Iван Франко - новатор у галицькiй лiтературi. Не тiльки у формi, лiтературнiй манерi, а й у своєму ставленнi до фактiв життя, якi вiн змальовує. Його цiкавлять соцiальнi й економiчнi сторони сiльського життя, гнiт, страждання i всяка кривда. Наскрiзь гуманний, людяний, Франко вiддає своє серце i всi свої симпатiї тим, хто «в потi чола» добуває хлiб не тiльки собi, але й iншим, тим, що самi не працюють…

Тема “А. Міцкевич і І. Франко” є досить складною, оскільки впродовж творчої діяльності український письменник і критик діаметрально протилежно ставився до спадщини польського поета - від щирого пієтизму до цілковитого засуду основної тенденції його творів. Найяскравіше останнє проявилося в статті І. Франка від 08. 05. 1897 р. Українською мовою стаття була майже невідомою, хоч опублікована в Польщі в 31 томі творів І. Франка польською мовою. Вона не ввійшла й до повного 50 томного наукового видання творів І. Франка, оскільки, на суб’єктивну думку укладачів, могла зашкодити польськоукраїнським взаєминам. І тількиу 1997 р. з’явилась в українському перекладі Михайла Яцури у львівській газеті “За вільну Україну’ 17 травня).

Поема “Мойсей” - вершинний твiр Iвана Франка, окраса i гордiсть вiтчизняної лiтератури. Це глибокий фiлософський твiр про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i народу в процесi наполегливого шукання “обiтованої землi”, про майбутнi сили мас, здатних висунути iз свого середовища в процесi революцiйного руху проводирiв, що приведуть до перемоги.

Коли уярмлений, знесилений український народ стояв над прiрвою своєї духовної смертi, йому явився пророк Тарас i вiдвiв вiд безоднi, поставивши насторожi коло “рабiв нiмих” своє безсмертне слово. Народу завжди потрiбен був поводир, який вказував би шляхи у свiтле майбутнє. Услiд за Шевченком звелася з високих Карпат могутня постать Iвана Франка, позначена печаттю Вищого Духу.

Поетична твоpчість І. Фpанка - видатне явище в укpаїнській літеpатуpі. Воно вpажає обшиpом та глибиною зобpаження життя й душі наpоду. Фpанко любив свій наpод, вболівав за долю Укpаїни, віpив у світле майбутнє укpаїнського наpоду, який боpовся за самостійну деpжавність. Все життя письменника - боpотьба за єдність деpжави, за свій наpод.

Твори Івана Франка хвилюють і захоплюють сучасного читача. Написані геніальним майстром слова, вони є згустком болю письменника, для якого доля свого народу була головною проблемою життя і творчості. Поема «Мойсей» - один з найкращих творів І. Я. Франка. За жанром - це філософська поема. Вона була написана у 1905 році, на початку революції в Росії. Народ піднявся на боротьбу проти гнобителів.

Занурюючись у глухі печери власної душі, ми даремно шукаємо там світла, даремно блукаємо в пітьмі сумнівів і коридорах легкої псевдовіри, але ось після чергового внутрішнього розп’яття, облите сльозами пам’яті приходить Прозріння - світло завжди було з нами там, нагорі, де всі істини прості, де є любов, праця, свобода.

“Скрізь і завжди у мене була одна провідна думка - служити інтересам мого рідного народу …”, - писав Іван Франко наприкінці свого життя. З великою емоційною силою це твердження втілене в численних його поезіях. Роздуми про долю Батьківщини та українського народу є постійною темою поетичних творів Франка. (Народе мій… Твоїм будущим душу я тривожу…).

Ви читали коли-небудь Біблію? Адже саме там ми знайдемо розповідь про великого пророка Мойсея, який вивів єврейський народ з неволі і 40 років блукав з ним по пустелі, учив, і картав, і довів його до межі обітованої землі; народ зайшов на цю землю, та не зайшов на неї його поводир. Та не тому блукав Мойсей 40 років по пустелі, що був подібний до Великого сліпого всіх часів та народів, - так судив Бог. Але Франко думає не про єврейський народ, а про народ український.

