Кiноповiсть “Зачарована Десна” сповнена глибоких роздумiв прожиття дореволюцiйного українського села. Це лiтопис вiдкриття селянським хлопчиком широкого свiту - вiд пiзнання становища людини з фантастичної лубочної картини страшного божого суду, що “мати купила за курку на ярмарку”, до свiдомого розумiння суду людського, де Сашко вперше знайомиться з трагiчними i смiшними прикрощами життя. В його дитячу свiдомiсть ще не вплiтається поняття про дрiбновласницьку стихiю, людськi стосунки.

Олександр Петрович Довженко… Лише називаємо це iм’я - i вiдразу уявляємо струнку, вродливу, зовнi та внутрiшньо, талановиту людину, письменника i кiносценариста, автора безсмертних кiноповiстей “Земля”, “Щорс”, “Повiсть полум’яних лiт”, а “Зачарованою Десною” зачитувались i дивувались, як-то до щему тепло i захоплююче можна згадувати своє дитинство, родину, звеличувати людину працi, так майстерно, з невичерпною любов’ю описувати рiднi мiсця: село, береги Десни, природу рiдного краю.

Олександр Петрович Довженко… Лише називаємо це iм’я - i вiдразу уявляємо струнку, вродливу, зовнi та внутрiшньо, талановиту людину, письменника i кiносценариста, автора безсмертних кiноповiстей “Земля”, “Щорс”, “Повiсть полум’яних лiт”, а “Зачарованою Десною” зачитувались i дивувались, як-то до щему тепло i захоплююче можна згадувати своє дитинство, родину, звеличувати людину працi, так майстерно, з невичерпною любов’ю описувати рiднi мiсця: село, береги Десни, природу рiдного краю.

Серед ланів, серед широкого українського степу в’ється гадюкою заринута у вічність стежка, невідомо, звідки вона бере початок, де її кінець. Нещадно ллє дощ, краплини якого падають на обличчя двох людей, що прямують кудись. В одного дощ викликає неабияке задоволення: він радіє, наче дитина, підставляє долоні назустріч заливному дощеві, який змиє усякий бруд з душі та тіла. Інший щось бурмотить під ніс, незграбно хлюпаючи по острівцях води. Так і більшість людей не бачить прекрасного ні в чому на життєвих перехрестях.

Алегорична й разюча сцена на початку кіноповісті Олександра Довженка: однорукий селянин — вчорашній солдат — дійшов до краю. У тупому безсиллі, спустошений неврожаєм, злиднями, голодом і безвихіддю, він люто б’є здоровою рукою беззахисну, ні в чому не повинну конячину. А кінь раптом поверта голову й говорить знавіснілому господареві людським голосом: «Не туди б’єш, Іване!» Великої сили метафора! Це кульмінація першої частини сценарію. Солдат-інвалід розуміє нарешті, що «так далі тривати не може. Повинно щось статися».

Олександр Довженко - непересічна особистість в українській літературі та культурі в цілому. З-під його пера вийшло багато довершених прозових творів, до того ж Олександр Довженко був видатним кінематографістом, який зробив вагомий внесок у розвиток кіномистецтва в Україні. Олександр Довженко залишив нащадкам оповідання та повісті про війну, які реалістично оповідають нам про трагічні події того часу; щоденник, що є правдивим свідченням епохи. Одним з найкращих творів письменника є повість «Зачарована Десна», яка має автобіографічні елементи. Головний персонаж твору - хлопчик Сашко.

О. Довженко, обдарований талантом «палати в огні своїх пристрастей», намірився відкрити світові свою Україну, її народ у величі душі та безсмерті свого родоводу, свого історичного життя. У своїй кіноповісті «Зачарована Десна» він заявляє: «Я син свого часу і весь належу сучасником своїм». Тому й не дивно, що його твір став справжнім гімном красі людських сердець, нелегкій праці людських рук, гімном таланту людського. Сама «зачарована Десна» робить людину чарівником, відкриває перед ним дивний світ «перших радощів», «і вболівання, і чари перших захоплень дитячих». У кожній рослині, у кожній тварині, у кожній хмаринці вбачає маленький білоголовий Сашко щось чудове, здається йому, що розмовляють і коні, і вірний собака Пірат, і взагалі усі навкруги: «Все жило в моїх очах двоїстим життям.

