Головна сторінка » Твори з російської літератури XVIII-XIX ст. |
Бунін І.О. [11] | Гончаров І.О. [21] | Грибоєдов О.С. [9] |
Державін Г.Р. [1] | Достоєвський Ф.М. [11] | Жуковський В.А. [3] |
Крилов І.А. [6] | Лермонтов М.Ю. [84] | Лєсков М.С. [4] |
Некрасов М.О. [19] | Островський О.М. [15] | Пушкін О.С. [81] |
Рилєєв К.Ф. [1] | Салтиков-Щедрін М.Є. [15] | Толстой Л.М. [64] |
Тургенєв І.С. [33] | Тютчев Ф.І. [8] | Фет А.А. [5] |
Фонвізін Д.І. [5] | Чернишевський М.Г. [7] | Чехов А.П. [50] |
В 1869 році з-під пера Л. Н. Толстого вийшло один з геніальних добутків світової літератури - роман-епопея “Війна й мир”. За словами И. С. Тургенєва, “нічого кращого в нас ніколи не було написано ніким”. “Щоб добуток був гарним, треба любити в ньому головну, основну думку. В “Війні й світі” я любив думку народну, внаслідок війни 1812 року”, - говорив Лев Толстої. Головний герой роману - народ. Народ, кинутий у непотрібну й незрозумілу йому війну 1805 року, народ, що піднявся в 1812 році на захист Батьківщини й розгромив у визвольній війні величезну ворожу армію на чолі з непереможним доти полководцем. У романі більше ста масових сцен, у ньому діють понад двісті поіменно названих людей з народу, хоча значення образа народу визначається не кількістю масових сцен, а народною ідеєю. Найважливіші події роману оцінюються Толстим з народної точки зору. Народну оцінку війни 1805 року виражає письменник словами князя Андрія: “Отчого ми під Аустерліцем програли бій?.. Нам там нічого було битися: скоріше хотілося піти з поля бою”.
|
По романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”. Роман “Війна й мир” - один із центральних добутків великого письменника Лева Миколайовича Толстого. Не дивлячись на панорамність, достаток персонажів і подій, це, у першу чергу, добуток про людей, про їхні пошуки свого місця в житті. На тлі масштабних історичних подій Толстого цікавить приватне життя людини, що складається не в служінні людям взагалі, своєму стану, народу, державі, а в служінні своїм рідним, сім’ї. Ця “думка сімейна” найбільше яскраво втілилася в образах жінок, у першу чергу в образах Наташі Ростової і Марії Болконської. Товстої начебто здалеку, через безліч перешкод і життєвих труднощів веде героїнь до ідеалу приватного життя - до сім’ї. Важко знайти більше різних людей, чим Наташа й Мар’я, коли вони вперше з’являються на сторінках роману. безпосередня, життєрадісна, легка в спілкуванні, легковажна, влюблива Наташа з першої ж зустрічі розташовує до себе навколишніх. Завжди сумна, тиха й замислена князівна Мар’я, навпроти, зовсім не вміє подобатися. Наташа хвилини не може пробути на самоті. Вона звикла бути в центрі уваги, бути загальною улюбленицею. Мар’я про себе говорить: “Я… завжди була дикунка… Я люблю бути одна… Я не бажаю іншого життя, та й не можу бажати, тому що не знаю ніякого іншого життя”.
|
Вперше роман Тургенєва «Батьки і діти» вийшов у світ в 1862 році в журналі «Російський вісник». Жодний із творів Тургенєва не викликав настільки запеклих спорів. Критика стосовно «Батьків і дітей» зайняла позиції, іноді прямо протилежні один одному. Наприклад, критик Антонович звинуватив Тургенєва в тому, що його «роман є не що інше, як нещадна й руйнівна критика молодого покоління». Писарєв же бачив у Базарові кращого представника сучасної молоді, в якому зібране воєдино все найкраще. Для того, щоб зрозуміти позицію кожного і те, про що хотів сказати автор, звернемося до того часу, коли роман створювався. Роман писався в період ідейної боротьби дворян-лібералів і різночинців-демократів. Це були часи, коли ще існувало кріпосне право, коли наростали революційні настрої і насамперед впадали в очі ідеї заперечення й руйнування стосовно старого порядку, старим авторитетам і принципам. Це заперечення старих принципів і одержало назву «нігілізм».
