Я знаю: скiльки б не пройшло часу, постать Лесi Українки буде завжди асоцiюватися з образом героїнi її поезiї “Contra spem spero!”, рядки якої вражають драматизмом i водночас оптимiзмом дiвчини, здатної за найтяжчих обставин “пiсню веселу спiвать”.

«Айша та Моххамед» є неперевершеним зразком невеличкого психологічного діалога, прикладом уміння поетеси зосередити увагу тільки на самій суті питання, не захаращуючи його зайвими подробицями побуту, екзотикою тощо.

Навесні 1912 року Леся Українка закінчила драму «Камінний господар» - поряд з «Лісовою піснею» найвище втілення її поетичної і драматургічної майстерності, геніальний твір на поширену в світовій літературі тему про спокусника жінок дон Жуана. «Боже, прости і помилуй!-іронічно писала поетеса в листі до А. Кримського,- я написала дон Жуана! Отого-таки самого, «всесвітнього і світового», не давши йому навіть ніякого псевдоніма» .

У «Вавілонському полоні» Елеазар карався за те, що співав на майданах Вавілонських. У «Кассандрі» Леся Українка засудила Гелена За його гнучкий фрігійський розум, який знаходив правдоподібне «обгрунтування» обману, а заодно й служіння ворогові. Степан у «Боярині» зробив непоправний злочин, коли, поправши власну гідність, пішов служити цареві, тим самим фактично допомагаючи йому гнобити поневолений народ.

Ніжна, тендітна, надзвичайно вразлива жінка, Леся Українка була ще й по-справжньому мужньою, сильною духом. Важко хворіючи, поетеса, стиснувши зуби, перемагала біль і творила, не припиняла писати. Навіть матері не жалілася вона, була дуже терплячою, переносила страждання, не скаржачись, але той мовчазний біль не вщухав, тож плакала Леся нишком від матері, а мати - ховаючись від неї. Навесні хвороба особливо загострювалась, і молода жінка навіть не могла відчувати тих прекрасних днів, що дарувало тепле весняне сонечко.

Леся Українка… Її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам’ятники, будуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає». Життя Лесі Українки - це боротьба впродовж довгих років не тільки із суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворобою, яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році. Перебуваючи в стані постійного напруження, вона продовжувала писати свої безсмертні твори. Її горда вдача, її самокритичність, принциповість, працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали ідеалом для багатьох сучасників.

Цей образ у творі перебуває в постійному розвитку, від епізоду до епізоду збагачуючись новими якостями. «Анна ясно золотих сіточках та ланцюжках» - перше уявлення про героїню. Вона не хоче йти з севільського кладовища, бо на ньому дуже гарно. Це не прихильність до «могильної краси», про яку говорить Долорєс, а радше замилування красою південної природи, поєднаної з мармуровими витворами. В ремарці поетеса відзначає: «Більше краси, ніж туги».

Твори Лесi Українки знайомлять читачiв iз цiлою низкою яскравих образiв жiнок, сильних, непересiчних, сповнених лiризму i натхнення. Менi здається, що у кожний такий образ письменниця вклала часточку себе самої, свого характеру, вдачi, своїх мрiй i поривань, свого болю й нездiйсненних сподiвань. Тому i постає лiрична героїня її поезiй жiнкою гордою, з почуттям власної гiдностi; вона невтомна у працi й боротьбi. Її патрiотизм - щирий, глибокий, що грунтується на оптимiзмi, хоч нерiдко їй доводиться “без надiї - таки сподiватись” i “крiзь сльози смiятись”. У цьому - вся Леся Українка…

В iсторiю української i свiтової лiтератури Леся Українка увiйшла як неперевершений митець, перу якого належать яскравi поезiї переважно громадянського, патрiотичного звучання. Проте її творча спадщина багата справжнiми шедеврами iнтимної та пейзажної лiрики. Позбавлена можливостi грати на фортепiано i стати композитором через тяжку хворобу, вона передала всю музикальнiсть своєї натури слову. Ось чому її вiршi сповненi музикальної краси i спiвучостi.

Сам Вавілон для поетеси - символ тяжкого поневолення народів. Цей символ Леся Українка застосовує лише до пануючої у Вавілоні верстви завойовників. Тільки з ними - дозорцем, багатим купцем, царем і царськими вельможами - доводиться зустрічатися співцеві Елеазарові і тільки від них чути образу рідного краю.

