. Не роздумуючи довго, вона кидається навздогін за своїм коханим і разом з ним поділяє небезпеку важкого шляху. її жахають палаючі плавні, але вона не відступає від своєї мети - знайти пораненого Остапа. Справжнім гімном хоробрості жінки, сили її кохання звучать останні сторінки оповідання. На фоні поведінки Котигорошка рішення Соломії напасти на турецьку варту виглядає подвигом. Ніжне кохання і товариська виручка, жіночність і мужність органічно поєднуються в характері героїні. Гинучи в дунайських хвилях, Соломія сміливо дивиться смерті у вічі, відчуває, як «невгамовні сили життя встають і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість». В останні хвилини життя її «душа рветься до сонця».

Оповідання «Харитя» було написане Михайлом Коцюбинським під час вчителювання в селі Лопатинці. Ознайомившись з його змістом, Панас Мирний написав молодому колезі схвильованого листа: «У такій невеличкій приповісті та так багато сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою…» З любов’ю змальовує портрет Хариті - головної героїні оповідання - Михайло Коцюбинський. «Великі сині очі з-під чорних вій дивилися пильно й розумно. Смугляве личенько розчервонілося». Автор начебто милується цією дівчинкою, підкреслюючи її щиру вдачу. Харитя була дуже працьовитою, вставала раненько, з сонечком. Хутенько зваривши їжу, годувала хвору матусю і поралась по хазяйству. Письменник підкреслював, що вона була вправною в будь-якій роботі. «Любо було глянути на її дрібненькі, запечені на сонці рученята, що жваво бігали від однієї роботи до другої». Аж ось поспіло вдовине жито, сиплеться стигле зерно на землю, а бідна Харитина мати лежить недужа. І тут у голівонці дівчинки промайнула думка, що вона сама допоможе матусі. В її уяві вже постала вижата нива, на якій стоять полукіпки, блищать на сонці, як золото.

А зараз повернемося з неба на землю, до героїв М. Коцюбинського. То ж рушаємо в путь! Нам з вами треба в своєму творі «Людина і земля» зобразити, як кожен з героїв ставиться до землі, яку роль вона відіграє в житті кожного з них. Людина і земля дуже тісно пов’язані між собою. Земля, яка поманила до себе людину, хлібороба, поманила, але в руки не далася, «пройшла крізь пальці», щезла, як марево. По відношенню до землі визначаються і всі позиції героїв, і мотиви їхньої поведінки, і настрої, і дії. Земля, як сам предковічний дух людини, як споконвічна мрія, живе в кожному з героїв. Можна було б навіть сказати, що по тому, як герой уявляє і бачить землю, вимальовується і його власне соціально-психологічне обличчя. Бо земля певною мірою визначає й ідеал кожного з них. По-різному вона бачиться Андрієві, Маланці, Підпарі, Гудзю, Гущі та ін. Земля - це образ самої душі народної.

Час - один із героїв повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Він у творі чітко не визначений. Основні події відбуваються в межах кількох тижнів, але за своїм змістом твір охоплює близько двох століть і знайомить читача із славними і трагічними сторінками історії українського народу. Перше ж речення твору наводить читача на думку, що йтиметься про минувшину. Письменник спрямовує погляд у далеку й незриму історію, малює на цьому живописному полотні антикріпосницьку антифеодальну боротьбу проти кріпаччини на початку XIX століття. Кріпаки і селяни спалювали садиби панів, убивали їхніх управителів, відмовлялися виходити на роботу, виступали зі зброєю в руках проти царських військ. Ці виступи наближали скасування кріпосного права, шо й сталося в 1861 році.

