В 1869 році з-під пера Л. Н. Толстого вийшло один з геніальних добутків світової літератури - роман-епопея “Війна й мир”. За словами И. С. Тургенєва, “нічого кращого в нас ніколи не було написано ніким”. “Щоб добуток був гарним, треба любити в ньому головну, основну думку. В “Війні й світі” я любив думку народну, внаслідок війни 1812 року”, - говорив Лев Толстої. Головний герой роману - народ. Народ, кинутий у непотрібну й незрозумілу йому війну 1805 року, народ, що піднявся в 1812 році на захист Батьківщини й розгромив у визвольній війні величезну ворожу армію на чолі з непереможним доти полководцем. У романі більше ста масових сцен, у ньому діють понад двісті поіменно названих людей з народу, хоча значення образа народу визначається не кількістю масових сцен, а народною ідеєю. Найважливіші події роману оцінюються Толстим з народної точки зору. Народну оцінку війни 1805 року виражає письменник словами князя Андрія: “Отчого ми під Аустерліцем програли бій?.. Нам там нічого було битися: скоріше хотілося піти з поля бою”.

По романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”. Роман “Війна й мир” - один із центральних добутків великого письменника Лева Миколайовича Толстого. Не дивлячись на панорамність, достаток персонажів і подій, це, у першу чергу, добуток про людей, про їхні пошуки свого місця в житті. На тлі масштабних історичних подій Толстого цікавить приватне життя людини, що складається не в служінні людям взагалі, своєму стану, народу, державі, а в служінні своїм рідним, сім’ї. Ця “думка сімейна” найбільше яскраво втілилася в образах жінок, у першу чергу в образах Наташі Ростової і Марії Болконської. Товстої начебто здалеку, через безліч перешкод і життєвих труднощів веде героїнь до ідеалу приватного життя - до сім’ї. Важко знайти більше різних людей, чим Наташа й Мар’я, коли вони вперше з’являються на сторінках роману. безпосередня, життєрадісна, легка в спілкуванні, легковажна, влюблива Наташа з першої ж зустрічі розташовує до себе навколишніх. Завжди сумна, тиха й замислена князівна Мар’я, навпроти, зовсім не вміє подобатися. Наташа хвилини не може пробути на самоті. Вона звикла бути в центрі уваги, бути загальною улюбленицею. Мар’я про себе говорить: “Я… завжди була дикунка… Я люблю бути одна… Я не бажаю іншого життя, та й не можу бажати, тому що не знаю ніякого іншого життя”.

Вперше роман Тургенєва «Батьки і діти» вийшов у світ в 1862 році в журналі «Російський вісник». Жодний із творів Тургенєва не викликав настільки запеклих спорів. Критика стосовно «Батьків і дітей» зайняла позиції, іноді прямо протилежні один одному. Наприклад, критик Антонович звинуватив Тургенєва в тому, що його «роман є не що інше, як нещадна й руйнівна критика молодого покоління». Писарєв же бачив у Базарові кращого представника сучасної молоді, в якому зібране воєдино все найкраще. Для того, щоб зрозуміти позицію кожного і те, про що хотів сказати автор, звернемося до того часу, коли роман створювався. Роман писався в період ідейної боротьби дворян-лібералів і різночинців-демократів. Це були часи, коли ще існувало кріпосне право, коли наростали революційні настрої і насамперед впадали в очі ідеї заперечення й руйнування стосовно старого порядку, старим авторитетам і принципам. Це заперечення старих принципів і одержало назву «нігілізм».

Роман Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу» є одночасно і соціально-психологічним і філософським романом. Це твір побудований на традиціях, закладених ще Грибоєдовим у своєму творі «Лихо з розуму» і Пушкіним в «Євгенії Онєгіні». Вся творчість Лермонтова як би готував грунт для виникнення «Героя нашого часу». Риси, властиві головному герою роману Печоріна, зустрічаються в інших героїв Лермонтова в більш ранніх творах. Наприклад, в написаній в 1836 році п’єсі «Два брати», одним з її героїв є Олександр Радін

До ідеї написання найбільшого твору свого життя - роману-епопеї «Війна і мир» Л. М. Толстой прийшов не одразу, а від повісті «Декабристи», де розповідалося про події 1856 року, тобто про епоху повернення з Сибіру героя твору. І Толстой відступив від вже початого: особистість героя, як пояснив письменник у нотатці-передмові до роману, відсувалася в його уяві на другий план, а на перше місце виступала сама епоха, що передувала 1812 рокові, та, що її підготувала - з її людьми) молодими й старими, чоловіками й жінками). За першим задумом Толстого домінуючою темою була сімейна, тема миру, а історичні події - лише фоном для неї. Відсутнім був опис Бородинської битви; лише епізодично фігурували Олександр І, Кутузов, Наполеон, причому останнього було спочатку зображено не так негативно, як у завершальному варіанті «Війни і миру». І лише в міру того, як робота над романом посувалася вперед, він поступово ставав величною епопеєю народних звитяг і слави, не втративши, однак, і рис сімейної хроніки, намічених вже у його першій редакції.