Вірш“Contra Spem Spero”давно став хрестоматійним. Знаменний він тим, що виразно визначає основні риси життєвої концепції поетеси. А ще в “Contra Spem Spero” чи не найповніше виявилися своєрідність художнього мислення Лесі Українки та характерні риси її громадянської лірики. Дата написання вірша - 2 травня 1890 р. 18-го травня того самого року в листі до брата Михайла поетеса згадує цей твір і характеризує обставини життя, за яких його було написано: поезія постала в результаті боротьби з виснажливою хворобою.

Поезія «Contra Spem Spero», назва якої у перекладі з латинської мови означає «без надії сподіваюсь», написана 19-річною Лесею Українкою. Саме в цей час життя поставило перед нею вибір: бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично) чи перемогти. Поетеса не скорилася, вона вибрала другу пропозицію долі - стала на шлях боротьби за перемогу.

Відкинувши релігійну оболонку її пророкувань, матимемо цілком конкретні поняття: необхідно готувати путь великій силі народу, що підніметься і в праці та добробуті не залежатиме від завойовника. Таким чином, це підготовча робота до визволення, проваджувана в умовах жорстокого поневолення. Навкруги темна ніч - це підкреслено і в авторській ремарці, і в численних закликах Тірци запалювати багаття, яке зогріє й освітить темряву, йдеться про досвітні вогні, вже вдалині запалені «живими людьми», які й Чоловікові, що страждає за свій Єрусалим, нададуть «вогню живого».

«Давня казка» - дуже небезпечний твір. Він настільки простий за формою, що здається простим для розуміння. Відтак на читача постійно чатує небезпека сприймати «Давню казку» як казку. Насправді, я б не порушував цієї теми, як неповне, неуважне прочитання цього твору не було таким поширеним. На жаль, багато хто не вдумується у зміст прочитаного. Тому мій твір складатиметься з двох частин. Відповідно, з давньої казки про «Давню казку» і з правди, суб’єктивної, звісно, про ту ж саму «Давню казку».

Датована в автографі 25 січня 1905 р. «Осіння казка» не є остаточно закінченим твором. З автографа видно, що Леся Українка пізніше вписувала до нього нові речення, перекреслювала сторінки, дописувала окремі епізоди. Цю роботу можна віднести до ранньої весни і частково до літа 1905 року. Проте й після цієї авторської редакції твір не був призначений до друку. Однакова нумерація двох (других) дій, закреслення, які не завжди залишали зв’язний текст, свідчили про намір письменниці повернутися колись до твору й закінчити його, тим більше, що це було стилем роботи Лесі Українки.

Твір за поезіями «Мрії», «Як дитиною, бувало…». По-справжньому захоплюючим був життєвий і творчий шлях Лесі Українки - видатної української письменниці. На її долю припало багато випробувань, проте жодні не зруйнували її віри у життя, не змінили її прагнень та переконань, не зламали характеру цієї сильної жінки. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 р. у Новограді-Волинському. Вплив родини на неї, як і на кожну людину, важко переоцінити. її мати була відомою на той час письменницею, писала свої твори під псевдонімом Олена Пчілка; батько Лесі був юристом. Родина Косачів спілкувалася чи не з усією тодішньою українською інтелігенцією.

Розповідь Юди про його життя серед Христових учнів і про причини, що спонукали Юду зректися вчителя, Леся Українка розпочинає й закінчує його ж словами про товар, який купується і продається. Цей сюжетно-композиційний хід підкреслює цинізм житейських засад Юди. Його соціальна сутність, безсоромність торгівця людьми виявляється і в ціні продажу. Якщо Юда незадоволений «вирученими» тридцятьма срібняками, то тільки через те, що їх виявилося мало, що він продешевив учителя.

Драматичний етюд «На полі крові» Леся Українка написала 1909 року, в часи реакції. У буржуазних російській, польській, українській та інших літературах були спроби оспівати, реабілітувати зрадників революції, більше того, зробити їх знаменням часу, зразком для наслідування. Український націоналіст В. Винниченко виступає з повістями, героєм яких стає колишній революціонер, що розходиться з своїми спільниками по боротьбі в силу якихось власних поглядів на мораль і етику, в якій стирається межа між правдою і брехнею, добром і злом, хорошим і поганим, благородним і цинічним, любов’ю і зрадою, чесністю і розпустою і т. ін.

Усi матерi завжди бажають своїм дiтям щастя, але по-рiзному. Хтось намагається приховати правду про життя, зробити вигляд, що навколо все гаразд, а хтось, навпаки, готує дiтей до зустрiчi з труднощами у дорослому життi. У “Колисковiй” Лесi Українки йдеться саме про другий випадок. Матiр радить своїй дитинi спокiйно спати, поки є така можливiсть, бо “жить - сльози лить”.

