Головна сторінка » Твори з української літератури » Шевченко Т.Г.

У категорії творів: 112
Показано творів: 1-50
Сторінка 1


“Караюсь, мучусь, але не каюсь” - пiд цими словами може пiдписатися кожна мужня людина альтруїстичних переконань, яка здатна на боротьбу i муки в iм’я щастя для всiх. I така стiйкiсть, мужнiсть, принциповiсть не дається людинi з народженням. Все це виховується i гартується протягом життя. Яскравим прикладом формування такого життєвого кредо є доля i життя Т. Г. Шевченка.
У славнозвісному посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» Шевченко звертається до національної інтелігенції, ліберального панства із закликом учитися, освідчуватися. Поет прагне, з одного боку, висміяти, осудити жорстоке ставлення до кріпаків, з другого - вплинути на певні кола українського ліберального дворянства та інтелігенцію. Якщо ви прочитаєте твір, то побачите, що Шевченко розроблює в ньому злободенні суспільні питання того часу - взаємини між культурними силами і народом, а в зв’язку з цим - і боротьбу проти соціального і національного гноблення. Вже з самого початку поеми Шевченко викриває поміщиків-кріпосників, їхню жорстокість у поводженні з кріпаками
Тараса Григоровича Шевченка завжди цiкавила iсторiя. Поет пишався славним минулим свого народу, вiрив, що його волелюбний i незалежний характер не зломлений крiпосницькою системою. Важлива частина спадщини Кобзаря Ї це твори на iсторичну тематику: «Iван Пiдкова», «Тарасова нiч», «Гамалiя», «Гайдамаки», «Чигрине, Чигрине» та iншi. У поемi «Iван Пiдкова» поет вiдтворив боротьбу нашого народу проти султанськоi Туреччини, яка намагалася загарбати украiнськi землi. Т. Шевченко славив мужнiсть запорожцiв, iх смiливiсть, винахiдливiсть.
Тарас Шевченко генiальний син украiнського народу. Крiзь усе своє життя вiн пронiс боротьбу проти пригноблення людей, проти знущання, намагався захистити знедолених людей. Почалось це ще з дитинства. Вiн народився у сiм’i крiпака. Поки родина працює, малий Тарас потроху знайомиться зi свiтом. Гуляє в полi, у лiсi, усе йому цiкаво, все хочеться зрозумiти. Одного разу вiн дуже налякав рiдних, коли не повернувся увечерi додому. Малий Тарас заблукав, на щастя, йому допомогли знайти дорогу додому чумаки. Вже тодi Шевченко виявив неабиякi розумовi здiбностi, коли згадав, як називається рiдне село. I тодi ж йому батько наче спророкував долю: «Розбишака великий вийде Ї ось що! Ото чули про Кармелюка, а це другий буде такий»; I цей батькiвський вислiв не був безпiдставним.
Усім нам добре відома біографія Тараса Григоровича Шевченка - геніального письменника, талановитого художника, видатної особистості. Мене, наприклад, завжди дивувало те, що ця людина змогла піднятися з низів суспільства та стати провідною постаттю в українській культурі. Адже Шевченко був сином кріпака, народився й виріс в українському селі, пізнав злидні, голод, зневагу. Про це він розповідає у своїх творах, зокрема в автобіографічній поезії «Мені тринадцятий минало…», яка була написана в далекій Орській фортеці, де поет перебував на засланні.
Європейський романтизм, найяскравішими представниками якого є Байрон та Шевченко, був не просто літературно-митецьким напрямом, а напрямом, який виник цілковито в естетично-художній сфері. Він був рухом, що охопив різні сфери не лише мистецтва, життя, а й духовної культури взагалі, проявляючись у них з такою ж інтенсивністю, як і в літературі, музиці чи малярстві. Дослідники одностайно підкреслюють, що романтизм як система бачення світу виник з “оновлення підходу літератури до людської особистості”, з незадоволення дійсністю, яке характерне для перехідних епох; що романтики прагнули до безпосереднього відтворення суті життя й зневажали факти та зовнішній вигляд речей як спотворення істин.
Тараса Григоровича Шевченка справедливо називають народним поетом, нашим національним пророком. Він у своїй творчості порушив кардинальні питання про проблеми життя української нації. Пригадаймо його послання «І мертвим, і живим,..», історичні поеми, сатиричні та інші твори. Творчість Т. Шевченка пройшла еволюцію, тому її поділя-’ ють на окремі періоди, кожен з яких має свої особливості.