Роман «Війна і мир» спочатку був задуманий автором як роман про декабриста, що вертається у 1856 році з посилання. Але чим більше Толстой працював з архівними матеріалами, тим більше розумів, що, не розповівши про саме повстання і ще глибше - про війну 1812 року, не можна написати роман на необхідному для масштабів такого задуму рівні. Так задум письменника поступово трансформувався, заглиблювався, і результатом його з’явилося створення грандіозної епопеї. Це оповідання про подвиг російського народу, про перемогу народного духу у війні 1812 року. Пізніше, говорячи про роман, Толстой писав, що головна думка добутку - «думка народна». Вона полягає не тільки й не стільки в зображенні самого народу, його побуту, життя, а в тім, що кожний позитивний герой роману зрештою зв’язує свою долю з долею нації. Тут необхідно згадати історичну концепцію письменника.

«Анна Кареніна» Л. М. Толстого (у першому своєму варіанті-задумі мала бути лише розгорнутою розповіддю про долю «пропащої» жінки з вищого середовища. Однак, чим далі просувалася робота Толстого над романом, тим ширшими ставали його рамки, як це завжди бувало у у письменника, коли він починав конкретно здійснювати свій літературний задум, у своїй остаточній редакції «Анна Кареніна» перетворилася на роман з дуже широким і поглибленим охопленням дійових осіб і подій, вмістивши в собі і вібравши цілу добу російського життя. Головною героїнею все одно залишалася Анна - трагедія життя цієї молодої, енергійної, неординарної жінки з вищого світу, яка зробила спробу піти тим прямим шляхом, який підказувала їй її відверта, чесна натура, і яка через те загинула (наважилася на самогубство) у лабетах жорстокої і лицемірної світської умовності з її брехливою мораллю. Чоловік Анни - Каренін - натура черства, подібна до канцелярської машини (живої душі в нього навіть не відчувається; тим більше немає такого «таланту до любові», яким щедро наділена Анна).

«Війна і мир» - Російська національна епопея, у якій знайшов відображення національний характер російського народу в той момент, коли вирішувалася його історична доля. Л. Н. Толстой пропрацював над романом майже шість років: з 1863 по 1869 рр.. З самого початку роботи над твором увагу письменника привернули не тільки історичні події, а й приватна сімейне життя. Для самого Л. М. Толстого однією з його головних цінностей була сім’я. Сім’я, в якій він виріс, без якої ми не знали б Толстого письменника, сім’я, яку він створив сам. Сім’я як школа життя і сім’я як інститут. У житті сім’я - це спосіб відтворення і кращий засіб виховати в людині моральні підвалини, розвинути його таланти. Сім’я - це передача досвіду поколінь, своєрідність нації.

Роман І. С. Тургенєва «Батьки і діти» відобразив суспільну атмосферу, що склалася напередодні селянської реформи 1861 року, коли в Росії з’явилася різночинська інтелігенція. Це були люди, що вийшли з небагатих шарів суспільства: лікарі, священики, дрібні чиновники. Це покоління «дітей» було налаштовано надзвичайно критично до досвіду й соціальної діяльності дворян-лібералів 40-х років, яких умовно можна віднести до табору «батьків». В 50-х роках дворяни-ліберали зблизилися з консерваторами, тому покоління «дітей» відходить від них. Дія роману відбувається в маєтку Кірсанових, куди приїжджає зі своїм приятелем на канікули молодий лікар Базаров. Ідейний зміст роману виявляється в його суперечках з «батьками», зокрема з Павлом Кірсановим.

У книзі два батьки і два сини Болконських. У творі мова йде і про старого князя Болконського, його взаєминах із сином, і про князя Андрія в ролі батька. Тільки в темі варто бачити не просто сімейну проблематику, зв’язану в книзі Толстого також і з образами Ростових, Курагіних, сюжетом «Епілогу», але й особливий біблійний відсвіт. Тема Бога Батька і Бога Сина з особою силою звучить в «Епілозі», в епізоді клятви Ніко-ленькі. Але спочатку зупинимося на описанні двох старших Болконських. Князь Микола Андрійович - людина, безумовно, неабияка, один з тих, хто в XVIII столітті будував потужну російську державність, наближений Катерини ІІ, генерал-аншеф, що займав видне положення саме завдяки талантам, а не прагненню зробити кар’єру. Він один з тих, хто служив Батьківщині і ніколи не прислужувався, про що говорить його відставка і навіть висилання при Павлові.

