Як вiдомо, цивiлiзацiя розвивається лише тодi, коли кожне наступне поколiння робить крок уперед, дбаючи про рiдну землю, про свiй народ. Воно повинно осмислити поклики попередникiв i внести власну часточку в розвиток свого краю. Це глибоко розумiв Iван Семенович Нечуй-Левицький, бо сам усе життя трудився для рiдної культури, був справжнiм патрiотом i подвижником. Вiн був переконаний, що, коли в Українi буде якнайбiльше освiчених, нацiонально свiдомих i працьо-витих людей, в серцi кожного українця з новою силою спалахне вогонь нацiональної гордостi й честi.

Загальновизнано, що гумор - «одна з найсильніших, найцікавіших особливостей» таланту І. Нечуя-Левицького. Найвиразніше, найособливіше ця риса творчого стилю письменника виявилася в його повісті «Кайдашева сім’я». Нечуй-Левицький зумів підмітити й передати найособливіше в народному характері, зокрема погляд на життя з усмішкою, гумористично-іронічне ставлення до складнощів життя.

Видатний український прозаїк І. С. Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як неперевершений майстер зображення природи, письменник, твори якого донесли до нас життя українського селянства, міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції з їх болями, радощами, проблемами.

Життя сільських трудівників споконвіку підпорядковувалося хліборобському циклові: оранці, сіянню, жнивам, возовиці, молотьбі. І саме за такою щоденною роботою ми бачимо родину Кайдашів. Не сиділи вони без діла і тоді, коли обробили свої землі - йшли працювати на панське поле по снопи. Крім того, старий Кайдаш був добрим стельмахом і робив вози та інший сільськогосподарський реманент. За це його поважали, як будь-якого справжнього майстра.

“Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори” - так починається повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства.

Твір За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Усі твори І. С. Нечуя-Левицького дихають правдивістю зображення народного життя. Нечуй-Левицький у своїх творах відбив прагнення народу до кращого життя, його ненависть до гнобителів. Письменник уважно спостерігав усі риси життя народу. Усвоїх творах він показав не тільки чудові картини побуту українського села, прагнення трудових мас до нового життя, але й відобразив, як морально губить людину породження експлуататорського ладу.

І. Нечуй-Левицький - видатний український письменник. Його улюблена тема - український народ з його красою і багатством душі. І. Франко називав Нечуя-Левицького талановитим майстром слова, підкреслював його вміння спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Ось чому твори письменника завжди цікаві, захоплюючі і, головне, правдиві.

Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість «Микола Джеря», у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу - протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує розгорнуті мальовничі краєвиди.

І. С. Нечуй-Левицький збагатив українську літературу творами про українську старовину, детально змальовуючи українську природу, звичаї і побут селян, традиції українців, їхні повсякденні справи. Послідовна розповідь про життя Кайдашів допомагає відтворити в уяві селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город, леваду.

Без минулого немає майбутнього. Якщо прийняти це за iстину, то життя селян, так яскраво змальоване I. Нечуєм-Левицьким у повiстi «Кайдашева сiм’я», становить великий iнтерес. А ще як врахувати, що у багатьох iз нас корiння роду тягнеться саме з села. Життя сiльських трудiвникiв споконвiку пiдпорядковувалося хлiборобському цикловi - оранцi, сiянню, жнивам, возовицi, молотьбi. I саме за такою щоденною роботою ми бачимо Кайдашiв.

Творчість І.С.Нечуя-Левицького займає важливе місце в історії української літератури. Зі сторінок його оповідань, повістей і романів постали, немов живі, яскраві й виразні образи людей з різних соціальних станів. Вже сучасники оцінили видатний талант письменника, який зачарував усіх багатобарвністю, образністю, дотепним гумором.

Хоч минуло більше століття, але ім’я видатного українського письменника І. Нечуя-Левицького не забуто. Та й як можна забути, коли його твори й досі приносять читачам насолоду, розповідаючи про кохання та ненависть, ворожнечу та мир, радість та горе селян! А головне, я ніби опиняюся у самому селі і можу зблизька роздивитися усі звичаї та побут українського народу. Після відміни панщини трохи полегшало селянам, вони стали більше працювати на себе. Але водночас десь взялись злість, заздрість, які породжували постійні сварки та бійки.

Іван Семенович Левицький (1838-1918) (літ. псевдоніми - І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Навчався в духовному училищі та в семінарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева.