Людина завжди мріє про краще, ніби намагаючись мріями наблизити до себе щастя. А що таке щастя? Для когось це - гроші, здоров’я, але для селян це - земля. Та земля, яка була, є і, мабуть, навічно залишиться єдиною годувальницею. Вона манить до себе й одночасно є недосяжною. Поки що. І тому страждають люди, розуміючи і не розуміючи, що земля - це «щастя - кусок землі». Про що ж думають, на що сподіваються, чого чекають ці люди? Андрій Волик чекає не дочекається, коли відбудують фабрику. Положення найманого робітника на підприємстві здається йому найвищим щастям. Вічний наймит-батрак досить покуштував праці хлібороба, його тепер туди нічим не заманиш. Тепер він став розумним, став зневажати, хто все життя, всі сили віддає землі: «Так! чи багато щастя - кусок землі!.. Роються на своїй частці, а самі чорні, як земля… а їдять не краще тих, у яких нічого немає… Хазяїва!..» Не вірить Андрій в те, що земля може забезпечити безбідне життя. Ні, тільки фабрика, тільки фабрична праця. її поки що немає, Але фабрика повинна бути, повинна! Інакше відбудеться катастрофа і Гафійка залишиться в дівках, зав’яне в наймах, як зав’яла її матір.

Hайвизначнішим твоpом укpаїнського письменника М. М.Коцюбинського є повість “Fata morgana”. Письменника завжди хвилювала тема людини на землі, доля тpудівника, який біля цієї землі ходить. “Fata morgana” - це істоpія духу людського, який наче туманом піднімається з надp землі. І подібний цей туман на хлібоpобські думи, сподівання і мpії. Hаpод ніколи не був для Коцюбинського пасивним “натовпом” чи сліпою стихією. Скоpіше він бачив його активним твоpцем своєї долі.

У дні реакції після подій 1905 р., коли було так багато темряви, письменник з вірою в перемогу грядущої революції писав у своїй чудо-новелі “Intermezzo”: “…я повний приязні до сонця і йду просто на нього, лице в лице… я дуже щасливий, що стрічаюся з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: сонце! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів - хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?”. Великим сонцепоклонником сприймають українського революційно-демократичного письменника Михайла Коцюбинського і сучасні читачі його творів.

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 року Коцюбинський склав іспит на право працювати народним учителем.

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 року Коцюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після досить нетривалого періоду вчителювання він дістав посаду співробітника Філоксерної комісії, що займалась організацією боротьби зі шкідником винограду філоксерою. Працюючи в комісії, письменник із 1892 по 1896 рік проживав у Бессарабії та в Криму. Знайомство з життям молдавського та кримсько-татарського народів позначилось на тематиці його творів.

Земля - одвічна колискова людства, шлях до порятунку. Це зрозуміли ще давні греки, увіковічивши цю істину у міфі про Антея. З часом класики світової літератури надали цьому питанню філософсько-психологічного звучання. Зупинюсь на творах “Сто років самотності” Маркеса і “Fata morgana ” М. Коцюбинського: розгляну їх у порівнянні з міфом про Антея. У всіх згаданих творах земля постає святинею, яка надає сили і снаги, проте у кожному творі образ землі поглиблюється, глобалізується (від міфу до роману). Так у грецькому міфі Геракл перемагає титана Антея, піднявши його над землею, з якої він черпав сили. Але фізична смерть героя сприймається як духовний занепад того, хто відірвався від матері-землі.

Природа - це мати, яка дає щедрі дари людині, приносить їй естетичну насолоду, наснажує здоров’ям, дає натхнення. Художні твори про природу розвивають у нас відчуття всесвіту, вміння спостерігати довкілля, помічати красу у звичайному. Вони вчать нас бути добрими, мудрими, прищеплюють любов до рідної землі. Великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський тонко відчував природу; ніколи не втомлювався « грати в себе» її красу. Письменник вивчав фарби і кольори, вважав, що йому, як і художникові, ці знання потрібні для Ого, щоб розбиратися в кольоровій стихії світу. Він казав: Фарби повинні приходити на допомогу слову». В багатьох творах М. Коцюбинського відтворено образ природи. Це «Дорогою ціною», «Андрій Соловей» і «Ялинка», і «Маленький грішник», Для загального добра». Радісному настроєві селянства в часи піднесення революції співзвучний такий пейзаж: «Щоночі тепер пожежі. Як тільки смеркне і чорне небо щільно укриє землю, далекий обрій враз розцвітає червоним сяйвом і до самого рання осінні хмари, наче троянди».