Безмежну любов до України, турботу про її майбутнє висловив Шевченко в поезії «Мені однаково…». Цей вірш увійшов до циклу «В казематі. Моїм соузникам посвящаю». Головний мотив поезії - занепокоєність поета-громадянина долею рідного краю. Висловлює поет цю думку за ґратами каземату, коли вирішується його власна доля. Життя митця склалося так, що, пристрасно люблячи Україну, поет змушений був знаходитися далеко від неї, «в неволі виріс між чужими». Але для нього особисті бажання, власні інтереси - ніщо в порівнянні з долею рідного краю.
Діяльність Шевченка ввела українське письменство до гурту світових літератур і поставила його на новий шлях, давши свіжі мотиви й нові форми поезії. Генії не можуть з’явитися без попередньої роботи цілих поколінь, що прочищають дорогу одному вибранцеві; з другого боку, не можуть рядові робітники обійтись і без того синтезу їхньої роботи, який творить геніальна людина. З цього погляду Шевченко з’явився якраз у пору, коли треба було зміцнити роботу попередників і здобуті позиції так, щоб назад не було вже вороття, та разом покласти підвалини й на потомні часи. І як попередня література українська завершилась у своєму розвиткові Шевченком, так і вся подальша на ньому засновується, з нього виходить та часто до нього й вертається. Ставши в центрі нашого літературного розвитку, Шевченко й досі лишається центральною постаттю в українському письменстві, і хоч як піде наша історія надалі, а для XIX ст. такою центральною постаттю Шевченко в ній і залишиться.
Період «Трьох літ» характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші «Три літа» (1845 року) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує «розбитеє серце ядом сатири». Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т: Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.
Жанр послання був одним із улюблених у творчості Шевченка. «Дружнєє посланіє» землякам було написано в червні 1845 року у В’юниші. Подорожі Кобзари І Україною впродовж трьох років дали йому можливість познайомитися з українськими інтелігентами, патріотами, прогресивно налаштованими людми дворянського походження. Переважно це були нащадки козацької старшини, люди, від природи наділені неабияким розумом, прагненням до знань, вишні освіти, витончені аристократи духу, що на жаль, часто-густо зовсім не заважало їм водночас володіти кріпацькими душами і не мати простий народ за ближнього свого, якого так наказував любити ще Христос у Нагірній проповіді. Роздуми над неадекватною поведінкою тих українців, які мали би бути сіллиі своєї землі, й породили дидактичне, а водночас і гнівне послання «І мертвим, 1 живим…».
Таких пекельних нот не чули люде, Які на серці в тебе звірство брало. Пантелеймон Куліш. «До Шевченка». Хто є Шевченко для сучасного українця? «Шевченко - наше все. Поет. Геній» - почуєте ви від пересічного громадянина. А що він за людина, чим жив, як мучився, карався, зневірявся? Це вже мало кого цікавить. Він - символ України, йому встановлено пам’ятник на майдані, і для більшості обивателів його постать уособлює ВСЮ українську культуру. Але навіть у працях з «шевченкознавства» важко знайти однозначну відповідь на запитання: ким насправді був легендарний поет? Як тільки не називали Шевченка різношерсті науковці: від «українофіла», «безумного патріота» й «сепаратиста» до «нігіліста» й «соціаліста», від пророка до богохульника. Його пам’яттю та ім’ям послуговувалися всі, кому забажається, користуючись незмінною формулою «Шевченко - наш».
Криваве народне повстання 1768 року, що звалося Коліївщиною, зріло ще з тих часів, коли цариця Катерина II завершила поневолення України і знищила Запорозьку Січ. Поки трималась козаччина на Лівобережжі, в Гетьманщині та на Запорожжі, то й на Правобережжі українці протистояли Польщі. Але зі скасуванням Січі польські магнати утвердили свої права на українські землі і почали заводити на них панщину. Та люди добре пам’ятали про недавню ще козаччину і не хотіли миритися зі сваволею поляків. Почали збиратися ватаги вільного люду, запалали панські маєтки. Ще 1734 року, коли помер польський король і пани сварилися між собою і не могли вирішити, кому бути новим королем, на Київщині, Брацлавщині і Поділлі розгорілося вогнище народного повстання. Тоді полякам ледве вдалося придушити народний гнів, та й то за допомогою російських військ.
Аж ніяк не хочу, щоб мене звинувачували в неповазі до великого Кобзаря чи в нелюбові до української літератури, але хочеться висловити деякі свої міркування щодо розгляду твору Тараса Шевченка «Гайдамаки» на уроках української літератури. Безумовно, що народ утисками можна довести до такого гніву, до такого стану, що людям краще померти, аніж так жити. Але померти не просто так, а відстоюючи свої права. Власне, цьому й присвячений зазначений твір Тараса Шевченка. Але, на мою думку, під час вивчення цього твору слід більше говорити про трагедію народу, який доведений до відчаю, до такого стану, що жити так немає просто ніяких сил. А з почуттів лишились тільки гнів і ненависть до поневолювачів. Ці почуття настільки сильні, що туманять розум і серце, бажання звільнитися від них вихлюпується в бажання помсти.