|
Роман Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу» є одночасно і соціально-психологічним і філософським романом. Це твір побудований на традиціях, закладених ще Грибоєдовим у своєму творі «Лихо з розуму» і Пушкіним в «Євгенії Онєгіні». Вся творчість Лермонтова як би готував грунт для виникнення «Героя нашого часу». Риси, властиві головному герою роману Печоріна, зустрічаються в інших героїв Лермонтова в більш ранніх творах. Наприклад, в написаній в 1836 році п’єсі «Два брати», одним з її героїв є Олександр Радін
|
До ідеї написання найбільшого твору свого життя - роману-епопеї «Війна і мир» Л. М. Толстой прийшов не одразу, а від повісті «Декабристи», де розповідалося про події 1856 року, тобто про епоху повернення з Сибіру героя твору. І Толстой відступив від вже початого: особистість героя, як пояснив письменник у нотатці-передмові до роману, відсувалася в його уяві на другий план, а на перше місце виступала сама епоха, що передувала 1812 рокові, та, що її підготувала - з її людьми) молодими й старими, чоловіками й жінками). За першим задумом Толстого домінуючою темою була сімейна, тема миру, а історичні події - лише фоном для неї. Відсутнім був опис Бородинської битви; лише епізодично фігурували Олександр І, Кутузов, Наполеон, причому останнього було спочатку зображено не так негативно, як у завершальному варіанті «Війни і миру». І лише в міру того, як робота над романом посувалася вперед, він поступово ставав величною епопеєю народних звитяг і слави, не втративши, однак, і рис сімейної хроніки, намічених вже у його першій редакції.
|
Роман «Війна і мир» спочатку був задуманий автором як роман про декабриста, що вертається у 1856 році з посилання. Але чим більше Толстой працював з архівними матеріалами, тим більше розумів, що, не розповівши про саме повстання і ще глибше - про війну 1812 року, не можна написати роман на необхідному для масштабів такого задуму рівні. Так задум письменника поступово трансформувався, заглиблювався, і результатом його з’явилося створення грандіозної епопеї. Це оповідання про подвиг російського народу, про перемогу народного духу у війні 1812 року. Пізніше, говорячи про роман, Толстой писав, що головна думка добутку - «думка народна». Вона полягає не тільки й не стільки в зображенні самого народу, його побуту, життя, а в тім, що кожний позитивний герой роману зрештою зв’язує свою долю з долею нації. Тут необхідно згадати історичну концепцію письменника.
|
«Анна Кареніна» Л. М. Толстого (у першому своєму варіанті-задумі мала бути лише розгорнутою розповіддю про долю «пропащої» жінки з вищого середовища. Однак, чим далі просувалася робота Толстого над романом, тим ширшими ставали його рамки, як це завжди бувало у у письменника, коли він починав конкретно здійснювати свій літературний задум, у своїй остаточній редакції «Анна Кареніна» перетворилася на роман з дуже широким і поглибленим охопленням дійових осіб і подій, вмістивши в собі і вібравши цілу добу російського життя. Головною героїнею все одно залишалася Анна - трагедія життя цієї молодої, енергійної, неординарної жінки з вищого світу, яка зробила спробу піти тим прямим шляхом, який підказувала їй її відверта, чесна натура, і яка через те загинула (наважилася на самогубство) у лабетах жорстокої і лицемірної світської умовності з її брехливою мораллю. Чоловік Анни - Каренін - натура черства, подібна до канцелярської машини (живої душі в нього навіть не відчувається; тим більше немає такого «таланту до любові», яким щедро наділена Анна).
|
«Війна і мир» - Російська національна епопея, у якій знайшов відображення національний характер російського народу в той момент, коли вирішувалася його історична доля. Л. Н. Толстой пропрацював над романом майже шість років: з 1863 по 1869 рр.. З самого початку роботи над твором увагу письменника привернули не тільки історичні події, а й приватна сімейне життя. Для самого Л. М. Толстого однією з його головних цінностей була сім’я. Сім’я, в якій він виріс, без якої ми не знали б Толстого письменника, сім’я, яку він створив сам. Сім’я як школа життя і сім’я як інститут. У житті сім’я - це спосіб відтворення і кращий засіб виховати в людині моральні підвалини, розвинути його таланти. Сім’я - це передача досвіду поколінь, своєрідність нації.
|
Роман І. С. Тургенєва «Батьки і діти» відобразив суспільну атмосферу, що склалася напередодні селянської реформи 1861 року, коли в Росії з’явилася різночинська інтелігенція. Це були люди, що вийшли з небагатих шарів суспільства: лікарі, священики, дрібні чиновники. Це покоління «дітей» було налаштовано надзвичайно критично до досвіду й соціальної діяльності дворян-лібералів 40-х років, яких умовно можна віднести до табору «батьків». В 50-х роках дворяни-ліберали зблизилися з консерваторами, тому покоління «дітей» відходить від них. Дія роману відбувається в маєтку Кірсанових, куди приїжджає зі своїм приятелем на канікули молодий лікар Базаров. Ідейний зміст роману виявляється в його суперечках з «батьками», зокрема з Павлом Кірсановим.
