Головна сторінка » Тематичні шкільні твори

про війну [30] історія в літературі [66] літературні напрямки [89]
фільми та акторів [8] співаків та артистів [6] народна творчість [80]
рідний край [68] св'яткові дні [30] родина та традиції [63]
прислів’я і приказки [7] природа та довкілля [78] цінності людини [46]
опис картин [18] школа та навчання [26] плани та відповіді [42]
на вільну тему [405] стислі перекази [156] для молодших класів [24]

Акмеїзм - це напрям, що зародився в російській поезії в 1910 р. як альтернативний символізмові в момент його кризи і розколу. Це був час, коли «поетична молодь уже чітко усвідомлювала, що далі танцювати на її символічному канаті над прірвою всесвіту не тільки ризиковано, але й даремно, оскільки глядачі, яким надоїли сонця й зірки з картону, наліплені на чорному коленкорі символічного неба, стали позіхати і розбігатися. Припинив своє існування журнал «Весы», навколо якого групувалися найзначніші представники цього напрямку. Журнал «Аполлон», що з’явився в цей час, дав притулок колишнім «веховцам», хоча і не став для них рідним домом. Не було єдності і згоди серед представників цього напрямку і в поглядах на подальшу долю символізму, на поетичну творчість. Так, В. Брюсов вважав поезію лише мистецтвом, а В. Іванов вбачав у ній і релігійно-містичні функції.
Давньоукраїнська драматургія бере початок у 17-му столітті зі шкільних драм. Вони називалися так, тому що виходили зі стін вищих шкіл. Їхніми авторами були викладачі, духовенство, а виконували спудеї, тобто студенти. Ці драми мали форму віршованого діалогу
В одному з листів Колеснікова Фадєєв писав: «Війна - більша й сувора вихователька. До цього часу ми вже випробували багато важкого, бачили трупи замучених карателями селян, втратили в боях багатьох людей, які встигли полюбити… Знали про дивовижні звірства в контррозвідках білих». Але потім він пише, що «декого з колишніх товаришів ми тепер, не здригнувшись, розстріляли б, якби він потрапив до нас у руки, інших ми нехтували, про інших шкодували, що дороги наші пішли нарізно». Війна - це страшне нещастя для народу, ще страшніше, якщо йде війна усередині одного народу, між братами, між колишніми шкільними товаришами, опинилися в різних політичних таборах, і тепер вони повинні вбивати один одного, захищаючи те, що їм здається правдою, ідеєю…
Кожна людина хоче спілкуватися з іншими людьми. Люди не живуть без спілкування, хіба що їх закине куди-небудь на безлюдний острів. Не спілкуючись з іншими, людина може здичавіти. А для того, щоб спілкуватися, обмінюватися інформацією, вкрай потрібна мова.
Росія в першій чверті XX століття переживало один з найтяжких періодів своєї історії. Революції, повстання, Перша світова й Громадянська війни - всі ці події залишили свій слід у долі людей. І вони не могли не відбитися в російській літературі. Так, Громадянська війна, війна жорстока, кривава, що з’явилася найбільшим нещастям для народу, зображена в добутках М. Булгакова, А. Фадєєва, Б. Пастернаку, І. Бабеля й деяких інших письменників. У них описувалися й воєнні дії, і відношення до них авторів, розповідалося про людей, що відстоюють свої ідеї, переконання. Особливе місце займала інтелігенція. Одним з найбільш відомих добутків, присвячених подіям Громадянської війни, є роман Олександра Олександровича Фадєєва «Розгром». Він являє собою рівне, поступове оповідання про дії партизанського загону на Далекому Сході, про всі його зіткнення з японцями й «білими».
Ці рядки А. Т. Твардовського ставляться до XX століття - напевно, самому складному, суперечливому, багатогранному періоду історії людства. XX століття запам’ятається нам як епоха найбільших відкриттів і досягнень людини й трагедією двох світових війн і безлічі локальних конфліктів, як час культурного розквіту, що проте переривався періодами найглибшого морального занепаду, як століття, одночасно моторошний і дивно цікавий для людей, що жили в цю пору. Дійсно, «недоброї пам’яті справи», згадані А. Т. Твардовським, сусідять тут із прекрасними, справедливими вчинками, створюючи вкрай суперечливий образ XX століття, повний добра й зла, краси й неподобства, світла й тьми. Очевидно, що в цій невеликій роботі неможливо охопити навіть малу частину подій цієї епохи, тому ми зупинимося на найбільше, на мій погляд, значимому періоді життя Росії - на Громадянській війні 1918-1921 років, розглядаючи її крізь призму літературних творів, присвячених того часу.
Фізика - це одна з основних наук про світоустрій, про природу. Навіщо вивчати фізику? Вона складна, в ній багато формул. Зате її вивчення дає поняття про те, як саме влаштований наш світ. Іноді школярі кажуть, що фізика, її закони і формули занадто далекі від повсякденного життя. Це неправда, тому що наука фізика не вигадана «з голови». Фізика навколо нас, вона описує природні закони та явища. Фізика розповідає про закони руху, рівноваги, тяжіння землі, електрику та інше.
Символізм як художня течія виник у російській літературі наприкінці XIX - на початку XX століття. Основи естетики символізму започаткували французькі поети кінця 70-х років минулого століття П. Верлен, А. Рембо та інші. Поетичний символ вважається більш дієвим художнім засобом, ніж образ. Символ - це певний знак, який вказує на зв’язок реального світу і ідеального. Символісти стають поборниками інтуїтивного сприйняття світу через символічні відповідності, наприклад, між формою і кольором, запахом і звуком. Поет має магічну силу, що дає йому змогу осягнути таємниці світу. Особливість російського символізму полягає в постійній увазі до особистості, її ролі в історії, зв’язку з Вічністю. Засновники символізму в російській літературі - В. Я. Брюсов, К. Д. Бальмонт, В. С. Соловйов, З. М. Гіппіус, Ф. К. Сологуб та Ін. Анненський. Їх творчість характеризується, у першу чергу, увагою до історії і зв’язку сучасності з минулим. Ці зв’язки, на їх думку, визначають майбутнє. Мистецтво вони ставлять понад усе. Воно для них важливіше, ніж життя.
Голос розбудженої, збудженої пам’яті письменника-фронтовика звучить тут наполегливо й сольно, часом сумно, звук, що пробивається звідкись здалеку, тривожного дзвона. Мудрість і мужність покоління, що вступило в смугу очікування неминучого, жадали від художника, -чия доля була обпалена війною, виконання обов’язку повідати про життя й про себе, оглянути поглядом навколишніх, оглянутися назад, вдивитися в далечінь. Письменник, по-моєму, чуйно почув і вловив цей рух часу. Не перекроюючи й не спрощуючи минуле на свій лад і смак, не вганяючи в мертві думи живу сучасність, автор повести розкриває нам духовний зміст життя свого покоління. И. Падерін показує натхненний образ людини із чистою совістю й високим внутрішнім достоїнством, зображуючи даровану йому долю - чесну й пряму, а характер - глибокий, сильний і прекрасний.