У ранній період творчості (1838-1843 р.) Т. Г.Шевченко багато уваги приділяв історичній тематиці. Однією з головних його тем є боротьба українського народу проти поневолення польською шляхтою. Уже в “Кобзарі” 1840 р. була надрукована поема “Тарасова ніч” (1838). В основу твору покладено події травня 1630 р., коли відбувся бій козаків проти військ польського гетьмана С. Конецпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило.
У творчості Т. Г. Шевченказначне місце посідає поезія, яка за змістом, проблематикою і мистецькою вартістю є важливою часткою його поетичного доробку. Це твори, в яких так чи інакше наявна історична тема, серед яких істо-. ричні поеми і вірші, сюжети яких відтворюють реальні події минулого України або героями яких є історичні діячі («Трасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки», «Єретик», «Чигрине, Чигрине» таін.) У поемі «Іван Підкова» у романтичних образах відтворено боротьбу українського народу проти султанської Туреччини, яка намагалася загарбати українські землі. Шевченко славив мужність і сміливість запорожців, які героїчно боронили свою вітчизну, визволяли полонених із турецької неволі.
Ви бували на Кавказі? Якщо ні, то давайте туди помандруємо разом з Т. Шевченком. Кавказці, як відомо, люди з гарячими серцями, тому вони завжди прагнуть трохи повоювати. Ми з вами теж опинимося в 1817-1868 роках. У цей час там йшла війна, кінцевим результатом якої було входження Кавказу до складу Росії. Особливо загострилася ця боротьба в північному Дагестані і Чечні, де її з 1834 р. очолив сміливий воєначальник Шаміль. Поему Шевченко написав під свіжим враженням од звістки про загибель на Кавказі поетового друга Якова де Бальмена. Ні, це не він виступає в образі Прометея, і це не йому клює орел ребра. Що собою уявляє поема «Кавказ»? Це низка монологів, кожний з яких містить у собі чітко визначений зміст. Окремі монологи написані то в героїчно-піднесеному, то в іронічно-сатиричному тоні. Пейзаж у «Кавказі» - не просто образ природи: подивіться, яка краса, «гайда на гори». Ні, це соціально наснажена, метафорична картина. Усім своїм великим серцем гуманіста Шевченко співчував народам Кавказу, які боролися за життя, волю й незалежність проти гнобителів.
Жінка… Найзагадковіше Боже створення, що бентежить серця поетів протягом кількох століть… Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружина, донька… Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне світло любові, щирості й добра. У кожного митця є добірка творів, присвячених її величності Жінці. З перших сторінок «Кобзаря» читач поринає у безмежний дивосвіт шевченкових образів, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат - Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар’яни-черниці… Поет милується їхньою красою - як зовньою, так і душевною, щирістю, безпосередністю. Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або розум, або життя…
Сучасну українську культуру важко уявити без творчої спадщини Кобзаря - великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Саме він перетворив українську літературу на явище всесвітньої літератури. У його творчості найвиразніше проявилося те, що потім стало важливим, провідним для передових українських письменників другої половини XIX - початку XX століть - народність і реалізм. Творчий геній дозволив Кобзареві залишити нащадкам не тільки літературні твори найвищого ґатунку, а й значний доробок живописних і графічних робіт.
Як і всі романтики, він використовував для підсилення ліричної теми стереотипи архаїчного епосу: за тими стереотипами золотий вік завжди лежить позаду, у священному минулому, вже начебто позбавленому протиріч. Чисто романтичне за стилістикою і протиставлення “гідних предків” і “недостойних нащадків” (згадаймо однотипне “Богатыри, не вы!” у вірші М.Лєрмонтова “Бородіно”). Ці ліричні відступи, характерні для байронічної поеми, є безпосереднім виявом Шевченкової позиції: при всьому виразному своєму демократизмі Шевченко дотримується виключно моральної оцінки долі вітчизни та її історії, не висуваючи якоїсь певної політичної програми й не пристаючи - за винятком участі замолоду у Кирило-Мефодіївськім товаристві - до якихось угруповань такого роду.