Війна принесла багато горя, знівечила долі багатьох людей. І не одна мати не дочекалася свого сина, і не одна дівчина шукала і не могла знайти рідну домівку, повернувшись з Німеччини, де була справжньою рабинею, і не один чоловік повернувся додому на милицях або взагалі не повернувся, залишившись лежати зі своїми друзями десь під землею, а де - невідомо. Про це «Повість полум’яних літ» О. Довженка. Та не тільки про це. Вона ще й про великий героїзм нашого народу, про велику мужність нашого народу і про велику любов нашого народу до своєї Батьківщини. Героями не народжуються, героями робить життя, героями робить війна. Хіба вважає себе героєм старий педагог Рясний, який не злякався гітлерівців? Ні. І звучать презирливі слова: «…як зневажаю я всі твої вчинки, фашисте». Не можна зламати мужній народ, не можна його залякати, бо навіть діти допомагають у боротьбі. Йде боротьба у тилу ворога, йде боротьба і на фронті. Скільки довелося пережити солдатам, скільки крові й смертей вони побачили! Але завжди йшли уперед всупереч смерті, всупереч самим собі. Таким був і Іван ОРЛЮК людина, яка заради волі й щастя Батьківщини ладна віддати своє життя. Для нього нікого й нічого не існує, коли треба вступити в бій із загарбниками.

Твір за повістю О. Довженка «Зачарована Десна» Кіноповість «Зачарована Десна» - один із кращих творів митця. Це «задушевна лірична сповідь, по вінця наповнена любов’ю до рідного краю, до України з її великим і скорботним минулим і її великим радісним майбутнім».У преамбулі до кіноповісті О. Довженко причину її написання пояснює такими чинниками: спогади, викликані «довгою розлукою з землею батьків» і бажання «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». Це сповідь про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця. Кіноповість містить у собі мемуарні сторінки, ліричні сповіді, широкі картини сільського життя, побуту, портрети людей праці, чарівні пейзажні малюнки, а також роздуми про народ, його минуле й майбутнє, про мистецтво.

Закрийте очі, уявіть себе маленьким хлопчиком або дівчинкою. Чи згадаєте ви якісь дива, якісь чудернацькі пригоди, якісь уривки з дитинства, що хвилюють і зараз? Можливо, це будуть цікаві спогади про те, як «плаче» бурулька, а може, ви бачили, як займається зоря, чи як летять у вирій птахи? Хіба це не диво? Не стало Олександра Довженка, але спогади його залишилися. Чудові спогади про дитинство, в якому на кожному кроці трапляються дива. Зберіться із силами, з думками і почнемо шукати духовну велич і моральну красу людини в кіноповісті Довженка «Зачарована Десна». Що треба зробити найперше? Прочитати повість. Вона невеличка, і ви швидко упораєтесь. Далі потрібно знайти цитати, які характеризують персонажів. Ви скажете, що їх там не так вже й мало.

Коли славний князь Iгор вiв свої хоробрi полки на ратнi подвиги за землю Руську, небо послало йому лиховiсний знак - сонячне затемнення. Може, то було застереження всьому роду людському: вiйна - це велике зло, це потьмарення розуму i затемнення душi? Для чого люди навчилися вбивати один одного, кому потрiбна вiйна? Невже її вигадала людина - Боже створення, вища iстота на землi? Якi темнi сили беруть у свiй полон цiлi народи? Наш пiсенний край нiколи не торкала ця смертельна отрута вбивства i руйнування. За всю свою iсторiю Україна жодного разу не пiшла вiйною на iнший народ, не зазiхнула на чужi землi, чуже багатство. А захищатися доводилося нерiдко. I пережити найстрашнiшу з воєн - другу свiтову. Довгий час ми не знали всiєї правди про неї. Та сьогоднi до нас доходять документальнi й художнi твори, забороненi ранiше як “антирадянськi” чи “нацiоналiстичнi”. Серед них кiноповiсть Олександра Довженка “Україна в огнi” - чесна, неприхована правда про перший перiод вiйни.