Твір «Тіні забутих предків» не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями. Тема кохання у повісті пов’язана осмисленням філософських категорій життя і смерті. Зародження життя, поява на світ - велике таїнство і велика честь. Все навкруги жило і прославляло життя, кожна зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. Може, тому в уяві гуцулів уся природа навкруги була живою, населеною живими істотами, що існували за своїми правилами. Але чи однаково розуміли життя герої Коцюбинського? Мабуть, ні, тому й ворогували родини Палійчуків та Гутенюків не знати чого, вбивали один одного з невідомих навіть їм причин. По-різному ставилися до життя люди. Наділений поетичним даром, Іван Палійчук сприймав його як велике диво, що випало йому на долю з божої ласки так само, як на долю тварин, дерев, які оточували його. Ус е його єство було сповнене любові - до землі, до кожної травинки, живої істоти - до всього життя. Повість «Тіні забутих предків» датована 1911 роком. В одному з останніх творів (новелі «Сон») М. Коцюбинський урочисто проголосив: «Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя - злочин». Ці слова можна поставити епіграфом до всієї його творчості, особливо для таких мистецьких шедеврів, як «Intermezzo», «Сон», «Тіні забутих предків». Жадання добра, краси, почуття людяності відтворені у цьому останньому творі.

Новела «Intermezzo» - один із кращих творів М. Коцюбинського. Його можна вважати ліричним монологом самого автора. Задум написати такий твір виник у письменника під час відпочинку в селі Кононівка на Полтавщині. Приводом до написання і темою твору послужили події 1905 року. Художньо висвітлюючи тему революції та її поразки, М. Коцюбинський висловив своє ідейно-естетичне кредо: література - явище естетики, але вона покликана до зображення «вірного малюнку різних сторін життя» і його глибокого філософського, соціального, психологічного, історичного осмислення.

Повість «Тіні забутих предків» датована 1911 роком. В одному з останніх творів (новелі «Сон») М. Коцюбинський урочисто проголосив: «Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя - злочин». Ці слова можна поставити епіграфом до всієї його творчості, особливо для таких мистецьких шедеврів, як «Intermezzo», «Сон», «Тіні забутих предків». Жадання добра, краси, почуття людяності відтворені у цьому останньому творі. Разом із тим у «Тінях забутих предків» виявився погляд автора на нерозривний зв’язок історії народу, його психології, його ментальності з його буттям. Невідворотний плин історії всього людства вбачається у картині життя одного з численних народів світу - гуцулів. Цю картину з любов’ю і розумінням найтонших порухів народної душі змальовує М. Коцюбинський. Його твір цікавий саме універсальністю проблематики, загальнолюдським характером її.

Вершиною мистецької майстерності Михайла Коцюбинського, окрасою всієї української літератури стала повість «Тіні забутих предків» (1911). Твір написано під враженням краси Карпат, під впливом багатої поезії життя гуцулів, шо їх спостерігав письменник, перебуваючи у Криворівні. Про Гуцульщину він писав до Євгена Чикаленка: «Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою». Отже, М.Коцюбинський. як і Ю. Федькович, О. Кобилянська, оспівав у повісті красу гірської природи і гуцульської душі. Однак зробив це по-своєму. Спираючись на народні вірування, гуцульський фольклор, він відтворив у «Тінях забутих предків» багатий фантастичний світ, у якому живуть люди поруч з добрими і злими, веселими і сумними силами природи.

Людська душа завжди цікавила всіх письменників. Але особливого звучи вона набула у творчості М. Коцюбинського. Ці визначальні риси нової прози М. Коцюбинського були притаманні у художньому світу його героїв. Хоча критики й досі сперечаються щодо проблематики і жанронні особливостей твору. Безумовно, водночас це і соціально-психологічна, політичнії новела, і лірична симфонія, і лірична драма у прозі, і пейзажна новела, і філософський трактат. Це - своєрідна стенограма психологічних станів ліричного герой його почувань і настроїв. У ритмічному ключі у ній розповідається про людицИ яку втомило місто, вона прагне усамітнення в кононівських полях. Митець трактує свій психологічний стан: «Я утомився, мене втомили люди… Повідчинямі вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай ум йдуть у хату чистота й спокій».

