Іван Карпович Тобілевич (літ. псевдонім - Карпенко-Карий) народився 17 вересня 1845 р. у слободі Арсенівці на Херсонщині в сім’ї управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, яке закінчив у 1859 р. Відтоді майже двадцять років служив канцеляристом. Із початку 60-х років брав активну участь в українському театральному житті. Протягом тривалого часу входив до різних театральних труп, на основі яких склався так званий театр корифеїв. Виконував переважно комедійні акторські ролі. Помер Карпенко-Карий 2 вересня 1907 року.

Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим своїх видатних п’єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні його п’єси залишаються актуальними. І причина цьому - процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси - це в якійсь мірі випробування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління.

Вивчаючи творчiсть Iвана Карпенка-Карого, ми знайомимося з розвитком української драматургiї й театру другої половини ХIХ столiття. Величезним творчим досягненням Карпенка-Карого є його комедiя «Сто тисяч». Провiдною рушiйною силою подiй, зображених у комедiї «Сто тисяч», є гонитва за багатством. Це яскраво показав драматург на образi сiльського куркуля Герасима Никодимовича Калитки, сенсом життя якого було придбання землi: Калитка скуповував землю за будь-якої нагоди. Вiн купував її в селян, що розорилися. Не гребував i землею тих помiщикiв, якi не пристосувалися до нових умов, «промоталися» i змушенi були продавати свої маєтки.

Драму «Сто тисяч» написано із використанням власне українського побуту, Критських тогочасних реалій. За формою, за художнім твором - це такий локальній твір, в якому описане окреме життя окремої людини в обмеженій історичній добі. Але за змістом, за проблематикою цей твір зовсім не локальний. То що таке Герасим Калитка - дивна й ненормальна гримаса української історії, розвитку нашого суспільства чи тип, вічний образ? Минулося, як головний кіль народу, чи досі триває? Для початку шукаємо в літературі. Калитко, відгукнися! Чуються вигуки Пушкінського «Скупого лицаря», от голос подав і Плюшкін Гоголя.

У нашому суспільстві здавна існує страшний звір. Кудлатий, дикий, з червоними ненаситними очима, він не їсть і не спить, блукаючи душами людей. Цей звір справді небезпечний, і його не можна зловити, але парадокс: люди не жахаються його, а навпаки, широко відкривають двері, впускаючи його в душу. Звіра цього звуть Жадібністю, а в його свиті завжди ходять Гроші та Влада. Непомірна жадоба до грошей та легкої наживи часто ставала головною проблемою в літературних творах.

П’єсу Iвана Карпенка-Карого «Сто тисяч» було написано наприкiнцi вiсiмдесятих рокiв XIX столiття i з того часу є однiєю з найкращих сатиричних комедiй української драматургiї. У нiй автор яскраво i переконливо змалював тi суттєвi змiни в життi села, якi сталися майже через три десятилiття пiсля скасування крiпацтва. Щоб охарактеризу вати їх найбiльш стисло, я б використала слова головного персонажа комедiї Герасима Калитки: «Грошi - всьому голова». Саме викриттю, i засудженню цiєї життєвої настанови, цього гасла i присвятив Карпенко-Карий свою неперевершену п’єсу.

Карпенко-Карий - видатний український драматург, що працював наприкінці XIX століття. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий - це творчий псевдонім письменника) зробив значний внесок не тільки в розвиток української літератури, а й у розвиток культури нашої Батьківщини. 1882 року у Катеринославі було створено перший український професійний театр, який здобув значне визнання не тільки серед народу, а й закордоном. П’єси для нового театру Тобілевич писав сам, у багатьох сам виконував головні ролі.