Коли славний князь Iгор вiв свої хоробрi полки на ратнi подвиги за землю Руську, небо послало йому лиховiсний знак - сонячне затемнення. Може, то було застереження всьому роду людському: вiйна - це велике зло, це потьмарення розуму i затемнення душi? Для чого люди навчилися вбивати один одного, кому потрiбна вiйна? Невже її вигадала людина - Боже створення, вища iстота на землi? Якi темнi сили беруть у свiй полон цiлi народи?

Кривава, попалена, розбита, порубана, знедолена, в загравах пожеж - такою була Україна в буремні роки війни. Страшне горе принесли німецькі зайди. Чотири роки чинили наругу над людьми ці негідники! У кіноповісті «Україна в огні» Довженко засуджує фашизм. Засуджую і я носіїв коричневої чуми. Вони викликають у мене ненависть і презирство. Україна - це передусім українці. У повісті вони змальовані працьовитими, винахідливими, терплячими, співучими та мужніми. Але не всі. Ось Павло Хутірний став зрадником, бо не мав вічних істин, не знав рідної історії. Довженко створив величні й прекрасні жіночі образи. Усі вони уособлюють образ України. Це і берегиня роду Тетяна Запорожець, її дочка Олеся, Христя Хутірна, Мотря Левчиха та ін.

Художні твори Олександра Довженка охопили найважливіші віхи історії українського народу. Найбільшу увагу звернув письменник у своїх кінотворах, публіцистичних статтях на події, пов’язані з першою та другою світовими війнами. Історичну долю української нації у смертельних випробуваннях XX століття змалював він у творах «Арсенал», «Звенигора», «Щорс», «Мати», «Тарас Бульба», «Стій, смерть, зупинись», «Воля до життя», «Україна в огні», «Повість полум’яних літ» та ін.

Чим вимірюється життя художника, творця? Пам’яттю, яку він лишив по собі, тим, що зробив для людей. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований багатогранними здібностями й талантами, Олександр Петрович Довженко, цей селянський син з-над берегів зачарованої Десни піднявся до вершин світового мистецтва, але назавжди залишився сином своєї землі, патріотом, який безумно любив Україну. Талановитий митець і культурний діяч, він усе своє життя і творчість присвятив своєму народові, своїй країні, переймаючись їхніми болями, переживаючи разом із народом і радощі, і страждання. Всі його твори, як в літературі, так і в кіно, оспівують українців, його сучасників, тому історична доля української нації є центральною темою у творчості письменника.

«Війна стала великою, як життя, як смерть. Воює все людство. Ніби земна куля влетіла в якусь криваву божевільну туманність. Війна стала життям людства. І тема війни, отже, на довгі роки буде основною темою мистецтва… Україна мусить родити «найсильніші твори про народ у війні…» - читаємо у Довженковому «Щоденнику», що став своє рідним документом доби, свідченням потворної природи тоталітаризму. І такий шедевр Олександр Довженко створив. Створив, вистраждав, виплекав. Усе пережите і передумане за перші роки війни оформилось у кіноповість «Україна і огні». Ємка, точна назва…

Олександр Довженко - людина, щедро обдарована багатогранними здiбностями й талантом. Сьогоднi ми навiть вагаємося, кому надати перевагу - Довженковi як творцевi прекрасних кiноповiстей чи авторовi захоплюючих фiлософських щоденникiв, у яких вiн замислюється над красою i щастям людини на оновленiй землi. Довженко писав також оповiдання та публiцистичнi статтi. У всiх жанрах, в яких вiн виступав, був однаково глибоким i нiжним, мудрим i смiливим, художником i громадянином. У його творах ми бачимо всю велич i красу народної душi. “Я покликаний возвеличувати свiй народ”. Цiми словами з автобiографiї вiн оспiвує свою рiдну Україну. Змалював її пастельними, м’якими фарбами в “Зачарованiй Деснi”, грiзними блискавками накреслив у “Українi в огнi”.