Серед творiв Коцюбинського своєрiдне мiсце посiдає оповiдання “Маленький грiшник” (1893). У ньому змальовано життя знедолених дiтей мiста. В оповiданнi яскраво виявилась одна з особливостей стилю письменника: вмiння знаходити життєво правдивi, промовистi деталi для психологiчної характеристики героя. Головний герой твору Дмитрик — життєрадiсний, допитливий, з добрим серцем, чистою душею хлопчик. Живе вiн разом зi своєю матiр’ю в душнiй низькiй хатi, що по самi вiкна влiзла в землю. Ярина терпить зi своїм сином злиднi. Вона — “слаба, не слаба — увесь день мусить носити воду, заробляти на хлiб”.

Втікаючи разом з героями очеретами від пожежі в непроглядних плавнях, пливучи на хиткому плоту стрімкою рікою, сидячи в окопах, відчуваючи запах пороху, вогкої землі й загірної свободи, мимоволі почуваєшся, ніби у голлівудському пригодницькому блок-бастері з тією лиш різницею, що на відміну від шедеврів кінематографу, створюваних бурхливою уявою й розхитаною психікою їх режисерів (на зразок Спілберга) задля задоволення потреб натовпу в «хлібі та видовищах», Коцюбинський створив ситуацію, яка була аж надто близькою для тої дійсності, бо такі та набагато гірші події не були тоді новиною.

Шкільний твір За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Сюжет повiстi «Тiнi забутих предкiв» перегукується з трагедiєю Шекспiра. У них можна знайти чимало спiльних рис. Як Монтеккi й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. Як і в трагедії «Ромео і Джульєтта», в обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного,- Іван і Марічка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкоді. Як і у Шек-спіра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гімном коханню. Але на тому, власне, аналогія й обмежується. Головна колізія в обох творах - смерть героїв - різна. Якщо в Шекспіра трагедія відбувається через випадкову неузгодженість дій Ромео і Джульєтти, то в Коцюбинського - інакше. Мотивом самогубства і Ромео, і Джульєтти є їхнє кохання. У «Тінях забутих предків» лише Іван гине через несилу перенести смерть коханої, Марічка ж іде з життя випадково. У цьому сюжетному моменті видно, що Коцюбинський не пішов сліпо за Шекспіром. Розгортання дії в повісті український майстер підпорядкував зовсім іншій ідеї. Сувора, дика гірська природа підстерігає людину на кожному кроці. Це показано не тільки у віруваннях гуцулів, ай в умовах їхнього життя. Тому смерть Марічки мотивується зовсім іншими причинами, ніж у Шекспіра: «Недаремно Іван поспішав з полонини: він не застав Марічки живою. За день перед сим, коли брела Черемош, взяла її вода. Несподівано заскочила повінь, люті габи збили Марічку з ніг, кинули потім на гоц і понесли поміж скелі в долину. Марічку несла ріка, а люди дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати».

Шкільний твір За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Тема стосунків людини і природи - одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще багато талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгортаються дії, а живий учасник подій. Ми добре пам’ятаємо чудові психологізовані пейзажі в «Intermezzo», філософські образи «Fata morgana». У повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа. Не позбавлений романтизації в зображенні світу людей і природи, твір відтворює і реальний перебіг суворого життя в горах, змагання з природою за виживання: Ø «Так ішло життя худоб’яче й людське, що злилось докупи, як два джерельця у горах в один потік».

Тема стосунків людини і природи - одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще багато талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгортаються дії, а живий учасник подій. Ми добре пам’ятаємо чудові психологізовані пейзажі в «Intermezzo», філософські образи «Fata morgana». У повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа.