Ви знаєте, що таке інтимна лірика? Так, це вірші про кохання. Про його радощі та про його муки. Бо відколи існує людина, існує кохання - чисте, благородне почуття. Проте кохання у Франка було не дуже вдалим. Як приклад тому - збірка «Зів’яле листя». Але не варто ототожнювати ліричного героя із самим автором. Збірка «Зів’яле листя» - це не тільки інтимна лірика І. Франка.

Геній українського народу Іван Франко піднісся над століттям. Його «Вічного революціонера», «Безмежне поле» співатимуть волелюбні хори, а він… а він зігнутий, у благенькій одежині, з буханцем хліба під пахвою йшов додому і був похований у чужій сорочці, у чужому склепі. Важко жилося цій людині, тому, мабуть, він так правдиво описав життя всіх верств народу України. Тяжке життя ук: раїнців мріяв покращити.

Як часто у різних творах, торкаючись питання про селянство, говорять про Мого бідність, темноту, «забитість»! Але ж це позиція хибна, бо в ній зверхність до простих людей. Саме цього погляду на селянство немає у Франка. Очима головного героя твору Євгенія Рафаловича він бачить мудрість, розсудливість селян, їхня дотепна мова вражає образністю і живою думкою.

Тема “І. Франко і А. Міцкевич” широко висвітлена в українському літературознавстві. Це зумовлено передусім тим, що український поет переклав низку творів польського митця: “Господарський вечір” (1895) - два уривки з першої книги “Буря” (1896) - уривок з десятої книги “Пана Тадеуша”, “Геть із моїх очей” (1899), “Ордонова редута”, “Чати”, “Втеча” (1907), повністю “Додаток” до третьої частини “Поминок” (”Дзядів”):”Дорога до Росії”, “Передмістя столиці”, “Петербург”, “Пам’ятник Петра Великого”, “Перегляд війська”, “Олешкевич” (1910); “До другів росіян “(1910), “Нічліг”, “Смерть полковника “(1913), “До альбому Собанської” (1913), “Непевність”, “В день від “їзду із Одеси”, “До матері польки”; “Епілог” до “Пана Тадеуша” (1913). Переважна більшість цих перекладів уміщена в книзі “Шеіка иігата”, що ЇЇ видав І. Франко у 1914 р.

Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» звернувся до подій сивої давнини. Він відкрив завісу над далеким минулим, оживив його, наповнив оптимістичним звучанням. І Про події, описані І. Франком, збереглося мало документальних даних. Відомо, що під час походу 1241 року орда проходила через місцевості, описані в творі, але в літописах немає жодної згадки про загибель ворожих загонів. Письменник у передмові до повісті писав, що пішов за легендою.

Історичні події - не тільки сукупність фактів, які стались колись, історія міже бути переосмислена, проаналізована, тоді вона стає уроком нащадкам, тоді вона живе і впливає на теперішнє, створює майбутнє. Іван Вишенський жив у XVII сторіччі. До нас дійшли відомості про ті часи про важливі суспільні, політичні події, але навряд чи ми можемо вповні уявити і зрозуміти той час, тодішні переконання і прагнення людей.

Поетична драма “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. До неї ввійшла інтимна поезія, що створювалася впродовж попередніх десяти років і певною мірою відбивала віддалені в часі моменти особистого життя автора. Водночас твори книжки є глибоким аналізом найінтимніших почуттів і переживань людини взагалі, що єднає Франкову збірку з аналогічними творами всесвітньої поезії - сонетами Данте й Петрарки, лірикою Гейне й Шевченка.

Іван Франко створив чудовий образ Максима Беркута, гарячого патріота, безмежно відданого народові. З Максимом ми знайомимося вже на перших сторінках повісті. Він виявив себе як безстрашний рицар і вольовий начальник. На вихваляння Тугара Вовка, що вабив ведмедя, Максим з властивою йому прямотою сказав, що якби ведмідь тримався купи, то й ціла зграя вовків йому було б нестрашна. Як і батько, Максим бачив незламну силу в єдності людей.