Олександр Довженко - людина, щедро обдарована багатогранними здiбностями й талантом. Сьогоднi ми навiть вагаємося, кому надати перевагу - Довженковi як творцевi прекрасних кiноповiстей чи авторовi захоплюючих фiлософських щоденникiв, у яких вiн замислюється над красою i щастям людини на оновленiй землi. Довженко писав також оповiдання та публiцистичнi статтi. У всiх жанрах, в яких вiн виступав, був однаково глибоким i нiжним, мудрим i смiливим, художником i громадянином. У його творах ми бачимо всю велич i красу народної душi. “Я покликаний возвеличувати свiй народ”. Цiми словами з автобiографiї вiн оспiвує свою рiдну Україну. Змалював її пастельними, м’якими фарбами в “Зачарованiй Деснi”, грiзними блискавками накреслив у “Українi в огнi”.

Коли я в дитинстві проходила повз кіностудію імені О. Довженка, мене завжди вражав її великий фруктовий сад. Особливо навесні, коли яблуні та груші цвіли, й сад перетворювався на велике біло-молочне запашне море, нібито зима повернулась у місто й сніжною хугою пелюстків полонила його. Якось я спитала г батька: «Звідки взялось тут таке диво?» І почула відповідь, що цей сад посади Олександр Петрович Довженко. «Якщо людина за своє життя посадила дерево й виростила сина, то вона недаремно прожила життя», - казали колись мудрі люди. О. Довженко був небайдужою людиною, бо все своє життя писав, творив, малював, знімав фільми.

Пензлем захопленого живописця малює О. Довженко у кіноповісті «Зачарошіна Десна», як і в інших своїх творах, неповторну красу природи. Через увесь іиір проходить образ зачарованої Десни. У своїй «Автобіографії» О. Довженко писав: «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не Може бути митцем. Та й не тільки митцем…» Органічна єдність людини і природи - ось що передусім характеризує палітру Довженка-художника. Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно зміню-гться. Наприклад, картини рятування затопленців уже не забудеш ніколи. «…Сходило сонце. Картина була незвичайна, наче сон чи казка. Осяяний сонцем, перед нами розкривався зовсім новий світ. Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше.

Кіноповість О. П. Довженка «Україна в огні» - багатоплановий, багатопроблемний твір. І звернення автора до моральних проблем, загальнолюдських цінностей робить його близьким і хвилюючим для всіх поколінь, включаючи й сучасне. Найбільш цікавим і складним є, на мій погляд, образ Олесі. Найкращими рисами української дівчини наділив Олесю письменник: «Тиха, без єдиної хмаринки на чолі, майстериця квітів, чарівних вишивок і пісень». «Вона не була звичайною дівчиною. Вона була красива і чепурна. Олесею пишалася вся округа. Бувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилося ні одній припудреній артистці з орденами.

Споконвiку людина прагнула творити, втiлювати свою душу в полотна i симфонiї, в мармур чи бронзу, i в поеми. Багато їх, творцiв прекрасного. Але кожен твiр мистецтва ми сприймаємо вiдповiдно до власного смаку. Одному подобається велична простота пейзажiв Шишкiна або Василькiвського, iнший захоплюється абстракцiонiзмом чи то якимись iншими модерновими картинами. Комусь зiгрiває душу прозора лiрика Сосюри, а хтось у захватi вiд складних асоцiативних образiв поем Драча… Постають перед нами земний, якийсь “домашнiй” колгоспний бригадир i великий письменник Стельмах, i весь устремлений до чогось вищого, готовий, мов буревiсник, рiзати крилом хмари, Довженко.