Пеpегоpтаємо стоpiнки «Кобзаpя»,знайомi й незнайомi. Знайомi з дитинства i наче зовсiм новi, коли iх гоpтаєш на piзних вiтpах часу. Адже поет говоpить до нас кpiзь гомiн, вiяння i болi нашого часу. Вiн стає сучасником, бо слово любовi не стаpiє i не в’яне. Вiн заглядає в саму душу глибоко-глибоко. «Сон». Вже з пеpших pядкiв поеми пеpед читачами постає обpаз коханоi Укpаiни, бiдноi вдови-вiтчизни i пpоpочий обpаз ii сина-поета, що, наче птах, летить на pозмову пpо печальне майбутнє своєi матеpi. Земля, полита сльозами i кpов’ю, земля, з-пiд якоi доноситься бpязкiт кайданiв, де немає спокою i спочинку… У Шевченка такий обpаз Укpаiни набуває загальнолюдського звучання, пеpеpостає у збipний обpаз людського свiту, свiту, де людина гpiшить i стpаждає… О пiдступна людська поpодо, Звiдки ти? Поет не шукає пpичини людських стpаждань, не бачить межi людського гоpя, але вipить, що настане час, i в iм’я Всевишнього настане спpаведливiсть.
Уже стільки про Вас сказано, стільки написано, що моє слово до Вас буде лише моїм бажанням показати, що Ви для мене - це мірило мого власного сумління та бажання довести своє право на самобутність і особистість. Я маю особисту думку щодо багатьох питань сучасності і, зокрема, щодо Вас і Вашої творчості. Мені дуже жаль, що Вас перетворили на ідеал Апостола (воно то так і є певною мірою, але ось така незаперечна ідеалізація підносить Вас на таку височінь, що часом думаєш про недосяжність). Для чого це було зроблено? А ми не вміємо інакше! Ми повинні комусь поклонятися. Ми без цього не можемо. Точніше, не могли наші батьки (бо їхніх прабатьків до цього призвичаїли ще за царського режиму), а тепер вони і нас до цього схиляють. А як же інакше? Раптом усі усвідомили, що Шевченко - геній! Пророк!
Шевченко - основоположник нової української літератури. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ - початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.
Як істинний патріот, Шевченко, кидаючи погляд у минуле українського народу, звертався до героїчної історії своїх предків. У минулому його захоплювала перш за все боротьба за волю, козацька відвага. Героями його творів стають Тарас Трясило, Іван Підкова, Гамалія.У поемі «Гамалія» Шевченко розповідає про похід запорозьких козаків до Туреччини. Розпочинається поема піснею-плачем запорожців, які страждають у турецькій неволі. Звертаючись до вітру, до моря, посилаючи прохання до братів-запорожців, невільники сподіваються, що їхні слова долетять до Великого Лугу і товариші прийдуть їх визволяти. Плач невільників долинув до рідної землі.
Т. Г. Шевченко. Тарас Шевченко - видатний поет української літератури. За своє життя Шевченко написав багато творів, кожний з яких є витвором мистецтва. В усі періоди творчості Шевченка ми бачимо його зацікавленість історією України. Усвоїх поемах «Холодний Яр», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки» та у поезії «До Основ’яненка» автор зображує велич і красу козацької звитяги. Шевченко пишався героїчним минулим свого народу, вірив, що козацька «слава не поляже, не поляже, а розкаже, що діялось на світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти».У поезії «До Основ’яненка» гостро відчувається туга за козацькою вольницею - за звитягою запорожців, за всім, що уособлює українську старовину.
Про що б не розповідав, що б не описував, до якої б теми не звертався поет, він не залишає Бога, йде поруч з ним, але найголовніше - має Бога в душі і серці. Бог для Тараса Шевченка - то велика і найцінніша духовна сила. Без неї не можна ні жити, ні творити, ні боротися. Скільки, наприклад, разів герой твору «Єретик» Іван Гус звертається до Бога, відчуває в ньому силу, без котрої не обійтися ні йому, ні народові! В одному місці читаємо
Уявіть собі далекі часи - XVII і XVIIIстоліття, коли українські повстанці та гайдамаки воювали проти польської шляхти, яка поневолила українські землі. Найвищим проявом гайдамацького руху було повстання 1768 року, відоме під назвою «Коліївщина», події якої й лягли в основу поеми «Гайдамаки». Гайдамаччина була відповіддю на нелюдські жорстокості конфедератів (конфедерація - військово-політичне об’єднання, яке ставило перед собою мету збереження необмежених прав і привілеїв польської шляхти і католицької церкви). На чолі повстанських загонів гайдамаків стає Максим Залізняк. Він не був зроблений із заліза, як Залізний Дереворуб. Він звичайна людина, причому реальна, бо є відомості, що походив він із села Медведівки, був на Запоріжжі, в Очакові, наймитував. Другий керівник повстання, теж зображений у поемі, - Іван Гонта, родом із села Розсішок, що належало польським магнатам Потоцьким. Гонта був надвірним козаком, а потім сотником надвірних козаків - озброєних воїнів, що служили в маєтках польської шляхти.