Найбільш відомим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. У повісті змальовано наших далеких предків - українських верховинців із Тухольської долини, які зуміли героїчно оборонити рідний край від жорстоких татаро-монголів.

Збірка «Зів’яле листя», мабуть, найліричніша у поезії І. Франка. Це щоденник особистих почуттів героя, наділеного живою душею, освіченою, розумною, та разом із тим неможливо не помітити міцної народнопоетичної основи віршів. У чому ж вона проявляється? У першій частині циклу «Зів’яле листя» бачимо традиційні образи-символи

Іван Франко - великий український письменник. Ідея спільності, гідного людини життя народу були для нього настільки близькими, що знайшли відгук у його художніх творах. Із найбільшою силою прозвучала вона в історичній повісті «Захар Беркут». В образі головного героя уособлюється ідея Франкового твору. У ньому втілені міць, сила, мудрість народу. Високий на зріст, строгий лицем, Захар Беркут, «…незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний».

Учнівський твір За повістю І. Франка «Захар Беркут». Перу Івана Яковича Франка належить величезна кількість праць найрізноманітнішого спрямування. Виявив він себе і як талановитий повістяр. Доказом тому є його повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. Описані події відбуваються 1241 року - у найтяжчий для українських земель час боротьби з монгольською навалою.

На Зламі XVI-XVII ст. найоригінальніщим письменником був Іван Вишенський. За припущенням І. Франка, у житті І. Вишенського повинна була трапитись якась подія, яка так вплинула на нього, що він став ченцем. Іван Вишенський викриває несправедливість, брехливість, лицемірство, ненависть до простого люду, розбещеність не лише польського, а й українського панства, особливо ж вищого духовенства.

Процес створення художнього тексту - це досить трипала робота письменницької уяви, фантазії, думки. Наче з ранкового туману, з’являються обриси конструкції, деталі дивовижної споруди, назва якій - літературний твір. Втомлений, але прояснений і схвильований творець підходить, як господар, до різьблених дверей і відчиняє їх - він запрошує зайти до цієї оселі, де буде всім приємно та радісно гостювати і вести мудрі бесіди.

У 1882 р. редакція львівського журналу. «Зоря» оголосила конкурс на кращий історичний твір. І. Франко, який на той час перебував під впливом історичних романів Вальтера Скота, також узяв участь у цьому конкурсі. Так з’явилася героїко-романтична історична повість «Захар Беркут». Збереглося мало документів, які свідчили б про життя й побут давніх українців, тому автор спирався переважно на народні перекази та легенди.

Поема “Мойсей” написана великим Каменярем майже сто рокiв тому. Та сьогоднi, коли Україна стала на шлях незалежностi i вже десять рокiв ним крокує, цей твiр має гостру актуальнiсть як нiколи. Країна налiчує величезну кiлькiсть рiзних партiй та об’єднань, якi висувають своїх лiдерiв з їх програмами “за щасливе майбутнє нацiї”. Кому повiрить, за ким пiде український народ, знесилений роками соцiально - економiчних труднощiв?

Іван Франко був визнаним істориком, написав багато художніх творів і наукв вих праць. Як відомо, зрада не раз завдавала горя і страждання нашим пращурами, Іван Франко все життя боровся проти зрадників українського народу. Створення образу зрадника в повісті «Захар Беркут» і зображення розправи народу над ним зробило твір більш наближеним до сучасності, будило думку про визволення від іноземного поневолення.

Творча спадщина Івана Франкає цінним надбанням у всій українській літературі, вона посідає значне місце в історії України. Багато проблем піднімав Каменяр під час написання своїх творів. Але головне в творчості Франка це те, що все йде від народу, від рідної землі. Серед узгір’їв у долині, упродовж берега маленької річки розкинулося невеличке село письменника - Нагуєвичі.

Створення героїчного образу Захара Беркута є значним досягненням в літературі XIX століття. У ньому втілені найкращі риси трудящої людини, велика народна мудрість, незламна сила волі у боротьбі за свободу і щастя народу. Захар Беркут мудро керує тухольською громадою, всі свої знання, багатий життєвий досвід, сили і здоров’я віддає їй.