”Війна пройшла по землі, залишаючи після себе сльози, кров, трупи, обгорілі хати, розпалюючи у серцях ненависть та гнів. Він виливається назовні, гнів за змучену рідну країну, за знівечені долі людей, яким довелося пережити жахливі роки війни. Невже це було насправді, невже це й зараз часто-густо Знаходять міну, яка спить спокійно з часів війни, щоб одного дня підірвати на собі якогось неслухняного хлопця; невже…? Так, це наша історія, страшна, кривава історія. І не треба її забувати, відмахуючись від жахливих фактів.

Всi ми родом з дитинства. Вiд того, який свiт i якi люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бiднiсть, моральна краса чи потворнiсть. Саме про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи “Зачарованої Десни”. Звiдти прийшли i чарiвна краса пейзажiв, на тлi яких ми бачимо фiзично i морально красивих людей. Лiрично, схвильовано, з теплим гумором розповiдає письменник про природу й людей, як про єдине цiле. “Жили ми в певнiй гармонiї з природою”, - говорить вiн. Тут мишi пiдказували Яремi Бобиревi, що навеснi буде повiнь, погодою “завiдувала ворона”, дiд найбiльше в свiтi любив сонце, мати, мов щось живе, голубила кожну билиночку, а мисливець був не здатен пiдняти руку на ту саму ворону. Зрозумiло, чому всi радощi i прикрощi малого Сашка теж пов’язанi з природою.

Чудовий світ «Зачарованої Десни» О. Довженка не може, на мій погляд, нікого залишити байдужим. У цьому світі не тільки природа приваблює своєю красою, а й духовне багатство і висока мораль людей викликає захоплення. Тому, коли читаєш цю повість, здається, що й сам стаєш кращим, і так хочеться, щоб змінився цей жорстокий світ - адже поряд живе казка. Велике місце у цій «казці» займають люди. живі, реальні. Це і батьки маленького Сашка, і діди, і його бабуся… Народилися вони серед царства трав і пішли туди, але навічно залишилися живими в серці видатного кінорежисера. Теплотою та щирістю віє від згадок Довженка про свою матір. Кохала та пестила вона все. що бачила: кожну рослиночку, кожне деревце: «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Та найбільш за все любила мати своїх дітей. Але доля була жорсткою до неї, відібрала вона багатьох з них і залишила тільки двох.

Типологічні збіги виявляємо й у тематиці творів Довженка й Бредбері. У “Зачарованій Десні” - літописі “відкриття селянським хлопчиком широкого світу”, хроніці дитинства - звучатимуть теми світу дитячих мрій, зв’язку людини з природою, життя селянської родини, краси хліборобської праці, опоетизованих сільських буднів. Осмислюючи одну з “вічних тем” людського існування з усіма її складниками - тему Любові до ближнього, Добра, яке потрібно передавати “по колу”, аби воно примножувалося, Самопізнання, аби розшукати в собі людину, водночас знайти відповідь на запитання, чому він став письменником, Бредбері розповідає про веселі й сумні пригоди головного героя книги Дугласа, передає його початкові враження від спілкування зі світом людей і природи.

«Україна в огні»… Коли читаєш, стає моторошно від тих злочинів, що робили німці на нашій землі, стає страшно від того зла, що робили самі українці, зраджуючи себе і свою Батьківщину. Але все це - неприхована правда війни, неприхована правда історії українського народу. І написати цю історію так рельєфно, так достовірно міг тільки справжній майстер. Ім’я цього майстра - Олександр Довженко.