Якою б не була людина, навряд чи її не цікавить доля рідної країни. В Україні, мабуть, немає людини, яка б жодного разу не замислилась над проблемами нашої держави. Така наша історична доля — входити до складу інших країн, жити без самостійності. Упродовж віків не існувало української держави, і ця проблема не давала спокою багатьом поколінням митців, учених. Доля рідного народу глибоко хвилювала такого видатного майстра слова, як Тарас Шевченко. Творчість Т. Шевченка — діамант української літератури, гордість української нації. «Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини»,— писав поет. Україна для Шевченка не тільки «садок вишневий», «лани широкополі, і Дніпро, і кручі». Україна — це доля людей, «і мертвих, і живих, і ненарожденних» Шев-ченкових земляків. Це вся історія народу з найдавніших її початків, через сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші в майбутнє. Поет вірою і правдою служив своєму народові, стояв на сторожі його інтересів.
У низці своїх творів Шевченко оспівав героїчне минуле українського народу, Увагу поета привернули ті події минулого, в яких виявилась боротьба народу проти загарбників і пригноблювачів за свою волю й незалежність. Мотив визвольної боротьби є основним у таких творах як «Іван Підкова» (1839), «Тарасова ніч» (1939), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). «Іван Підкова» та «Гамалія» змальовують героїчні морські походи запорозького козацтва проти турецьких загарбників. Зокрема в поемі «Гамалія» показаний «отаман завзятий». Ця постать створена поетичною уявою автора, історія не знав морського походу запорозьких козаків під проводом Гамалії. Проте поему «Гамалія» слід трактувати як твір на історичну тему. У ній дається узагальнене зображення історичних подій, яких немало було в минулому. Похід запорожців оспівано як героїчний патріотичний подвиг.
Тарас Шевченко- видатний співець козаччини. Значення творчості Шевченка в українській літературі. Різноманітність тем творів Кобзаря. Стисла характеристика творів на історичну тематику. «Гамалія» - це історична поема. Визначення жанру поеми. Художні прийоми, використані у поемі. їхнє значення для створення образів козаків. Образи козаків майстерно змальовані Шевченком. Вони постають перед нами мужніми, сміливими, справжніми патріотами. Усі козаки, зображені у поемі, є узагальненими образами.
Вічні теми кохання та зради знайшли своє втілення в багатьох творах світової літератури, бо таким є життя в його найрізноманітніших проявах. Бо Добро і Зло теж живуть поряд, і кожній людині Бог надав можливість вибирати те чи інше. Кажуть, що бувають у житті такі ситуації, коли немає чіткої межі між Добром і Злом. Інколи здається, що цю межу можна провести, покладаючись на власне сумління: чини так, як серце велить. Але ж серце - це не лише почуття, це і відповідальність перед іншими людьми. Доля Гретхен із славнозвісної трагедії «Фауст» Й. Ґете багато в чому схожа з долею Шевченкової Катерини з однойменної поеми. Це дівчата-покритки, які виросли в звичайних сім’ях, шанували рідних, ходили до церкви, мріяли про кохання, але жодна з них не мала уявлення про те, наскільки сильним може бути це почуття.
Ініціатором цього товариства, з якого починається нова доба в історії української свідомості й громадського руху, був, певне, Костомаров; постало воно р. 1846 і в момент арештів мало близько сотні членів. То було товариство не старих масонських лож, що поринали в туманних абстракціях та містичних формах. Братчики наші зійшли з високого неба на грішну землю і просто взялись думати, як би громадське лихо полагодити, даючи цим високе свідоцтво і своїм громадським ідеалам, і своєму політичному розвиткові. Мета братства була - ширити поміж слов’янами ідеї єднання й федерації на основі непорушної волі й автономності кожного народу, що пристане до загально-слов’янської федеративної спілки, - братчики згадали в своєму статуті: великоросів, українців, поляків, чехів, словаків, лужичан, хорутан, ілліро-сербів та болгар.
Сiмейна бiблiотека є майже в кожнiй сiм’i, бо книга завжди супроводжувала наше життя: навчала, розважала, вiдкривала новi свiти. Довгий час книга була найцiннiшим подарунком. Мабуть, тому в бiблiотецi моєi бабусi є багато книжок, якi вона передасть у спадщину менi, щоб я знала, якi були моi предки, чим вони цiкавилися, що читали. Серед книг сiмейноi бiблiотеки є декiлька видань «Кобзаря» Тараса Григоровича Шевченка. Особливо мою увагу привернули двi факсимiльнi книги: перше видання «Кобзаря» 1840 року та малоi захалявноi книжки перiоду заслання. Звичайно, це лише точнi копii безцiнних книг Т. Шевченка, але як багато вони можуть розповiсти про самого автора, про епоху, в якiй вiн жив. Так, з факсимiльноi копii малоi захалявноi книжки я побачила почерк Великого Кобзаря: красивi, дрiбненькi лiтери рiвненько лягали рядочками, лише де-не-де автор закреслював слово й надписував iнше.