Своєрідне місце в комедії «Хазяїн» займають образи родовитого багатого пана - Петра Петровича Золот’ницького, учителя гімназії - Івана Миколайовича Калиновича і дочки Пузиря - Соні. В літературі про Карпенка-Карого зустрічаємо чимало суперечливих трактовок цих образів. Одні дослідники вважають, що Золотницький, Калиновий і Соня - це «авторові бажання па двох ногах»; другі бачать в них тільки позитивних персонажів, які протистоять негідникамхижакам; треті, навпаки, залічують їх до негативних постатей, виведених в комедії.

В кінці XIX століття на Україні починає бурхливо розвиватися капіталізм. Він проникає і в сільську місцевість, де народжуються крупні капіталісти процес відбився і в українській літературі. У 1890 році Карпенко-Карий створює комедію “Сто тисяч”, герой якої, Терасим Калитка, мріє про сто тисяч карбованців, щоб скупити навколишні землі. Через десять років (1900 р.) драматург створює сатиричну комедію “Хазяїн”, головний герой якої - Терентій Пузир. Він уже має все, про що міг тільки мріяти Калитка, але йому й цього мало.

Комедію «Хазяїн» І. Карпенко-Карий написав навесні 1900 року. Перші вистави «Хазяїна» пройшли з великим успіхом у Києві в 1901 році. У цій комедії автор проявив себе драматургом-новатором. Це відразу вловили і критика, і глядачі йе тільки в Україні, а й за її межами. Так, під час гастролей українського театру в Москві 1901 року газета «Театральньїе известия» дала таку лаконічну, але точну характеристику художньому почер ку драматурга

У комедії «Хазяїн» видатний український драматург І. Карпенко-Ка-рий показав «дику, страшенну силу» великих капіталістів-землевласників, які так розкрутили «хазяйське колесо», що воно придавило сотні і тисячі людей, прирекло їх на підневільне, рабське існування або примусило плазувати, пристосовуватися (як це трапилося з Феногеном, Ліхтаренком, Зеленським). Хто не зрозумів тієї системи, той був безжалісно роздавлений, знищений, як, наприклад, помічник Ліхтаренка, чесний юнак Зозуля, якого обмовив «права рука» хазяїна Феноген, аби прикрити власний злочин.

Український театр довгий час змушений був розробляти селянську тематику з етнографічним ухилом, бо інакше б українське слово не звучало зі сцени. Та це дало можливість театру розвиватися, швидко пройти шлях оновлення. Своєрідним знаком оновлення української драматургії була п’єса «Хазяїн» І. Карпенка-Карого. Соціально-сатирична комедія - це новий тип твору для тогочасного театру, бо в ній розв’язуються проблеми сучасного авторові суспільства - становлення нової сільської буржуазії. Яка ж вона, та нова буржуазія? А от як Терентій Гаврилович Пузир.

Людину завжди приваблювали гроші, бо давали владу. Саме тому вона тяглася до них, іноді забуваючи про честь, совість. Але бувало й так, що вона зовсім перетворювалася на глитая. Саме таким постає переді мною Терентій Гаврилович Пузир, людина смішна і одночасно страшна. Образ Пузиря розкривається в розмовах із багатьма людьми. То ми бачимо, як хазяїн розмовляє з робітниками, то із Золотницьким - інтелігентом-поміщиком, то з дочкою, то з Феногеном.

Твір за п’єсою І. Карпенка-Карого «Хазяїн». П’єса «Хазяїн» - художнє продовження «Ста тисяч» - комедії, що була створена у 1889 році. Там бере початок образ Терентія Гавриловича Пузиря. Ця’ соціальна комедія розкриває класові суперечності суспільного буття, викриває все те, що заважає суспільному розвиткові. Поступово на арену суспільного життя виходять певні типи, вже з новими поглядами. Початок XX століття -це період, коли відбувається активне розшарування селянства.