З літами Олександр Довженко все частіше згадував рідну хату, благословенний край свого дитинства. Згадуючи зачаровану річку Десну, сінокіс, діда, батька, матір, письменник «сміявся і плакав». На схилі свого вкороченого сталінізмом життя до нього все частіше приходили спогади. Вони мучили його й без того змучену душу, відвідували у неспокійних, тривожних снах. В одному з листів до матері й сестри Довженко сповіщав: «Пишу одну повість про діда, батька, матір і про все, одне слово, наше союзницьке життя, ще коли я був маленьким». Проте задум написати поему в прозі, в якій оспівати рідний край, його працьовитих, добрих людей, був здійснений письменником лише в 1955 р.

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. в місті Сосниця на Чернігівщині в селянській родині. Навчався в Сосницькій початковій “школі, пізніше - в Глухівському вчительському інституті. У серпні 1917 р. прибув до Києва на посаду вчителя Київської вищепочаткової школи та водночас подав документи на право бути вільним слухачем економічного відділу київського комерційного інституту. Тим часом почалася громадянська війна, у якій О. Довженко брав найактивнішу участь на боці Центральної Ради та УНР.

«Я народився і жив для добра і любові» - так про себе говорив цей унікальний феномен доби, бо жив і творив Олександр Довженко для людей. Всі його твори пройняті любов’ю до України, значить - передусім українців: працьовитих, винахідливих, терплячих, співучих, мужніх. Як йому хотілося змінити світ на краще, оповити, очистити від фальші. Митець оспівував творчу людину, яка невтомно працює, яка бореться із злом, несправедливістю, черствістю і байдужістю. Нова влада давала надію на щасливе майбутнє. Але пізніше з’явилася прірва, яку «котилося суспільство». Коли ж відчує це Довженко, то почне прозрівати від облудного сну, і це стане для нього трагедію.

Оповідання про війну О. П. Довженка - це великої сили твори, які в ті грізні роки допомагали людям вистояти і перемогти. Багато з них про реальних людей і невигадані події, бо письменник сам пройшов дорогами війни. Мене дуже вразило оповідання «Воля до життя». А слова: «Є воля - є людина! Нема волі - нема людини! Скільки волі, стільки й людини» примусили й мене замислитися над своєю волею і вчинками.

«Зачарована Десна» - твір про історичну долю української нації, її культуру, неповторну, своєрідну народну творчість, сімейні традиції, про працю, про красу та велич рідної природи. Кіноповість невелика за обсягом, написана у формі спогадів письменника про дитинство та юність. Із перших сторінок порушується проблема гармонійного існування людини з оточуючим світом, любові до всього живого. Мати любила усе саджати, щоб «проізростало», їй подобалось поратися коло землі, віддавати їй свої сили. Батько був із великими сірими очима, хоч і неписьменний, неосвічении, проте з якоюсь високою внутрішньою красою.

Читаючи кіноповість Олександра Довженка «Зачарована Десна», я ніби опиняюсь в новому, чудовому місці, де ще залишилася казка, звідкіля віє дивом та сивою давниною. Це той світ, що подарував мені білоголовий Сашко, де немає лиха та великих незгод, і все видається таким надзвичайним, таким чарівним, що не хочеться повертатися до суворої дійсності. В такому світі не можуть жити звичайні люди, а живуть люди великої душевної краси, багаті на любов та щедрі на співчуття до усього живого. Мрійливо дивиться маленький Сашко у небо, малюючи собі чудернацькі картини, задумливо прислухається до «розмов» рослин і тварин. Він не дивується, що вони ведуть бесіди, тому що в природному царстві все можливо. Та й старий дід Семен не одного разу розповідав допитливому хлопчикові про цей чарівний світ.

Олександр Довженко увійшов в історію вітчизняної і світової художньої думки як самобутній поет екрана і слова. Поєднавши у собі талант режисера і письменника, він своєю феноменальною творчістю збагатив і зблизив ці два види мистецтва - словесного і візуального, відкрив нові, досі незнані можливості в пізнанні і відображенні динаміки нашого життя. Довженків світ… Замріяні деснянські далі внесли в нього ніжність, радощі і скорботу. І головним у тому світі є образ рідної Батьківщини. Тому такими дорогими і близькими кожному з нас є його твори.