Чи знаєте ви, «що на світі панує нечиста сила, що арідник править усім, що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і сарн; що там блукає веселий чугайстр, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири»? Не знаєте? Та й не можете цього знати, бо ви не живете на Гуцульщині, не бачите кожного дня дивної казки. А Іван Палійчук, коли йому минуло сім років, вже знав про це. Звичайно, коли вам було сім років, ви теж знали і про домовиків, і про лісовиків, і про різні чорні руки, які несподівано душать вночі, і про чорних котів, і взагалі про все чорне, бо воно, дійсно, жахливе. Але з часом у вас це пройшло, ви зрозуміли, що це - дитячі вигадки та фантазії. А у Івана Палійчука, у Марічки Гутенюк це залишилося, як залишилося у багатьох, коли не у всіх, гуцулів з повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Просто це народні вірування, які їхні батьки успадкували від своїх, а ті - від давніших предків. Це - їхнє життя, в якому фантастичне невід’ємно від реального. Вже з перших слів оповіді в повісті з’являється фантастичний елемент. Неспокійний був новонароджений Іванко, і забобонна мати, не знаючи, чим це пояснити, вважає, що дитину їй підмінили. Мабуть, баба при пологах «не обкурила десь хати», «не засвітила свічки», і їй підклали бісеня.

Дисгармонія у людському суспільстві, розірваність з мікрокосмосом душі завжди тривожила М. Коцюбинського. Сонцепоклонник не прославляє свій час, а находить у ньому пороки, що стоять на заваді вічного зоряного плину, прагне і «сонетними променями» поетики зарядити серця читачів для боротьби за світло. Його світобачення епізодів повісті прочитується як виголошення автором Тези: світ - чудесна казка, і антитези: світ - страшна казка. Іншими словами, життя - прекрасне і, водночас, воно - страшне, бо спотворене дійсністю, страхом перед нерозгаданими таємницями. Тому головний герой повісті «Тіні забутих предків» Іван Палійчук стоїть на шляху самовдосконалення. Він утілює в собі божественну мудрість, яка встановлювала владу розуму над ірраціональними законами природи. Тобто природа олюднюється, а людина зливається з нею, хоча часто й боїться її.

Улітку 1911 року Михайло Коцюбинський здійснив свою давню мрію - відвідав Карпати, і у нього з’явилося бажання написати про «незвичайний казковий народ» - гуцулів. Письменник починає збирати матеріал для твору: вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. Відчуття казковості карпатського життя не полишало М. Коцюбинського. Із захопленням він писав у листі: «Скільки тут красивих казок, переказів, творів, символів! Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь». У зборі матеріалу про цей чудовий край допоміг Коцюбинському відомий фольклорист і етнограф В. Гнатюк, надіславши багатотомні видання етнографічної комісії. Тут і коломийки, і легенди, і міфи, і пісні, і перекази, зібрані у Закарпатті. Ус е це використав Михайло Коцюбинський при написанні повісті «Тіні забутих предків». Щоб краще зрозуміти цю проблему української літератури, слід здійснити заочну мандрівку Карпатами. Вона допоможе заглибитись у чарівний світ величної й таємничої природи Карпат, збагнути своєрідний характер гуцулів - цього оригінального народу з багатою фантазією, що створив безліч прекрасних казок, зберіг перекази та легенди, витворив цілий світ символів, які допомагають жити у вічній гармонії з природою.

Улітку 1911 року Михайло Коцюбинський здійснив свою давню мрію - відвідав Карпати, і у нього з’явилося бажання написати про «незвичайний казковий народ» - гуцулів. Письменник починає збирати матеріал для твору: вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. Відчуття казковості карпатського життя не полишало М. Коцюбинського. Із захопленням він писав у листі: «Скільки тут красивих казок, переказів, творів, символів! Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь». У зборі матеріалу про цей чудовий край допоміг Коцюбинському відомий фольклорист і етнограф В. Гнатюк, надіславши багатотомні видання етнографічної комісії. Тут і коломийки, і легенди, і міфи, і пісні, і перекази, зібрані у Закарпатті. Ус е це використав Михайло Коцюбинський при написанні повісті «Тіні забутих предків».