Історична проза на українському ґрунті має давню історію та заслужену шану, її витоки потрібно шукати в народних піснях та переказах, житійній літературі, літописах, поемах і драмах на історичну тему. На початку ХІХ ст. з’являються перші публікації історичних пісень і дум: збірники Цертелєва (1819), Максимовича (1827, 1834, 1849). Така зацікавленість національним минулим була не випадковою: вона пов’язана із зародженням нового політико-культурного мислення в Європі, що відбилося на становленні нового літературного напряму - романтизму, характерною рисою якого було звернення до історії.

Історична проза на українському грунті має давню історію. Її витоки потрібно шукати в народних піснях та переказах, літописах, драмах на історичну тему. Така зацікавленість національним минулим була спадковою: вона пов’язана із зародженням нового політико-культурного відродження, що відбилося на становленні нового літературного напряму - характерною рисою якого було звернення до історії. Розвиток історичної науки дав поштовх для відтворення історичного минулого в художній літературі.

Люблячи свій народ, співчуваючи його тяжкій долі, видатний український письменник І. Нечуй-Левицький вважав своїм обов’язком говорити йому правду, будити від тяжкого сну й апатії, які були викликані довгими роками кріпосницького гніту та злиднями. І правда ще висловлена у такій досконалій художній формі, з таким гумором та іронією, що це викликає сміх і сльози вже в багатьох поколінь читачів, примушує їх вкотре замислитися над вічними істинами добра і зла.

Люблячи свій народ, співчуваючи його тяжкій долі, видатний український письменник І. Нечуй-Левицький вважав своїм обов’язком говорити йому правду, будити від тяжкого сну й апатії, які були викликані довгими роками кріпосницького гніту та злиднями. І правда ще висловлена у такій досконалій художній формі, з таким гумором та іронією, що це викликає сміх і сльози вже в багатьох поколінь читачів, примушує їх вкотре замислитися над вічними істинами добра і зла.

Понад п’ятдесят років віддав І. С. Левицький творчій праці, написавши за цей час більше п’ятдесяти прозових творів: романів, повістей, оповідань, нарисів, гуморесок. Тематику цих творів становить життя різних верств населення України від часів кріпацтва до початку XX століття. Насамперед письменник широко зображає життя селянства в таких творах, як «Дві московки», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Не той став», «Пропащі», «Баба Параска і баба Палажка», «Приятелі», «Старі гультяї», «Сільська старшина бенкетує» та ін.

Темою повісті «Микола Джеря» є показ тяжкого життя і непримиренної боротьби селян проти поміщицького гніту за часів кріпацтва. Як бачимо, Нечуй-Левицький зображує також кріпосницьку дійсність, зокрема його цікавлять сміливі вчинки тієї частини селянства, яка не мирилася із жорстоким поводженням кріпосників і виступала проти них, боролася проти всякої експлуатації.

Іван Семенович Левицький (1838-1918) (літ. псевдоніми - І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Навчався в духовному училищі та в семінарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відставку, оселився в Києві, де й провів решту життя. Помер І. Нечуй-Левицький 2 квітня 1918 р. Початок літературної діяльності І. Нечуя-Левицького припав на 60-ті роки. У 70-х - 80-х рр. були написані найбільш відомі твори письменника - «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки», «Хмари».

Твір за повістю І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Повість «Кайдашева сім’я» - вершина творчості І. С. Нечуя-Левицького за визначенням І. Я. Франка, вона належить «до найкращих оздоб українського письменства». Головним для повістяра є показ конкретних буденних ситуацій. І яких виявляються змізернілі під впливом обставин людські душі. Саме такі душі, поступово занепадали, мали образи жінок родини Кайдашів.

Сьогоднішній день вимагає від молодого покоління обізнаності у багатьох сферах діяльності. Саме література вдовольнить потребу засобами мистецтва виховувати майбутніх чоловіків і дружин, зятів і невісток. У центрі художнього твору має стояти духовний світ людини, сповідувані нею норми моралі. Саме ці питання порушував ще в кінці XIX ст. І. С. Нечуй-Левицький.

Одне з найпочесніших місць в українській літературі належить Іванові Семеновичу Нечую-Левицькому. Зі сторінок його творів ми дізнаємося про життя тогочасного села, про звичаї народу, про безліч людських характерів, сплетіння яких і породжує живу тканину його романів і повістей. В повісті «Кайдашева сім’я» розповідається про родину Кайдаша та звичаї і порядки пореформеного села. Сім’я Кайдашів - типові сільські мешканці.