Довженко першим із кіномайстрів одягнув військову форму 17 вересня 1939 року. Це почалася Друга світова війна 1 вересня 1939 року. Ішла небувала війна. Жертви виявилися незчисленними. О. П. Довженко виступає в різних жанрах, описуючи страхіття війни: публіцистика («До зброї», «Душа народна недовольна», «Я бачу перемогу»), оповідання («Стій, смерть, зупинись», «Мати», «На колючому дроті», «Ніч перед боєм», «Незабутнє»), кіносценарії («Визволення», «Повість полум’яних літ»). «Україна в огні» - один із найкращих і найправдивіших творів про війну. Але Довженкові стало ясно, що найголовніший, найпродуманіший, найвистражданіший твір не доведеться екранізувати. Звинувачення у різних гріхах, у тому числі й безглузде звинувачення у націоналізмі, яке відродилося знову у деяких українських працівників культури.

«Україна в огні» - це кіноповість, у якій О. Довженко показав трагічні сторінки в історії України, це протест людини, що піднеслася над уламками зруйнованої країни. Своїм твором автор закликає людей до мирного співіснування, він ніби хоче крикнути «Ні!» війні, яка стільки горя завдавала нашим містам і селам. Сироти і каліки, зруйновані храми, спустошені поля, понівечені людські долі - це те, чого завдала війна. У кіноповісті багато ліричних відступів, із яких яскраво постає сплюндрована рідна земля: «О українська земля, як укривавилась ти!» Автор малює страшні картини «світу у бою»: «Вовки в кущах, наївшись людського м’яса, припадали черевами до землі і волочились, гадячи її в відчайдушному проклятому вовчому переляку».

Як справжній митець, Олександр Довженко безмежно любив свій український народ, доля якого глибоко хвилювала митця. Письменника захоплювало ге, що незважаючи на темноту і злидні, українському народові вдалося зберегти чистоту душ, волелюбство і високу мораль. Про трагізм народної долі, випробування і страждання під час Другої світової війни, з пекучим болем і гнівною пристрастю говорить О. Довженко у кіноповісті «Україна в огні» та «Щоденнику». Ці твори є гнівним осудом тоталітарної системи, яка кинула напризволяще цілий народ.

Олександр Довженко в своєму «Щоденнику» записав: «Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо». І сама назва твору «Україна в огні» готує читача зустрітися з трагедією народу, печаллю, сумом і смертю. Не можна спокійно читати Довженків опис: «Високе полум’я гуло у саме небо, тріщало, вибухало глухими вибухами, і тоді великі солом’яні пласти огню, немов душі українських розгніваних матерів, літали в темному димному небі і згасали далеко в пустоті небес… Горіло все… Усе гинуло…» І таких жахливих картин пожеж у кіноповісті багато, за їх допомогою автор хоче показати страждання своєї країни, муку її синів і дочок, трагедію держави. «Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося по недобитих вокзалах», - читаємо у кіноповісті і бачимо сплюндровану землю, безутішних матерів та вдів, відчуваємо їхнє горе.

Трагічною несподіванкою став для України напад нацистської Німеччини у 1941 році. Не шукав наш народ війни. Радів тихому життю, новим горизонтам, що відкривалися перед ним, співав мирних пісень, прославляючи спокій і злагоду: Ой, у мене увесь рід багатий. А у мене увесь рід багатий. Сюди-туди - он куди, увесь рід багатий… Та не судилося мирне життя українцям. Прийшли буремні роки Великої Вітчизняної війни, роки крові, страждань, вселюдського лиха. Саме ці роки й відображають кращі твори Олександра Довженка: «Повість полум’яних літ», «До зброї!», «Душа народна нездоланна», «Я бачу перемогу». Та найбільш яскраво відтворюється героїзм нашого народу в кіноповісті «Україна в огні».