Тарас Шевченко - визначний письменник Украiни. Вiн умiв правдиво, iсторично достовiрно вiдтворити життя й побут рiзних соцiальних верств украiнського суспiльства. У п’єсi «Назар Стодоля» автор висмiює заможну козацьку старшину, засуджує соцiальну несправедливiсть, викриває фальш, лицемiрство, брехливiсть старшини, яку уособлює Хома Кичатий. Цей образ негативний, поданий вiн у реалiстично-викривальному планi. Основна мета його життя і багатство. Щоб досягти цього, вiн готовий на все, не цурається жодних заходiв.
Лiто 1840 року було вирiшальним у життi Тараса Шевченка. Вийшла його перша книжка поезiй Ї «Кобзар». Критичнi вiдгуки були рiзними, iх було багато, та всi вони зiйшлись на визнаннi великого поетичного хисту Шевченка. I справдi, навiть першi його романтичнi поеми «Тополя», «Причинна», «Тарасова нiч» Ї це чудовi, художньо довершенi твори. Причинна i Тополя. Двi трагiчнi дiвочi долi. Дiвчину-сироту розлучили чужi люди з коханим, i вона стала причинною. У страшну буряну нiч блукає вона бiля гаю, виглядаючи козаченька молодого. Буря душевна, що позбавляє дiвчину розуму, зiставляється з бурею над нiчним Днiпром. Особливiстю раннiх романтичних творiв Шевченка є те, що образи Їхнi сягають своiм корiнням у глибини народноi творчостi. Навiть фантастичнi образи русалок вiдтворенi так, як уявляв iх народ: це покритки та дiти покриток, якi були на землi скривдженi людьми. А тема вiрного, єдиного на все життя великого кохання Ї основна в украiнському фольклорi.
Про Шевченка писати важко. З багатьох причин. Шевченко ще за життя був приречений бути поетом. Тарас Шевченко це більше, ніж митець. Ця людина давно стала символом, знаком, легендою. Її творчість - не просто поетичні творчість, а філософія, і мудрість, і заклик. Мені приємно усвідомлювати, що в мене є власний Шевченко, такий, яким я його бачу. Тарас Григорович - для мене не «Кобзар», все набагато складніше. Але й тим складніше писати про Шевченка: чи правильно я розумію, чи правильно сприймаю й інтерпретую його ряди. Чи маю право писати про свого Шевченка? Але не писати ж банальні фрази! Говорити про генія штампами - це вже занадто. Але й говорити про генія власно суб’єктивно, надто приватно і не підтверджено…Тому писати про Шевченка - складно.
Слово «мiстерiя» походить вiд грецького i означає таiнство. Мiстерiя в лiтературi Ї масова драматична вистава на сюжети релiгiйних легенд. Як же зрозумiти назву поеми Т. Шевченка «Великий льох»? Як збагнути творчий задум автора? Адже так важко переказати змiст твору. Ця поема поєднує в собi два роди лiтератури: лiрику i епос. Автор порушує в алегоричному змiстi важливу проблему: чи є виннi? I доводить, що «кожному воздається за дiлами його». Поема «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику Росii, це протест проти соцiального i нацiонального гнiту украiнського народу. Шевченко спiвчуває росiйському люду, бо його так же гнобили експлуататори, як i наш. Очевидно, що алегоричний характер образiв твору був узятий iз вертепу, який iснував у той час.
Тарас Григорович Шевченко - великий син українського народу, гордість і слава його. Один із найталановитіших і найвидатніших письменників світу. Відомий він і як художник, а передусім - як полум’яний борець за щастя знедоленого українського народу. Тарас Шевченко - геніальний син українського народу. Крізь усе своє житні він проніс боротьбу проти пригноблення людей, проти знущання, намагався захистити знедолених людей. Важким і тернистим був шлях народного співця. Народившись у кріпацькій родині, він змалку, ще в батьківській хаті «бачив пекло», «роботу тяжкую», «неволю». Дуже рано залишився без батьків. «Мати добрую мою, ще молодую у могилу нужда та праця положила». Невдовзі помирає й батько. І почалися поневіряння: робота у дяка, жахливе, принизливе становище лакея-козачка у пана і велике бажання навчатися малювання (талант до малювання виявився у Шевченка дуже рано). І тільки волею випадку йому вдалося познайомитися з передовими діячами російської та української культури, завдяки наполегливим старанням яких Шевченко був викуплений з кріпацтва.