…Предковічні Карпатські гори, які щохвилини змінюють свій настрій. Густий та похмурий ліс. Царство тендітних сумних смерек. Долом мчить Черемоші, «жене зелену кров гір, неспокійну й Шумливу». А там далі ліси уступають місце Широким, вкритим густою травою полонинам… Відчуття казковості карпатського життя не полишає нас, коли читаємо «Тіні забутих предків». Цю повість відомого майстра художнього слова Михайла Коцюбинського дійсно можна назвати поемою. Поемою про любов, чисту та незрівнянну, про красу і вірність, про духовність, яка так потрібна людям. «Тіні забутих предків» - річ для М. Коцюбинського унікальна. Багатьох дивує, чому типово східноукраїнський автор пише про гори, полонини, таємничий світ гуцульського народу, уикористовує його діалект. Це ми звикли бачити лише в творах письменників Західної України. Але виявляється, що до життя гуцулів з’явився у письменника давно. Досконало вивчити цей край допомогла митцю дружба з Іваном Франком та Володимиром Гнатюком. Відомий фольклорист і етнограф В, Гнатюк надсилав товаришу багатотомні видання етнографічної комісії. Тут були коломийки, легенди, анекдоти, зібрані фольклористом у Закарпатті. «Що за хороша книжка! Таке багатство народної творчості, багатство, колоритність мови», - так відписував М. Коцюбинський етнографу. Крім того, в Карпатах збереглися традиції прадавнього, дохристиянського світобачення наших предків. Цим привабила автора Гуцульщина. Та надзвичайне враження справили на нього відвідини Криворівні в 1910 і 1911 роках. Письменник захоплюється карпатською природою, життям гуцулів, у яких багата фантазія, які знають велику кількість казок, повір’їв, легенд, символів.

В оповiданнi М. Коцюбинського «Дорогою цiною» письменник опоетизував волелюбний дух трудящих України. Та його оповiдання вражає читача трагiчнiстю долi головних героїв. Остап Мандрика був вихований на оповiданнях дiда, «який ходив у Сiч, а потiм рiзав панiв в Уманi». Тi розповiдi розбуркували в дитячiй головi химернi мрiї, вояцький запал. Остап не хотiв миритися з тим, що вiн, Соломiя, дiд - не бiльше, нiж худоба у пана. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рiдної землi, але з рiдним краєм, з коханою його розлучає панщина. Вiн, молодий, смiливий, одарований життєвою силою: «Стрункий, мiцний, з чорними очима, темним молодим вусом» i жити в неволi для нього - гiрше смертi, «лiпше загинути в багнi, нiж жити в неволi». Цiєю вiдчайдушнiстю в своєму прагненнi до волi вiн нагадує казака Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка.

Гуцульщина… Різнобарвна природа: буйство зелених лісів, чарівні Карпати з просторими полонинами, невеличкі річки та озерця з прозорою, чистою водою. Подібні до природи і люди, що мешкають на цій дивовижній землі. Самобутні і неповторні, Вони зберегли і свято шанують звичаї своїх пращурів-язичників. Чародійники і ворожки - невід’ємна частина життя гуцулів. Мавки, злі і добрі духи, лісовики й русалки блукають між простим людом і втручаються в їхнє життя. Ну хіба не диво ця Гуцульщина! Саме вона примусила М. Коцюбинського приділили їй рік-другий свого життя, створити незабутню перлину - повість «Тіні забутих предків». Головне в повісті - короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана і Марічки, українських Ромео і Джульєтти. Герої твору -це справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу Істоту, чарівну і загадкову. їм властиве відчуття стобарвної і стозвукової природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки.

Новела «Intermezzo» написана у 1908 році після подій 1905-1907 років, пережитих автором. Вона містить відгомін цих подій, інтерпретованих М. Коцюбинським через переживання ліричного героя, якого більшість критиків ототожнюють із самим автором. Це дає нам право стверджувати, що в новелі розкривається не тільки тема служіння інтелігенції народові, але й ідея служіння митця суспільству. Почасти ліричний герой - це сам автор, стомлений безліччю «треба» і «мусиш». Ось як говорить про це М. Коцюбинський: «Я утомився. Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а й чуже. А врешті - хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самотнім».