На схилі літ людина раз по раз озирається назад, згадує минуле і найчастіше - світле та безтурботне дитинство. В уяві Олександра Довженка також поставали різні картини дитинства. Ось він хлопчиком вперше поїхав з батьком до міста. Виїхали вночі, а вже невдовзі займався світанок у дорозі, зелені луки Приде-сення купалися в росах. Малий Сашко захоплено вбирав у себе неймовірну красу рідної природи батьківського краю. Напевне, бажання передати нащадкам тугу за мальовничими краєвидами дитинства, а також потреба розповісти про «чарівних українських велетнів» - простих людей праці - вилилося у зворушливу повість «Зачарована Десна».

Читаєш кіноповість «Україна в огні», дивуєшся і захоплюєшся. Якою поетичною силою, художньою майстерністю треба володіти автору, щоб читач усім серцем проникся болями і трагедіями народу, думав над проблемами твору, як над своїми власними, що зачіпають за живе, болять, як рани. Сценарій фільму «Україна в огні» складається з п’ятдесяти епізодів-картин, а кожна з них - з певної кількості кінокадрів. Але це ще й кіноповість, тому можна говорити про розділи.

Йду заквітчаним рідним краєм, де буйний травень справляє своє свято. Одягнувши ніжно-смарагдове вбрання, весело шепочуть з вітром рідні тополі. Он калина пишається своєю дивною вродою. А над річкою витьохкують невгамовні солов’ї. Це моя Україна - рідна, священна земля моїх дідів і прадідів. Тут народжується й виростає багато поколінь, які ніколи не можуть забути сліпучої сині українського неба й золотих розливів пшеничних ланів. Рідний край починається для кожного з нас з батьківського порога, де людина завжди згадує своє дитинство. Ці спогади тривожать душу, ранять серце, не дають змоги заснути довгими зимовими ночами.

Існує така думка, що найбільші муки - це муки совісті. То ж, роблячи підсумок свого життя, Олександр Петрович Довженко записує в щоденнику: «Мені сорок вісім років. Моєму серцю - шістдесят. Воно зносилося від частого гніву, і обурення, і туги. Недосконалість видимого порядку речей навколо підточила і зв’ялила його». І додає: «Мабуть, я дратую людей, як приспане сумління». У цьому - весь Довженко. Правдивий, суворий і безкомпромісний у питаннях справедливого ставлення до народу і вразливий, беззахисний в особистому житті, яке, власне, й не було особистим, а все віддане людям, праці на добро. На більше ніж чотириста сторінок друкованого тексту - лише кілька рядків про свою любов до дружини і друга Юлії Солнцевої, про свою хворобу і матеріальні нестатки. То ж його твір можна назвати не «Щоденником» О. Довженка, а щоденником українського народу, вірним сином якого письменник був навіть у своєму «московському засланні».

Що таке війна, ми знаємо з розповідей дідусів або навіть прадідів, зі старих кінофільмів або з таких книжок, як «Повість полум’яних літ» О. Довженка. Читаючи її коиваві сторінки, підіймається з глибини душі страшний гнів, гнів за знівечені людські долі, за сплюндровану Батьківщину. Але й росте гордість за простих і разом з тим непростих людей. Скільки довелося їм пережити, скільки вистраждати, скільки крові й сліз довелося пролити на суворих шляхах війни. Пережили, вистраждали, пролили й знову почали жити, будувати, творити, адже наш народ неможливо перемогти! Ішла війна, страшна, кривава війна… Палахкотіли червоним полум’ям міста й села, і в очах червоніло від червоної крові. Скрізь трупи, скрізь біль, скрізь відчай на обличчях, а в серцях… В серцях тяжка ненависть, яка гамселить у скронях і кличе до помсти. А ще була історія, яка кликала на подвиги, на бій з остогидлим ворогом, яка ростила нових і нових героїв.