Загально визнано, що гумор - одна з найсильніших, найцікавіших особливостей» таланту І. Нечуя-Левицького. Найвиразніше, найособливіше ця риса творчого стилю письменника виявилася в його повісті «Кайдашева сім’я». Нечуй-Левицький зумів підмітити й передати найособливіше в народному характері, зокрема погляд на життя з усмішкою, гумористично-іронічне ставлення до складнощів життя.

Творчі зацікавлення Івана Семеновича Нечуя-Левицького надзвичайно широкі: письменника хвилювали проблеми українського селянства, життя української інтелігенції, давно відшумілі події рідної історії. Повість «Князь Ієремія Вишневецький» переносить читача у вируюче XVII століття, його першу половину, коли точилася жорстока боротьба українців проти панування польської шляхти.

У «Кайдашевій сім’ї» І. Нечуй-Левицький показав особливості українського національного характеру, зобразивши життя однієї родини. Безперервні сварки, бійки, взаємні образи, на які витрачається часто наша енергія в родинному житті, спонукали письменника написати цей твір. Автор прагне знайти причини таких сімейних війн у національній вдачі українців.

Тяжко переживала вона розлуку, «йшла на панщину - плакала, йшла з панщини - так само плакала». їй все здавалося, що Микола десь поблизу. Минуло десять років, і стара Джериха померла. Тим часом підросла дочка Любка і трохи розважала змучену працею і горем Нимидору. Письменник підкреслює, що її «ізсушила, ізв’ялила нужда, як холодний вітер зелену билину.

У 70-ті роки XIX століття І. Нечуй-Левицький, як зазначав Іван Франко, «осягнув вершок своєї літературної творчості, написавши «Миколу Джерю…» Повість відзначається стрункістю композиції. Твір будується на принципі контрасту, протиставлення. Його письменник дотримується, коли розкриває характери персонажів, змальовує природу.

Розглядаю зображення письменника на фото різних років і зважаю на одну деталь: він ніде, навіть на юнацьких фото, не зображений усміхненим. А його герої і сміються, і навіть регочуть до нестями. І читач, перечитуючи його твори, теж сміється. Ось як буває… Пригадується ще один сумний факт його біографії: він помер самотнім дідусем у маленькій кімнаті, самотнім і нікому не потрібним. От що таке доля.

В літературному творі письменник користується різними способами викладу. Часто перед тим, як розповісти про події, він знайомить нас з тими місцями, де відбувається дія, змальовує навколишню обстановку або зовнішній вигляд людей. Все це буде зватися описом. Отже, опис - це показ письменником обстановки, де відбувається дія твору, змалювання природи та зовнішнього вигляду дійових осіб, окремих предметів тощо.

Чи любите ви сваритися? З ким? Наприклад, з друзями! З друзями не дуже. Але все ж це трапляється, на жаль, у нашому житті. Так ось, ми з вами зараз будемо вчитися писати твір за повістю «Кайдашева сім’я», в якій якраз і розповідається про сварки. Але не думайте, що це посібник, тому що тут, дійсно, сварки точаться між старими й молодими Кайдашами.

У повісті І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» перед читачем постає галерея образів: Микола - головний герой, його батьки, дружина, односельці. Усі вони живуть в кріпацькій неволі, і ця обставина обумовлює їхні долі. Це справжні трудівники землі, але вони змирилися із неволею і не бачать ніякого виходу.

Вся повість Нечуя-Левицького пройнята гумором, іноді дуже сатиричним. Буденна поведінка Кайдашів викликає сміх у читача. Своїм твором письменник показав обмеженість, неосвіченість, сварливість та грубість колишніх кріпаків та їх дітей, вісі не можуть звикнути до нового господарювання, намагаються загарбати собі побільше, не можуть поділити господарство Іласної родини. Кайдаші влаштовують постійні бійки та сварки через дрібниці.

Більше ніж століття відділяє нас від часу написання І. Нечуєм-Левицьким повісті «Кайдашева сім’я», але життя героїв, їхні вчинки і поведінка хвилюють нас і зараз. У чому ж секрет такого довголіття літературного твору? Мені здається, найперше, у художній майстерності автора. І. Нечуй-Левицький не бере предметом дослідження якихось визначних, незвичайних подій, не кидає своїх героїв у вир випробувань.

«Другого дня», цебто зразу після Миколиного весілля, вся сім’я кріпака Джері рановранці вийшла на панщину. Учні читають перший уривок від початку розділу до абзаца: «Старий Джеря и Микола ледве встигли змолотити…» Учитель звертає увагу на пейзаж бабиного літа, на розмову сина з батьком, на жарти кріпаків, які прагнуть будьчим підняти свій настрій і тим полегшити тяжку працю.