Шкільний твір За п’єсою І. Карпенка-Карого «Хазяїн». Як основу п’єси «Хазяїн» автор використав реальні події кінця XIX століття, коли на поверхню економічного життя на Україні почали випливати спритні хижацькі натури. І письменник розкрив хижацьке обличчя українського «чумазого» в образі Пузиря, показавши, яка це страшна, темна сила, що нещадно експлуатує і пригнічує народ. Терентій Гаврилович Пузир - типовий образ хазяїна-мільйо-ііера. Він був некультурним, скупим егоїстом, байдужим до всього, що не стосувалося його капіталу, його майна.

Творчість Карпенка-Карого - це набагато більше, ніж проста комедія. Це не розважальні твори, а твори повчальні, глибокі й не прості. Драматург не просто намагається зобразити певні соціальні явища, а й дати їм пояснення, проаналізувати, детально дослідити. Соціальио-психологічна комедія - дуже складний жанр, бо все це не смішно, це серйозно, відтак і вимагає неймовірної відповідальності з боку автора.

Драматург показав, як ненаситна жадоба капіталіста до нажи ви. що стає самоціллю, перетворює його на моральну потвору, робить з нього хижака. Проти нього І. Карпенко-Карий підчо сить меч злої, вбивчої сатири. Головний персонаж комедії Терентій Гаврилович Пузир - це український капіталіст-землевласник, «хазяїн, мільйонер». Виріс він із звичайного сільського глитая. Пузир твердить, що своє багатство він здобув ціною тривалої, важкої праці: «Я сорок літ недоїдав, недопивав, кровію моєю окипіла кожна копійка…».

П’єса «Мартин Боруля» написана на основі реального факту. І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію».

З цієї групи персонажів увагу учнів слід зосередити на двох найвиразніших постатях - Феногена і Ліхтаренка, які значною мірою доповнюють образ Пузиря. Характеризувати Феногена і Лїхтаренка найзручніше одночасно, оскільки і в самій комедії вони показані спільниками. Феноген Петрович (прізвище в творі не згадується) - «права рука хазяїна», Порфирій Аристархович Ліхтаренко - найспритніший економ. Вони лише помічники Пузиря, але це становище тимчасове: мине якийсь час, і кожен з них стане самостійним хазяїном. Для Феногена і Ліхтаренка перебування на службі у Пузиря - трамплін до власної економічної могутності. Обидва найближчі помічники хазяїна пройшли ного добру школу, і не випадково їхні характери мають чимало спільних рис з характером Пузиря.

Яким ви уявляєте собі пузир? Звичайно ж, великим, круглим, бо він зібрав в собі багато-багато повітря. І щоб йому вирости, потрібно ще й ще. Отак і Терентій Гаврилович Пузир із п’єси «Хазяїн» забрав собі багато-багато грошей, землі, овець. А хоче ще й ще. В основі кожного драматичного твору, якщо ви не забули, завжди лежить конфлікт, що є наслідком життєвих суперечностей. Який же конфлікт у п’єсі «Хазяїн»? Він досить своєрідний.

Що на сьогоднішній день означає поняття «честь»? Кожний це поняття буде трактувати по-своєму. Для одних - це сукупність вищих моральних принципів, повага, пошана, визнання інших перемог. Для інших - це «земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариш - оце життя!» Тому і героїв комедії «Хазяїн» можна поділити на два табори за цими «поняттями» честі. Очевидно, людиною честі можна назвати юнака Зозулю, на якого Ліхтаренко та Феноген звели наклеп, а Пузир звільнив його як злодія. Зозуля говорить наклепникам: «Та скоріше б у мене рука відсохла, ніж протягнулась до чужого скоріше б мозок мій висох в голові…

Учнівський твір За п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Герасим Калитка - сільський багатій, у якого є двісті десятин землі. Та це його не задовольняє, він прагне збільшити свої володіння. Про свою мрію він говорить: «Ох, земелько… Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку…» Власницькі прагнення цього черствого і занопадливого «стяжателя» сягають далеко. Він упевнений, що настане день і він скупить усю землю навкруги. Жадоба збагачення - єдина пристрасть Калитки.