|
У книзі два батьки і два сини Болконських. У творі мова йде і про старого князя Болконського, його взаєминах із сином, і про князя Андрія в ролі батька. Тільки в темі варто бачити не просто сімейну проблематику, зв’язану в книзі Толстого також і з образами Ростових, Курагіних, сюжетом «Епілогу», але й особливий біблійний відсвіт. Тема Бога Батька і Бога Сина з особою силою звучить в «Епілозі», в епізоді клятви Ніко-ленькі. Але спочатку зупинимося на описанні двох старших Болконських. Князь Микола Андрійович - людина, безумовно, неабияка, один з тих, хто в XVIII столітті будував потужну російську державність, наближений Катерини ІІ, генерал-аншеф, що займав видне положення саме завдяки талантам, а не прагненню зробити кар’єру. Він один з тих, хто служив Батьківщині і ніколи не прислужувався, про що говорить його відставка і навіть висилання при Павлові.
|
Про кохання писали, мабуть, усi письменники та поети, але наскiльки рiзними є люди, настiльки рiзним постає це почуття у художнiх творах. Видатний росiйський письменник Iван Бунiн теж створив власну “фiлософiю кохання”. На його думку, кохання - це “темнi алеї”, сповненi чогось таємничого i несподiваного, це чудова мить, що часто веде до трагiчного фiналу i яку дуже легко загубити або не впiзнати вчасно. Потiм можуть прийти тяжке розчарування, смуток, i навiть загибель iнколи є рятунком для почуття. У творах Бунiна трапляються трагiчнi фiнали через конфлiкт мiж iдеальним i реальним, але загибель героїв чомусь досить часто постає у нього свiтлою, принаймнi має вигляд кращої з можливих розв’язок.
|
Вперше роман “Злочин i кара” побачив свiт 1886 року. Це роман про сучасну Росiю, яка пережила епоху найглибших соцiальних зрушень та моральних струсiв, епоху “розладу”, роман про сучасного героя, який ввiбрав у себе усi страждання, болi та рани часу. “Ввечерi жаркого липневого дня, незадовго до заходу сонця, виходить колишнiй студент Родiон Раскольников”. Так починався роман Достоєвського. Iз цього моменту без вiдпочинку, у палкiй ненавистi, мареннi - метушиться вулицями Петербурга, зупиняється на мостах, над темними холодними водами каналу, заходить у бруднi шинки герой Достоєвського.
|
Навряд чи хтось буде сперечатися, що одні із кращих сторінок бунінської прози присвячені Жінці. Перед читачем з’являються дивні жіночі характери, у світі яких мерхнуть чоловічі образи. Це особливо характерно для книги «Темні алеї». Жінки грають тут головну роль. Чоловіки, як правило, - лише тло, що відтіняє характери і вчинки героїнь. Бунін завжди прагнув осягти чудо жіночності, таємницю непереборного жіночого щастя. «Жінки здаються мені чимсь загадковим. Ніж більше вивчаю їх, тим менш розумію» - таку фразу виписує він із щоденника Флобера. От перед нами Надія з оповідання «Темні алеї»: «…у світлицю ввійшла темноволоса, теж чорнобрива й теж ще гарна не за віком жінка, схожа на літню циганку, з темним пушком на верхній губі й уздовж щік, легка на ходу, але повна, з більшими грудьми під червоною кофточкою, із трикутним, як у гуски, животом під чорною вовняною спідницею». З дивною майстерністю Бунін знаходить потрібні слова і образи. Здається, що вони мають кольори і форму.
|
Роман І. О. Гончарова «Обломов» - класика російської літератури. У цьому романі перед нами постають два образи кохання. Перший - кохання Обломова й Ольги, другий - кохання Штольца й Ольги. Які ж вони різні! Перше почуття - не встигнувши розквітнути - відразу зів’яло, друге - розквітає довго, але, розквітнувши і зміцнівши, довго зберігає усю свіжість молодості. Кохання Обломова й Ольги швидко в’яне. Можливо, у цьому винуваті вони обидва, але, швидше за все, усю вину можна покласти на Обломова. Його ліньки і неробство і були причиною розриву. Та й сама Ольга не стільки кохала, скільки хотіла кохати свого невдачливого нареченого, нав’язуючи йому роль, противну для нього. Недосвідчена в справах кохання, Ольга з усією силою молодості віддалася цьому новому для неї почуттю, не розуміючи, що Обломову, із його вічними страхами і лінощами, її кохання не дуже й потрібне.
|
Роман І. О. Гончарова «Обломов» - класика російської літератури. У цьому романі перед нами постають два образи кохання. Перший - кохання Обломова й Ольги, другий - кохання Штольца й Ольги. Які ж вони різні! Перше почуття - не встигнувши розквітнути - відразу зів’яло, друге - розквітає довго, але, розквітнувши і зміцнівши, довго зберігає усю свіжість молодості. Кохання Обломова й Ольги швидко в’яне. Можливо, у цьому винуваті вони обидва, але, швидше за все, усю вину можна покласти на Обломова. Його ліньки і неробство і були причиною розриву. Та й сама Ольга не стільки кохала, скільки хотіла кохати свого невдачливого нареченого, нав’язуючи йому роль, противну для нього. Недосвідчена в справах кохання, Ольга з усією силою молодості віддалася цьому новому для неї почуттю, не розуміючи, що Обломову, із його вічними страхами і лінощами, її кохання не дуже й потрібне.