Леся Українка проблему естетики вирішувала в тісному взаємозв’язку з першочерговим завданням часу із визвольним рухом. Поетеса вважала, Що завдання справжнього мистецтва полягає у правдивому відображені життя і всієї його багатогранної краси, в поглибленому вивченні дійсності. Вона розуміла, що прекрасне, насамперед життя у всій його багатогранності і величі. Пейзаж, як один із образних засобів, Леся Українка теж розглядала у зв’язку з людиною, з її життям, бо природу вона вважала однією з категорій прекрасного.

Життя Лесі Українки було віддане служінню ідеї революційної боротьби проти експлуататорського ладу, боротьбі за побудову нового світу. На її очах зростала й міцніла нездоланна сила робітничого класу, який все більше усвідомлював свою історичну вагу і своє призначення. Керований партією нового типу, робітничий клас збагачувався марксистським розумінням життя і відкрито заявляв про своє право па вільну творчу працю, про свій обов’язок очолити й повести за собою трудящі маси на рішучий штурм самодержавства й капіталізму в ім’я здійснення заповітної мрії людства.

Якщо познайомитись з біографіями хоча б деяких митців, одразу розумієш: що об’єднує чи не усіх діячів мистецтва - непроста доля і непростий внутрішній світ. Насправді, люди мистецтва дуже рідко бувають гармонійними внутрішні й прості у спілкуванні. Можливо, саме це внутрішнє напруження і стає поштовхом до творчості, до розвитку, до самовдосконалення. Бувають письменники, які пишуть настільки досконалі твори, що їм можна дозволяти собі певні диватсттва: внутрішню суперечливість, людські слабкості.

В «Замітках з приводу статті «Політика і етика» Леся Українка писала про те, що «первісна християнська література була зредагована хаотично, переважно в афористичній формі, афоризми і парадокси сполучувались межи собою здебільшого механічно, без жадної критики в виборі, травматургія, фантастика, алегорія додали ще більше темноти, а фанатичний тон збив з пантслику читачів і надовго відстрашив їх від спасенної критики того непротивленського «якобінства», та не раз і досі ще відстрашує».

Перші репліки Командора говорять про його цілковиту підпорядкованість звичаям,, всьому тому, що укладається в одне слово - етикет. У розмові Командор не балакучий, його мова сповнена гідності й виявляє людину холодної, розважної вдачі, і разом з тим благородної у своїй поведінці. Про це свідчать і його стислі репліки, і скромне уміння до часу не розкривати своїх майбутніх вчинків, тим більше, що ними він має на меті зробити приємність донні Анні.

Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім - Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер - Новоград-Волинський) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником українського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Киевская старина».

Така інтерпретація легенди про Христа і його апостолів як про людську громадку суперечила церковним догматам. Недарма цензура побачила реальну небезпеку в творі Лесі Українки «На полі крові» хоча б у тому, що «учителю своєму приписує Юда егоїзм і прагнення до демагогії через наділення юдейського пролетаріату майном, ограбованим у заможних простаків» , на підставі чого винесла спеціальну ухвалу, побачивши в цьому творі «хулу на друге лице святої трійці, поношення священного писання і таїнства євхаристії».

Починалася Троянська війна. Троянський царевич Паріс звабив і викрав Олену, дружину спартанського царя Менелая. Греки зібралися на них величезним військом, на чолі його встав аргоських цар Агамемнон, брат Менелая і чоловік Клітемнестри - сестри Олени. Військо стояло в Авліді - на грецькому березі, зверненому до Троє. Але відплисти воно не могло - богиня цих місць Артеміда, мисливиця і покровителька породіль, наслала на греків безвітря або навіть противні вітри.

«Осінню казку» Леся Українка за життя не друкувала. Як свідчить К. Квітка, вона просила його переписати твір для друку, але К. Квітці драма не сподобалася, він висловив думку, що ця річ не вдалася. Думка К. Квітки, а може, й інші обставини вплинули на авторку так, що надалі вона не поверталася до свого твору. Отже, «Осіння казка» не була підготовлена до друку. Очевидно, що відомий текст є лише першим варіантом, та й то не цілої драми.

Леся Українка понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, i тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів. її поетичне слово служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для поетичних поколінь. Простежуючи її творчість, ми розуміємо, що вона черпала сили, припадаючи до джерел народного життя та героїзму. Близька до визвольного руху Леся Українка віддавала йому всі сили і це, як відзначила ще дожовтнева «Рабочая правда», зробило її поетесою - другом робітників, поставило її в лави борців за повалення самодержавства і встановлення справедливого ладу.

