Головна сторінка » Твори з зарубіжної літератури

Айзек Азімов [1]А. де Сент-Екзюпері [6]Вільям Шекспір [8]
Генрік Ібсен [5]Генріх Гейне [3]Даніель Дефо [3]
Джек Лондон [5]Ернест Хемінгуей [2]Йоган Гете [8]
Марк Твен [3]Мольєр [4]Оноре де Бальзак [1]
Рей Бредбері [4]Роберт Бернс [2]Франц Кафка [3]
Фредерік Стендаль [5]Чарльз Дікенс [2]Інші заруб.автори [61]

Центральною фігурою гейдельберзького гуртка романтиків, його ініціатором і організатором був Ахім фон Арнім. Народився він у Берліні, походив із прусської дворянської родини і був багатим поміщиком. У студентські роки він займався природничими науками, а літературою зацікавився, познайомившись у 1800 р. з Новалісом. Але він не пішов шляхом ієнських романтиків, його захопила хвиля національно-патріотичних настроїв, що стимулювала інтерес до німецької старовини і народної творчості. У Арніма все це поєднувалося з активним неприйняттям нового світопорядку, що несла Французька революція, з прив’язаністю до традиційно-патріархального укладу життя й моралі. Свій час, принаймні з 1811 p., він ділив між літературними заняттями й веденням поміщицького господарства.
У романі «Пані Боварі» герої - це мешканці французької провінції 19-го століття. Головна героїня - Емма Боварі, молода дружина провінційного лікаря. Емма мрійлива та повсякчас шукає нових вражень. Донька фермера, вона начиталася книг про красиве життя.
Любов до людини, ненависть до усього нього ворожому — до того, що заважає людині бути гідним цього гордого звання, — така рушійна сила творчості Р. Брэдбери. Ця нероздільна «любов-ненависть» допомогла йому створити, можливо, найсильніший з нескінченної безлічі написаних в нашому столітті романів-попереджень — «451° за Фаренгейтом», книгу, що принесла авторові всесвітню популярність.
Агамемнон - герой «Іліади» Гомера (VIII »Шв. до н.е.), трагедій Есхіла« Агамемнон »(458 р. до н.е.), Софокла« Алкея »(бл. 455-445 до н.е.), Евріпіда «Іфігенія в Авлі-де» (408-405 рр.. до Р.Х.). А. був героєм епічних пісень про Троянської війни ще в догомеровскую епоху. У «Іліаді» А., цар Мікен, очолює похід греків на Трою. Його сварка з Ахілла, хоробрих героїв грецького війська, що поставила на карту долю всього війська, лежить в основі сюжету «Іліади». А. постає перед нами як гордовитий і егоїстичний володар, якого тільки гіркий досвід змушує примиритися з Ахіллом і повернути йому його полонянку Брисеиду.
Легендарним прототипом образу А. послужив персонаж християнської легенди, що виникла в пізнє середньовіччя. Згідно з легендою, коли Христа вели на Голгофу, він, стомлений вагою хреста, хотів присісти біля будинку одного єврейського ремісника, але той, озлоблений і змучений роботою, відштовхнув його, сказавши: «Іди, не зупиняйся». «Я піду, - сказав Христос, - але й ти будеш ходити до кінця віку». З тих пір А. приречений на вічне життя і вічне поневіряння, до другого пришестя Христа, - лише тоді з нього буде знятий цей гріх.
В основу драми Шиллера покладена легенда про швейцарського народного героя Вільгельма Телля, який вбив імперського намісника. Шиллер зізнавався, що цей образ хвилює його, бо дає можливість показати «народного героя». Тема п'єси «Вільгельм Телль»: національно-визвольна боротьба швейцарців, їх об'єднання навколо спільної мети, народний рух за свободу і справедливість.
Не дуже багато письменників мають репутацію непередбачуваного та загадкового митця. Франц Кафка утримує першу позицію у цьому, якщо можна його так назвати, рейтингу. Складний життєвий шлях, неоднозначні суспільно-політичні умови і, звичайно, тонке та загострене світовідчуття зробили з Кафки майстра літературного слова.
Композиція п’єс Ибсена зв’язувалася з будовою трагедії Софокла «Цар Едіп», уся дія якої скорена розкриттю таємниці — з’ясуванню подій, які відбувалися колись. Поступове наближення до таємниці створює сюжетну напругу, а остаточне розкриття — розв’язку, яка визначає подальшу долю героїв. Така будова дає можливість створити дуже напружений сюжет. Глядач (чи читач), якому показується певна життєва ситуація, повинен думати не лише над тим, що буде дальший, але і над тим, що було у минулому, що привело до цієї ситуації. Така композиція дістала назву аналітичною.