З-поміж великої кількості чудових мелодійних, сильних творів Кобзаря мені припала до душі поезія «Лілея», написана в 1846 році в Києві. Це балада, в якій Шевченко оспівав красу людськоі душі, розкривши гостру проблему суспільної несправедливості, та зробив це в своєрідній романтичній манері. Сюжет «Лілеї» простий, побудований на фольклорній основі. У дусі романтизму в баладі відчувають, розмовляють, «кохаються» квіти Лілея та Королевий Цвіт.
Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розумiти, яким згустком болю була для поета жiноча доля. Вiн, здається, зiбрав у своєму серцi воєдино всi страждання поневолених i скривджених жiнок, iх вiдчай, надii, прагнення. Зiбрав, щоб схвильовано розповiсти про них цiлому свiтовi. Одним з перших жiночих образiв у Т. Шевченка стала Катерина з однойменноi поеми, прообразом якоi була кохана поета Оксана Коваленко. У лiтературi до часу написання «Катерини» було багато творiв на тему зведення простоi дiвчини паном-спокусником. Та Шевченко висвiтлив цю трагедiю вiдразу у декiлькох планах: моральному, соцiальному i нацiональному. I все це подав нам, наче випестував дитину, вклавши у свою розповiдь увесь бiль за власне нездiйсненне кохання.
Сюжет поеми «Катерина» - це трагічна історія дівчини, що повірила словам спокусника-офіцера, який покинув і її, і сина. Єдиним і справжнім джерелом твору було саме життя. У газетах середини XIX століття писалося про самогубство дівчат-кріпачок, зведених панами та офіцерами. Шевченкові якось сказали: «Навряд чи правдоподібний той факт у «Катерині», що ніби батько й мати прогнали Катерину». Але поет стверджував, що такі випадки були частими у сім’ях кріпаків, де доньки народжували байстрюків.У XXI столітті важко засуджувати чи виправдовувати батьків Катерини, адже в наш час народження позашлюбної дитини, громадянські шлюби стали нормою, а не винятком. Але в середині XIX століття жінки-покритки були предметом людських насмішок. Вони навіть цілим життям не могли спокутувати гріхи молодості. Людська пам’ять була довгою і переслідувала їхніх дітей, онуків і навіть правнуків, коли через десятиліття могли комусь закинути: «Твоя баба - покритка!» І в цьому був якийсь глибокий зміст. Кожна людина має право знати своє коріння, пишатися своїми пращурами, брати їхнє життя за приклад. Байстрюки такого права не мали, як не могли отримати спадщину чи якусь підтримку у житті.
Тарас Шевченко довгий час перебував у казематі Петропавлівської фортеці. Допити, довгі самотні дні й ночі в камері. Багато пережив, передумав поет за цей час. Якби не поезія, ми про це ніколи б не дізналися. Поетові пощастило дістати аркуш паперу і записати на ньому тринадцять віршів. Справжнім шедевром серед них є поезія «Садок вишневий коло хати». У ньому немає узвичаєних художніх засобів, ніяких барв. Вечір в Україні постає перед читачем у всій своїй красі. Чудові картини природи, працю і побут селянської родини бачимо за допомогою зорових і слухових образів, створених поетом
Улітку 1845 року в поході проти горців Кавказу загинув приятель Шевченка офіцер і художник-аматор Яків де Бальмен. Його пам’яті поет присвятив один з найпопулярніших своїх політичних творів - поему «Кавказ». Шевченко палко виступив у ній на захист поневолених народів Кавказу, З нищівним сарказмом висміяв претензії царського самодержавства на «цивілізаторську» роль щодо підкорених країв і народів, затаврував православну церкву як ідеологічну служницю царизму в його колонізаторських зазіханнях та загарбницьких війнах. Головна частина поеми - це монолог російського колонізатора, звернений 9 горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату в черкеса ніхто не відбе-, а його самого «не поведе… в кайданах».
Поема-містерія Т. Г. Шевченка «Великий льох» в історичному і філософському планах - центральний твір у «Кобзарі», бо в ній розглянуто проблеми політичної свідомості, її втрати, що призвело нас до втрати державності, до національного поневолення, а це питання всіх питань. Твір написаний 1845 року. Поштовхом до його написання став один із епізоді! історії культури України - проведення археологічних розкопок російськими вченими із залученням наглядачів-поліцейських. «Великий льох» формально не належить до драматургії Шевченка, але в цій поемі наявні всі ознаки драматичного твору: три дії, у кожній по три дійові особи (померлі душі - ворони - лірники), діалоги, монологи, конфлікти, трагічні злами.