Про кохання писали, мабуть, усi письменники та поети, але наскiльки рiзними є люди, настiльки рiзним постає це почуття у художнiх творах. Видатний росiйський письменник Iван Бунiн теж створив власну “фiлософiю кохання”. На його думку, кохання - це “темнi алеї”, сповненi чогось таємничого i несподiваного, це чудова мить, що часто веде до трагiчного фiналу i яку дуже легко загубити або не впiзнати вчасно. Потiм можуть прийти тяжке розчарування, смуток, i навiть загибель iнколи є рятунком для почуття. У творах Бунiна трапляються трагiчнi фiнали через конфлiкт мiж iдеальним i реальним, але загибель героїв чомусь досить часто постає у нього свiтлою, принаймнi має вигляд кращої з можливих розв’язок.

Вперше роман “Злочин i кара” побачив свiт 1886 року. Це роман про сучасну Росiю, яка пережила епоху найглибших соцiальних зрушень та моральних струсiв, епоху “розладу”, роман про сучасного героя, який ввiбрав у себе усi страждання, болi та рани часу. “Ввечерi жаркого липневого дня, незадовго до заходу сонця, виходить колишнiй студент Родiон Раскольников”. Так починався роман Достоєвського. Iз цього моменту без вiдпочинку, у палкiй ненавистi, мареннi - метушиться вулицями Петербурга, зупиняється на мостах, над темними холодними водами каналу, заходить у бруднi шинки герой Достоєвського.

Навряд чи хтось буде сперечатися, що одні із кращих сторінок бунінської прози присвячені Жінці. Перед читачем з’являються дивні жіночі характери, у світі яких мерхнуть чоловічі образи. Це особливо характерно для книги «Темні алеї». Жінки грають тут головну роль. Чоловіки, як правило, - лише тло, що відтіняє характери і вчинки героїнь. Бунін завжди прагнув осягти чудо жіночності, таємницю непереборного жіночого щастя. «Жінки здаються мені чимсь загадковим. Ніж більше вивчаю їх, тим менш розумію» - таку фразу виписує він із щоденника Флобера. От перед нами Надія з оповідання «Темні алеї»: «…у світлицю ввійшла темноволоса, теж чорнобрива й теж ще гарна не за віком жінка, схожа на літню циганку, з темним пушком на верхній губі й уздовж щік, легка на ходу, але повна, з більшими грудьми під червоною кофточкою, із трикутним, як у гуски, животом під чорною вовняною спідницею». З дивною майстерністю Бунін знаходить потрібні слова і образи. Здається, що вони мають кольори і форму.

Роман І. О. Гончарова «Обломов» - класика російської літератури. У цьому романі перед нами постають два образи кохання. Перший - кохання Обломова й Ольги, другий - кохання Штольца й Ольги. Які ж вони різні! Перше почуття - не встигнувши розквітнути - відразу зів’яло, друге - розквітає довго, але, розквітнувши і зміцнівши, довго зберігає усю свіжість молодості. Кохання Обломова й Ольги швидко в’яне. Можливо, у цьому винуваті вони обидва, але, швидше за все, усю вину можна покласти на Обломова. Його ліньки і неробство і були причиною розриву. Та й сама Ольга не стільки кохала, скільки хотіла кохати свого невдачливого нареченого, нав’язуючи йому роль, противну для нього. Недосвідчена в справах кохання, Ольга з усією силою молодості віддалася цьому новому для неї почуттю, не розуміючи, що Обломову, із його вічними страхами і лінощами, її кохання не дуже й потрібне.

Роман І. О. Гончарова «Обломов» - класика російської літератури. У цьому романі перед нами постають два образи кохання. Перший - кохання Обломова й Ольги, другий - кохання Штольца й Ольги. Які ж вони різні! Перше почуття - не встигнувши розквітнути - відразу зів’яло, друге - розквітає довго, але, розквітнувши і зміцнівши, довго зберігає усю свіжість молодості. Кохання Обломова й Ольги швидко в’яне. Можливо, у цьому винуваті вони обидва, але, швидше за все, усю вину можна покласти на Обломова. Його ліньки і неробство і були причиною розриву. Та й сама Ольга не стільки кохала, скільки хотіла кохати свого невдачливого нареченого, нав’язуючи йому роль, противну для нього. Недосвідчена в справах кохання, Ольга з усією силою молодості віддалася цьому новому для неї почуттю, не розуміючи, що Обломову, із його вічними страхами і лінощами, її кохання не дуже й потрібне.