|
Ми з раннього дитинства знайомимося з творами великого російського поета О.С. Пушкіна. Але, читаючи його твори знову і знову, кожного людина знаходить у них щось нове, як би заново відкриваючи для себе цього геніального поета. Це стосується всіх творів Пушкіна, але особливе місце в його творчості, без сумніву, займає роман «Євгеній Онєгін», який Бєлінський назвав «енциклопедією російської життя двадцятих років дев’ятнадцятого століття». Пушкін яскраво і точно змалював у романі соціальні умови життя того часу, показав побут різних верств суспільства, їх звичаї, духовну сторону життя. Пушкін, особливо чином Тетяни Ларіної, показав, що у суспільству повинна бути цікава життя народу. Образом Онєгіна поет показав трагедію молодого покоління тієї епохи.
|
“Злочин i кара” Ф. М. Достоєвського належить до найбiльш складних творiв росiйської лiтератури. Достоєвський описує страшну картину життя людей у Росiї середини ХIХ ст. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним та стиснутим власним безсиллям i безправ’ям. Автор створює книгу про збiднiлих дворянах, “мешканцiв темних куточкiв”. До нього нiхто не писав таких книг, та для Достоєвського змiст роману був продиктований самою дiйснiстю.
|
Що робить людину щасливою? Німецький філософ Кант стверджував, що тільки свідоме слідування обов’язку. Л. Толстой вважав, що тільки в гармонії природних потреб з моральними вимогами можна здобути щастя. Саме цю думку письменник емоційно переконливо втілює в образах жінок, зокрема Мар’ї Волконської та Елен Курагіної. Чому саме ці жіночі образи такі переконливі з огляду на проблему моралі? Мабуть, тому, що в усьому вони протилежні. Для Мар’ї дотримуватися моралі було не важче, ніж дихати. Норми поведінки, прищеплені в сім’ї, диктували мотиви вчинків. Саме тому вона щиро любить людей: тривожиться за брата, допомагає, коли потрібно, дає прихисток подорожнім. Цікаво, що автор постійно підкреслює її зовнішню непривабливість, тоді як про Елен каже, що вона красуня. Елен знає, що вродлива, і поводиться так, ніби дозволяє милуватися собою. Але її краса ніби віддзеркалює погляди захвату. Сама вона не віддає людям нічого.
|
Головними героями роману-епопеї великого російського письменника Л. М. Толстого «Війна і мир» є, безперечно, Андрій Волконський і П’єр Безухов. Вони (у сюжетному плані) знаходяться завжди у дружніх відносинах: долі їх органічно переплітаються. Спільним між цими героями, на думку автора, незважаючи на всі відмінності їхніх характерів, є те, що обидва вони - люди інтелектуального типу, чий розум і серце знаходяться у постійному пошукові, у постійному прагненні осягнути позитивний сенс людського буття. Андрій Волконський-кращий представник російської аристократії своєї доби. Він - людина прекрасно освічена й вихована, розумна й благородна, сповнена громадських устремлінь, зате й більш від інших піддається рефлекції, критичніше від інших дивиться довкола, знаходиться у стані постійних морально-етичних пошуків. П’єр Безухов - незаконний син російського вельможі; він теж здобув хорошу освіту, але ближче стоїть до простого народу. За характером він людина надзвичайно добра й чуйна, чесна й щедра, але запальна, нестримана, багато в чому дуже безпосередня. П’єр не має залізної витримки князя Андрія; його прагнення плідної громадської діяльності є якимись непослідовними, неорганізованими, стихійними.
|
Кожний з нас рано чи пізно задає собі питання: навіщо я живу? Яке моє призначення? Іноді цілого життя не вистачає, щоб знайти відповідь. Багато великих письменників шукали відповіді на ці складні питання у своїх творах. І Лев Миколайович Толстой - не виняток. Сьогодні ми спробуємо простежити шлях життєвих пошуків Андрія Волконського, героя роману “Війна та мир”, та з’ясувати, як у долі і характері цього героя знайшла віддзеркалення життєва позиція письменника. У романі всі герої можуть бути умовно поділені на дві групи: одні з них шукають смисл буття, помиляються, страждають, радіють, живуть складним внутрішнім життям; інші - роблять кар’єру, досягають певних вершин, але не змінюються внутрішньо. До яких героїв, на вашу думку, можна віднести Андрія Волконського?
|