Кожна дитина бажає для своєї матері лише кращого життя. І Т. Шевченко, як вірний син України, мріє, щоб Батьківщина стала вільною, незалежною, щоб ніхто не зміг ніколи поставити її на коліна, щоб котив свої води величний Дніпро, щоб по всьому світу гула слава українських козаків. Гострий біль від соціальної несправедливості, пекуча ненависть до гнобителів, нещадне засудження всього проклятого ладу, який освячував цю ганебну кріпосницько-рабську дійсність, пронизують кожен рядок Шевченкових поезій. Поет розуміє, що немає і не може бути вільної, щасливої і радісної Вітчизни
Чужа земля. Безлюдний берег Аральського моря. Куди не кинь оком - піски, піски, піски. На березі - самотня постать. Похилена голова, опущені плечі говорять про те, що людина охоплена відчаєм, тугою. Хто це? Тарас Шевченко, відірваний від рідної України. До болю в серці марив він вишневими садками, співучою рідною мовою, широким розливом могутнього Дніпра. Думками він там, на батьківщині, серед рідних і близьких, знайомих і незнайомих, серед свого народу, за кращу долю якого він карається, мучиться, але не кається. Немає поетові життя без України. Вона його доля, пісня, розпука і надія, його найгіркіший біль і найсвятіша мрія. «Доля не шкодувала йому страждань, - пише І. Я. Франко, - але не жаліла і втіх, що били із здорового джерела життя». А найбільшою втіхою для поета була думка про світле майбутнє його України. Поет твердо вірив, що прийде час, коли на його багатостраждальній батьківщині
Якою б не була людина, навряд чи її не цікавить доля рідної країни. В Україні, мабуть, немає людини, яка б жодного разу не замислилась над проблемами нашої держави. Така наша історична доля - входити до складу інших країн, жити без самостійності. Упродовж віків не існувало української держави, і ця проблема не давала спокою багатьом поколінням митців, учених. Доля рідного народу глибоко хвилювала такого видатного майстра слова, як Тарас Шевченко. Творчість Т. Шевченка - діамант української літератури, гордість української нації. «Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини»,- писав поет. Україна для Шевченка не тільки «садок вишневий», «лани широкополі, і Дніпро, і кручі». Україна - це доля людей, «і мертвих, і живих, і ненарожденних» Шевченкових земляків.
Учнівський твір за трагедією Йогана Гете «Фауст» і поемою Тараса Шевченка «Катерина».Тема кохання і зради - одна з провідних у світовій літературі. Нерідко шлях до щастя був политий сльозами туге та розпачу, бо заради кохання жертвували навіть найціннішим - життям.Багато літераторів XVIII століття зверталося до те збезчещеної і покинутої дівчини. Але тільки Гете зм піднести цю тему на рівень справжньої трагічності. До такої дівчини отримала художнє втілення в славнозвісній трагедії «Фауст» - найвищому досягненні поетичного г нія великого німецького митця.Його Гретхен, проста і щира, змалечку дотримується суворих життєвих правил і понад усе любить свою матір. Будучи єдиною опорою в сім’ї, дівчина опікується більшістю господарських справ: сама прибирає в хаті, готує їжу, шиє і миє. Вона працює легко і з завзяттям, робить усе так, як велять звичаї. Маргарита щиро вірить у Бога, відвідує собор, щотижня сповідується, не забуває, що живе у всіх на очах.
Не можна сказати, що народ у художньому світі Шевченка означає якусь безлику масу, тому що “і природа, і історія, і культура - мистецтво, наука, релігія - усе має значіння і цінність лише виключно в залежності від цього загального і універсального вихідного пункту - від людини, її переживань, бажань, потреб, стремлінь”. Невід’ємна у Шевченка від боротьби за незалежність краю й боротьба за права окремої людини: саме в цьому виразно виявляється гуманізм поета - причому індивідуалістичний богоборець Байрона стає в українського поета подвижником, що готовий загинути заради людей своєї батьківщини. Джерела ідеалізації козаччини у Шевченка знаходяться саме тут, адже таке зображення козака як вільної людини, що не підкоряється несправедливій державній владі, й оборонця рідного краю було характерне для романтичної літератури.
Послання Т. Шевченка «I мертвим, i живим…» за своiм iдейним спрямуванням має гостро викривальний, сатиричний змiст. Серед раннiх поезiй Шевченка ще не було такоi, де б, як у посланнi, викривались усi злочини украiнських панiв перед народом. А злочини цi були страшнi, i поет пророкує справедливу кару за них. I все ж вiн, звертаючись до сумлiння панiв, сподiвається, що якась частина iх. І найбiльш чеснi представники дворянськоi iнтелiгенцii. Ї зможе стати на бiк трудящих, «обняти найменшого брата». Украiнськi пани байдужi до народу та далекi вiд украiнськоi культури, iх ваблять чужi землi Ї Нiмеччина, Францiя, там вони можуть видавати себе за аристократiв, «справжнiх» європейцiв, жити в розкошах за рахунок експлуатацii крiпакiв, i iм не доведеться червонiти за своє походження.