Тавридою древні греки називали сучасний Крим. Там жили таври - скіфське плем’я, яке шанувало богиню-діву і приносило їй людські жертви, які в Греції давно вже вийшли з звичаю. Греки вважали, що ця богиня-діва - не хто інша, як їх Артеміда-мисливиця. У них був міф, при зав’язці і при розв’язці якого стояла Артеміда, і обидва рази - з людським жертвопринесенням, - правда, уявним, неспроможні. Зав’язка цього міфу була на грецькому березі, в Авліді, а розв’язка - на скіфському березі, в Тавриді. А між зав’язкою та розв’язкою простягнулася одна з найбільш кривавих і жорстоких історій грецької міфології.

Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім - Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер - Новоград-Волинсь-кий) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником українського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Ки-евская старина». Мати Лариси Косач - Ольга Косач (Драгоманова), родом із Полтавщини, - рідна сестра відомого українського громадського діяча, історика, публіциста Михайла Драгоманова. Вона чимало зробила в галузі фольклористики та українського книговидавництва, в літературі виступала переважно як дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка

Розмова Руфіна з Парвусом, у якій Прісцілла лише вряди-годи вставляє своє слово,- це зіткнення двох поглядів на християнство. Прихід Прісціллиного батька Аеція Панси на короткий час знову повертає дію до того драматичного конфлікту між чоловіком і дружиною, яким розпочалася п’єса. Далі розмова знову точиться навколо питань християнства і служби Римові.

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, - відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.

Героєм багатьох творів Лесі Українки, зокрема драматичних, став борець проти всілякого, в тому числі й насамперед духовного, поневолення. Боротьба проти рабства думки, як першочергове завдання письменника, що своєю творчістю активно допомагає створенню «суспільства свідомих осіб», стає у центрі більшості її драм. В ряді творів Лесі Українки бунтарем, борцем її герой стає не зразу. В перший момент навіть здається, що несхожість у поглядах героя з його ідейним супротивником незначна, що вони подібні між собою.

Якщо в перші роки XX ст. Леся Українка не могла знайти ясної відповіді на це болюче питання серед київських соціал-демократів, то тим більше годі було сподіватись відповіді на нього від українських есдеків, які стояли здебільшого на меншовицьких націоналістичних позиціях.

Місце поета, співця, митця в боротьбі за соціальне й національне визволення народу - постійна тема в творчості Лесі Українки. В зв’язку з наростанням революційної ситуації в країні посилилися репресії царату. Царське самодержавство перетворило Росію в «тюрму народів». В. І. Ленін, викриваючи імперіалістичну великодержавницьку політику російського царизму, з обуренням писав, що «українська культура (мова, школа і т. д.) на протязі століть придушувалася російським царизмом і експлуататорськими класами». Обов’язком прогресивних кіл російської громадськості Ленін вважав рішучу боротьбу проти «нечуваного приниження українців»

Нові риси в образі дон Жуана починають проявлятись у розмові героя з донною Анною на костюмованому балі. Анна мріє про кам’яну гору і неприступний замок. В пісні дон Жуана також бринить мотив високої скелі і квітки, що росте в нагірному замку. Тільки в пісні дон Жуана, який все оповиває романтичним серпанком, ця гора з кришталю. Дон Жуан іншої думки про волю на скелі.

Безпосереднім поштовхом до написання «Осінньої казки» стали січневі події 1905 року в Петербурзі. Але слід зважати й на те, що ця драма створена через два дні після відомої демонстрації тбіліського пролетаріату 23 січня 1905 року, організованої Кавказьким союзним комітетом РСДРП. Демонстранти йшли з червоними знаменами, розкидали листівки. Проти демонстрації випустили поліцаїв і двірників. У відповідь пролунало кілька пострілів.

Образ Долорес споріднений з багатьма образами Лесі Українки. Риси жертовності й вірності вже намічені в образі Принцеси («Осіння казка»). Обидві героїні обстоюють також принцип: «Немає честі нападати ззаду». Риси «природженої мучениці» споріднюють Долорес з Прісціллою («Руфін і Прісцілла») та Йоганною («Йоганна, жінка Хусова»). У своєму самозреченні Долорес нагадує Мавку. Тип таких чесних і ніжних жінок, що всім жертвують заради дорогої людини, очевидно, був близький Лесі Українці.

Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далі й закохав у себе дочку лісу, ніжну красуню Мавку. То - Лукаш, син простої селянки-вдови, небіж доброго і мудрого дядька Лева. У драмі не подано передісторії життя Лукаша, бо в цьому не було потреби. Початок його життя в творі збігається з першими кроками від дитинства до юності. Він з’являється біля лісового озера одного святкового дня на ранній провесні в супроводі свого дядька. Вся істота Лукаша, як і природа навкруги, переживала ту прекрасну пору цвітіння, коли серце переповнене мріями про щастя, а весь світ здається невимовно прекрасним. Хочеться жити і славити життя

Образ Монтаньяра з «Трьох хвилин», безперечно, дуже далекий від історичних монтаньярів. Це швидше новоявлений Мефістофель, що вдало спокушає Жірондиста. У другому епізоді тюремник Монтаньяр, засадивши Жірондиста у в’язницю, потім сам же й визволяє його. Навряд чи все це історично правдоподібно й обгрунтовано. Власне, саме ув’язнення було потрібне для Монтаньяра, щоб потім підготувати втечу Жірондиста й усунути його від боротьби.

Молоденька, слабенька, хвороблива Леся вийшла на шлях «ранньою веспої тихий спів несміло» заспівала. Але той «тихий спів» пролунав громосилим дзн ном, гучним спалахом, кликав стати «одважно до бою», вселяв віру в те, що стане жадана воля, яка дасть можливість людині дихати на повні груди. У своїй поетичній творчості поетеса весь час була в пошуках ідеалу борця щастя народне. Вона писала про минуле і свій час, її твори й зараз звучать по сучасному. Вони підтримують дух людини, вселяють віру у власні сили.

Леся Українка ставила питання про розвиток народного ідеалу, а з ним і про збільшення вимог до справді народного письменника. Ясна річ, що у цьому контексті народність письменника визначалася як знання життя народних мас, уміння писати про них ясною і зрозумілою мовою, власне те, що Франц Мерінг відзначив у творчості Анценгрубера словами Шіллера: «Навіть найбільш піднесену філософію життя такий поет звів би до простого природного почуття; силі уяви він передав би всі результати многотрудного наукового дослідження, і таємницям мислителя він дав би в легко сприинятних образах розгадку, доступну навіть дитячому розуму».

Патріотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 році. Поетеса дуже любила свою країну, свій народ, її хвилювала доля рідної України, яка перебувала під владою Росії, не мала навіть власної державності. Удрамі «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українців, які зрадили батьківщину, які заради почестей служили російському царю.

Письменниця великого творчого діапазону, Леся Українка в своїх драмах буремних років революції головну увагу приділила найгострішим питанням політичної, ідейної боротьби за визволення трудящих мас з ярма соціального й національного гноблення, за визволення свідомості людини з тенет духовної неволі.

Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо вона пройнялася творчістю Тараса Григоровича Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. її лірика сповнена глибокої пристрасті, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, навколишньої природи, до свого нескореного народу.

Творчість Лесі Українки вражає насамперед силою її жіночого духу, ну і, звичайно, унікальністю художнього таланту. За мужністю й полум’яністю своєї поезії вона перевершила багатьох чоловіків, залишаючись усе тією ж чутливою, ніжною жінкою, Доля знущалася над нею, а Лариса «сміялася крізь сльози» і «сподівалася без надії». Так, у пошуках сили й боротьбі з невиліковною на той час хворобою сухоти, видатна поетеса створювала свої шедеври, що дивують своїм оптимізмом, вірою у щастя, природністю, невимушеною щирістю в любові.

Драма Лесі Українки «Лісова пісня» написана на щедрому грунті української міфології та фольклору. У творі на новому для української літератури художньому рівні йде осмислення краси життя. “Лісова пісня” - це глибока філософія взаємодії добра і зла, співіснування красивого і потворного. Цю філософію поетеса перенесла на взаємини людей і природи. За жанром «Лісова пісня” - драма-феєрія.

Драматична поема “Лісова пісня” була створена влітку 1911 р. за дванадцять днів. Авторка назвала твір драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, в якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. Французький термін феєрія, що є похідним від слова фея, тобто чарівниця, в прямому розумінні означає театральну чи циркову виставу на основі міфічного, казкового сюжету. Що ж до “Лісової пісні”, то в ній фольклорно-міфічний матеріал піднесено на вершин філософських узагальнень.

У серпні 1905 року Леся Українка закінчує розпочатий раніше діалог «Три хвилини». У листі від 3 червня 1905 року вона писала до О. Кобилянської: «Хтось не скінчив листа, раптом узявся до писання давно початої поеми драматичної з часів французької революції». Оскільки проблеми, порушені в «Трьох хвилинах», тотожні з деякими проблемами «Заміток з приводу статті «Політика і етика», початок роботи над твором слід віднести до 1903 року.