Після загибелі в поєдинку своїх братів Етеокла і Полініка, з яких один був фиванским царем і удостоївся від міста належних похорону, а інший, бажаючи заперечити влада, привів до Фів Аргоське військо і залишився після загибелі без поховання за наказом успадкував престол Креонта, шурина Едіпа, А. вирішує, знехтувавши наказ владики, вшанувати загиблого брата похороном і ділиться задумом зі своєю сестрою Ісмен. Та не в змозі порушити заборону, лякаючись обіцяної кари. (Можливо, це протиставлення двох сестер в якійсь мірі підказано ексодом трагедії Есхіла «Семеро проти Фів». А. і там відповідає відмовою на заборону ховати брата, і дві сестри розходяться разом з двома полухория-ми, супроводжуючи: А. - тіло Полініка та Ємену - тіло Етеокла.)
Над темним безмежжям лісів, які з усього боку затуляли небокрай, сходив весняний ранок. У повітрі чути було пахощі листя, що за кілька днів розпустилося з набубнявілих бруньок, і молодої, покропленої росою трави. Біля струмків, ще повноводних від весняної повені, золотилося латаття, мов коштовне гаптування на зеленому килимі. Перед сходом сонця панувала врочиста тиша.
1. “Нові ідеї дістають найчіткіше формулювання у боротьбі зі старими ідеями” 2. “Ми визначаємо нашу естетику, так само, як і нашу етику, потребами боротьби” “Зарубіжна література”, К., 2000. 3. “Победа разума может быть только победой разумных”
Роман «Над прірвою в житі» був опублікований в 1951 році, передбачивши своєю проблематикою появу «бунтарського покоління» 60-х років і відбивши настрій сучасників. Які ж були ці настрої? Це перш за все розчарування, викликане фальшю, загальним обманом, лицемірством і бездуховністю суспільства. Головний герой роману Голден Колфілд зовсім юний і не позбавлений юнацького максималізму і в судженнях, і у вчинках.
Омар Хайям – середньовічний перський поет, математик та астроном. Він є автором віршів філософського змісту, об`єднаних у збірку «Рубайят». За формою це чотиривірші, в яких три або чотири рядки римуються між собою та розмежовуються паузами - називаються вони рубаї. Від цього слова походить і назва збірки.
Образи, які звуться «вічними» у літературі, представляють собою такі образи, які стали втіленням певних загальнолюдських рис, стали називними для певного типу людей, явищ. Наприклад, Дон Кіхот став втіленням безкорисливої любові до справедливості, Обломов – символом лінощів, а Плюшкін – уособленням скупості, скнарості. «Вічні образи» - велике надбання людської культури, класичної літератури.
Прототип реально існуючий особа, прізвище якого драматург зберіг: 27 серпня 1824 колишній солдат Йоганн Християн Войцек, на грунті ревнощів вбив свою коханку, був публічно страчений в Лейпцигу. На сторінках преси розгорнулася полеміка з приводу ступеня провини і осудності страченого; відгомони цих суперечок відбилися в образі, створеному Бюхнера. В. - нервовий, забитий людина, принижений убогістю. На звинувачення у безнравственном поведінці він відповідає, що з мораллю у бідних людей погано: «А в кого грошей немає - спробуй-но зробивши на світ собі подібних за всіма правилами моралі». Душа В. відкрита добра, але обставини проти нього: доктор перетворює його в піддослідного кролика для своїх психологічних експериментів, тамбурмажор живе разом з його коханою Марією. Герой Бюхнера - природна людина в неприродному, фальшивому, злом світі. Він обдурять всіма, всіма покинутий, і тоді В. вирішує помститися - зазиває Марію в пустинне місце на узліссі і заколює ножем.
Герой однойменної трагедії «Фауст» людина високих духовних поривань. У своїх пошуках Фауст хоче знайти такий спосіб існування, при якому мрія і дійсність, небесне і земне, душа та плоть співпадуть, зіллються. «Дві душі живуть у мені» - признається Фауст. Одна з них - земна та палка, вона любить земне життя. Інша тяжіє до небесної чистоти, подалі від тіла.
У п’єсі Шиллера "Вільгельм Телль" зображені події національно-визвольної боротьби швейцарців проти австрійського свавілля. Головний герой – Вільгельм Телль - стрілець, який убив австрійського намісника, ландфохта.
Нa початку XIX ст. ієнський гурток розпався, що означало також завершення першого етапу розвитку німецької романтичної літератури, пов’язаного з “універсальним романтизмом”. Один за одним сходять зі сцени його провідні діячі: у 1801 р. помирає Новаліс, в 1806 р. остаточно обривається свідоме життя і творчість Гельдерліна, а Ф. Шлегель поступово переходить на інші світоглядні й естетичні позиції. В цей же час, в 1805-1806 pp., заявляє про себе гейдельберзький гурток романтиків, який знаменував початок нового етапу розвитку німецького романтизму, позначеного іншими світоглядними й естетико-художніми орієнтаціями.
У трагедії Шекспіра «Гамлет» зображений новий на той час тип героя – герой-гуманіст. Протягом твору Гамлет намагається вирішити складні морально-етичні проблеми, дійти істини. Він робить свої вчинки на основі філософських міркувань.
Генріх Гейне – поет-романтик, «один з найбільших ліриків світу», як назвав його український поет Максим Рильський. Основні мотиви його поезій поділяються на два напрями. Перший – це ніжна лірика кохання поета-романтика.