Ми з раннього дитинства знайомимося з творами великого російського поета О.С. Пушкіна. Але, читаючи його твори знову і знову, кожного людина знаходить у них щось нове, як би заново відкриваючи для себе цього геніального поета. Це стосується всіх творів Пушкіна, але особливе місце в його творчості, без сумніву, займає роман «Євгеній Онєгін», який Бєлінський назвав «енциклопедією російської життя двадцятих років дев’ятнадцятого століття». Пушкін яскраво і точно змалював у романі соціальні умови життя того часу, показав побут різних верств суспільства, їх звичаї, духовну сторону життя. Пушкін, особливо чином Тетяни Ларіної, показав, що у суспільству повинна бути цікава життя народу. Образом Онєгіна поет показав трагедію молодого покоління тієї епохи.

“Злочин i кара” Ф. М. Достоєвського належить до найбiльш складних творiв росiйської лiтератури. Достоєвський описує страшну картину життя людей у Росiї середини ХIХ ст. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним та стиснутим власним безсиллям i безправ’ям. Автор створює книгу про збiднiлих дворянах, “мешканцiв темних куточкiв”. До нього нiхто не писав таких книг, та для Достоєвського змiст роману був продиктований самою дiйснiстю.

Що робить людину щасливою? Німецький філософ Кант стверджував, що тільки свідоме слідування обов’язку. Л. Толстой вважав, що тільки в гармонії природних потреб з моральними вимогами можна здобути щастя. Саме цю думку письменник емоційно переконливо втілює в образах жінок, зокрема Мар’ї Волконської та Елен Курагіної. Чому саме ці жіночі образи такі переконливі з огляду на проблему моралі? Мабуть, тому, що в усьому вони протилежні. Для Мар’ї дотримуватися моралі було не важче, ніж дихати. Норми поведінки, прищеплені в сім’ї, диктували мотиви вчинків. Саме тому вона щиро любить людей: тривожиться за брата, допомагає, коли потрібно, дає прихисток подорожнім. Цікаво, що автор постійно підкреслює її зовнішню непривабливість, тоді як про Елен каже, що вона красуня. Елен знає, що вродлива, і поводиться так, ніби дозволяє милуватися собою. Але її краса ніби віддзеркалює погляди захвату. Сама вона не віддає людям нічого.

Головними героями роману-епопеї великого російського письменника Л. М. Толстого «Війна і мир» є, безперечно, Андрій Волконський і П’єр Безухов. Вони (у сюжетному плані) знаходяться завжди у дружніх відносинах: долі їх органічно переплітаються. Спільним між цими героями, на думку автора, незважаючи на всі відмінності їхніх характерів, є те, що обидва вони - люди інтелектуального типу, чий розум і серце знаходяться у постійному пошукові, у постійному прагненні осягнути позитивний сенс людського буття. Андрій Волконський-кращий представник російської аристократії своєї доби. Він - людина прекрасно освічена й вихована, розумна й благородна, сповнена громадських устремлінь, зате й більш від інших піддається рефлекції, критичніше від інших дивиться довкола, знаходиться у стані постійних морально-етичних пошуків. П’єр Безухов - незаконний син російського вельможі; він теж здобув хорошу освіту, але ближче стоїть до простого народу. За характером він людина надзвичайно добра й чуйна, чесна й щедра, але запальна, нестримана, багато в чому дуже безпосередня. П’єр не має залізної витримки князя Андрія; його прагнення плідної громадської діяльності є якимись непослідовними, неорганізованими, стихійними.

Кожний з нас рано чи пізно задає собі питання: навіщо я живу? Яке моє призначення? Іноді цілого життя не вистачає, щоб знайти відповідь. Багато великих письменників шукали відповіді на ці складні питання у своїх творах. І Лев Миколайович Толстой - не виняток. Сьогодні ми спробуємо простежити шлях життєвих пошуків Андрія Волконського, героя роману “Війна та мир”, та з’ясувати, як у долі і характері цього героя знайшла віддзеркалення життєва позиція письменника. У романі всі герої можуть бути умовно поділені на дві групи: одні з них шукають смисл буття, помиляються, страждають, радіють, живуть складним внутрішнім життям; інші - роблять кар’єру, досягають певних вершин, але не змінюються внутрішньо. До яких героїв, на вашу думку, можна віднести Андрія Волконського?