Про творчість І. Франка написано так багато, що, здається, годі було б і намагатися щось додавати. Це так, але кожне нове покоління має право на своє прочитання класики. Інакше класика б уже давно не була нікому потрібна. Що ж передусім привертає увагу, коли читаєш вірші І. Франка? Неоднозначність мислення, постійна наявність другого змістового плану.

Іван Якович Фpанко… Hе зажди я спpиймала його належно. Пpочитавши не одну його збіpочку, я стала поpівнювати його з Фаустом. Тільки Фpанкові на початку життєвого шляху відкpилося те, що геpой Гете пізнає напpикінці життя, але хіба уникнув дух нашого поета тих особистих мук і тpагедій, pозчаpувань і скоpбот, чеpез які пpоходить Фауст?

Кiнець XIX столiття позначився в iсторiї українського народу масовим зубожiнням i розоренням селянських мас, коли тисячi селян-бiднякiв, залишились без землi i домiвки i змушенi були шукати засобiв виживан ня в складних суспiльних умовах. Це явище майстерно втiлив Iван Франко в оповiданнi «Добрий заробок» (1881). Вже в самiй назвi твору зримо вiдчувається пiдтекст, гостра сатира на тогочасну дiйснiсть i уряд, який «добре» вiддячив за чесну працю свого громадянина.

Iвана Франка ми знаємо як великого українського письменника i громадського дiяча. Його життя i творчiсть були тiсно пов’язанi з життям народу, вiдображали його бажання i прагнення, вiдкривали рiдному народовi широкi обрiї свiтової культури. Наскрiзь людяний Франко оддає своє серце i всi свої симпатiї тим, хто «в потi чола» добуває хлiб не тiльки для себе, але й для iнших, тих, що самi не працюють.

Лірична драма І. Франка «Зів’яле листя» - це поетични шедевр. В ній, як в дзеркалі, відбились всі найтонщ найінтимніші порухи душі поета. І ми розуміємо, що цю ліричну драму пережив не якийсь вигаданий юнак, щоденник якого нібито потрапив до рук автора, а сам Франко. «С самого сердця драма», - пише поет. Композиція драми є глибоко лірична, а її вірші - це «жмутки» зів’ялого листя. Герой всіх пісень ніби бере й розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень і воно, підхоплене вітром кохання, зникає назавжди.

Івана Яковича Франка називають поетом-борцем, каменярем. Але в його душі, як і в душі кожної живої людини, було місце для кохання та пов’язаних з ним переживань. «Зів’яле листя» - третя збірка віршів І. Я. Франка, на той час вже відомого поета. Цей твір народжений особистими та суспільними негараздами, про що свідчить її підзаголовок «Лірична драма».

Неможливо залишитися спокійним, прочитавши хоч одного разу неповторні вірші зі збірки «Зів’яле листя». Скільки тут пристрасного кохання, яке ніби підносить Франка до неба, скільки пекучого болю та журби від того, що в дівчини «серденько - колюче терня»! А яка краса відкривається у пейзажній ліриці поета! Переді мною ніби з’являється інше обличчя І. Франка - не тільки письменника-мис-лителя і філософа, а й співця кохання й природи.

В історію української літератури Франко увійшов як лірик, прозаїк, драматург, філософ, публіцист. Поетична ж спадщина його настільки різноманітна, що її важко охопити стислою характеристикою. Лірика Франка - це вияв громадсько-політичних ідеалів, зброя боротьби проти ворогів трудового народу, своєрідний світ, що відбивав його інтимні переживання, філософські роздуми і думки про долю трудящого люду.

Здавна відомо, що в усіх казках Лисиця хитра й підступна. Це ж показує і Іван Франко в казці «Фарбований Лис». Лис є уособленням хитрощів, лицемірства, нещирості. Але мене вражає довірливість усіх інших звірів, вони на віру сприймають усе, що скаже Лис.