Появу поеми Iвана Котляревського "Енеїда” вважають початком нової української лiтератури, до творцiв якої належать такi видатнi митцi, як Тарас Шевченко та Пантелеймон Кулiш, що також писали живою українською мовою. "Енеїда” стала першим друкованим твором нової української лiтератури, представивши до того ж досить рiдкiсний жанр - пародiю, а точнiше - травестiю, за законами якого письменник мав дотримуватися запозиченого сюжету та творити свої образи на його основi. Вперше її було видано ще 1798 року, але пiзнiше автор переробляв поему аж до 20-х рокiв ХIХ сторiччя, а у повному обсязi вона побачила свiт лише 1842 року.

Щоб не нафантазувати ще більше, розглянемо жанр поеми, може, там і справді є щось таке? Поемою вона називається тому, що це віршований великого розміру твір, в якому змальовуються значні події, яскраво розкриваються людські характери, глибокий психологізм; епічна - бо в ній говориться про людей, їх вчинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі; травестійна - бо автор переодягнув античних героїв вергілієвої «Енеїди» в українське вбрання, переніс їх в істоіичні умови саме українського життя XVIII ст.

Ви любите казки? Я не помилюсь, якщо скажу, що любите. Так от, поема І. Котляревського «Енеїда» дуже схожа на казку. Не дивуйтеся, бо там ви знайдете і війну, і пригоди, і потойбічний світ, і бенкети та сварки, і навіть… бабу Ягу. Тільки звуть її трохи по-іншому - Сівілла. Вона проведе нас з вами (і, звичайно ж, Енея) у підземне царство, де ми побуваємо… на вечорницях. Але про це трохи згодом, а зараз поговоримо про «Енеїду».

«Енеїда» І. П. Котляревського з'явилася у тойчас, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися козацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем'я без своєї мови і традицій.

«Енеїда» Івана Петровича Котляревського - це епічна поема, тобто великий віршований твір, у якому розповідається про визначні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань І роздумів. Жанр поеми розвинувся на основі фольклору. Давня світова література зберігає перші поеми, що утворилися з народних героїчних пісень. У знаменитих стародавніх грецьких поемах «Іліада» та «Одіссея» розповідається про Троянську війну і мандри Одіссея, героя цієї війни. Автором цих поем вважається давньогрецький сліпий народний співець Гомер, який жив у VIII-VII столітті до нашої ери.

Грунтові сільські дороги мають особливу принаду, особливо коли тягнуться через невеличкі гаї, поля, видолинки. Тільки побачивши їх, можна зрозуміти, чому їх інколи порівнюють зі стрічками, бо вони справді нагадують сіренькі стрічки, що пролягли аж до небокраю. Вони, як вічний поклик до вирію, кличуть мандрівників у незвідані краї. Тими шляхами мандрував колись і Котляревський. Може, теж задивлявся на птахів, що летіли до вирію, а може, просто приємно було міряти кроками цю чудесну стрічку, щоб насолоджуватися звуками, дивись, і пісня звідкись вирине.

З «Енеїди» І. Котляревського звучить голос епохи, коли в країні зростало і тріотичне піднесення. Автор у жартівливому тоні говорить майже про все, до почуття батьківщини. Троянська громада зі своїм поводирем Енеєм - це велике братство людей пройнятих спільною патріотичною ідеєю, зцементованих єдиним завданням і бажанням. З троянської громади особливо виділяються образи двох рядових бійців. Хоча вони і не з «троянського племені», «та в службі вірні козаки», відважні юнаки, що зробили героїчну вилазку у ворожий табір і загинули за батьківщину.

П'єса «Наталка Полтавка» І. Котляревського- один із перших драматичних творів нової української літератури, який реалістично змалював життя українського села XIX століття. В основу сюжету автор поклав типові моменти дійсності: віддання дівчини заміж за багатого, нелюба і розлучення з коханим парубком, бідняком. В народних піснях, думах того часу теж дуже часто зустрічається подібна життєва ситуація.

«Енеїда» Івана Котляревського - оригінальний твір нової української літератури, написаний народною розмовною мовою. Створювалась поема тривалий час, понад двадцять п'ять років. її ще називають «енциклопедією українського життя кінця XVIII - початку XIX століття», бо в творі змальовані різноманітні явища суспільного життя в Україні того часу, відтворені характерні риси побуту, звичаїв нашого народу.

Надрукована була п'єсатільки в 1838 році, але в рукописних копіях стала поширюватися ще в 20-х роках XIX століття. Було також багато таких людей, які напам'ять усю п'єсу. З великим успіхом і не раз вона йшла на сценах Петербурга, Москви, Кишенева, Мінська, Риги, Талліна, Вільнюса, багатьох міст і ибіру, Середньої Азії та Кавказу, її ставили і російські трупи. Під час вистави у Варшаві на прохання глядачів драму показували двічі на день при переповненому залі. Перекладена на литовську мову, «Наталка Полтавка» міцно йшла до репертуару театрів Литви.

Івана Петровича Котляревського вважають зачинателем нової української літератури. Два його найвідоміші твори - поема «Ене-їда» і п'єса «Наталка Полтавка» здобули визнання і народну любов саме завдяки тому, що були написані живою, розмовною мовою, зрозумілою всім, хто читає ці твори. Центральною фігурою п'єси «Наталка Полтавка» є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п'єси вона з матір'ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. «Золото, а не дівка!» - так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір.

По П'ЄСІ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА». З давніх-давен знали українців як людей співучих, бо на нашій землі не тільки кожне село чи місто мало свою пісню, а й кожна людина, у якої була добра і чиста душа. Казали, скільки зірок у небі, скільки крапель у морі, стільки й пісень в Україні. Не було колись жінки чи дівчини, яка не вміла б вишити собі рушник чи сорочку. І так само не було в Україні дівчини, яка б не співала.

Іван Котляревський… Ім'я це викликає у кожного з нас цілу низку асоціацій: і безсмертний парубок Еней, і невмируща Наталка - героїня п'єси, що стала праматір'ю нового українського театру, і рядки «Будеш, батьку, панувати…» поета, який перший передбачив світову славу Котляревського.

«Наталку Полтавку» І. Котляревського називають «праматір'ю українського театру». Справді, саме з цього твору починається наша драматургія, саме ця полтавська дівчина відкрила галерею образів прекрасних українок, якими так захоплювався цілий світ. Важко знайти твір, який мав би таке довге і щасливе життя. Мабуть, немає в Україні театру, де б не зверталися до цієї п'єси. Все в ній приваблює: і чудова мова, і виразні діалоги, і зворушлива історія кохання…

Народна пісня - це душа будь-якого народу. Тим більше, якщо це стосується української пісні. Бо наша мова - співоча, за красою й милозвучністю недарма посідає одне з перших місць у світі. За легендою, сам Бог подарував нашому народові пісню. З того часу всі свої почуття - радість, сум, тугу, надію - українці висловлюють у піснях. Важливе місце займає пісня і в п'єсі Івана Петровича Котляревського «Наталка Полтавка».

Коли читаєш текст «Наталки Полтавки», то замислюєшся над тим, що образ Наталки позначений позитивними рисами настільки, що виникає сумнів щодо його реальності. Які ж це риси? Вона роботяща, з добрим серцем, «не спесива», «золото, не дівка», любить і шанує матір, кохає тільки Петра і залишається вірною йому, поважає людей. А негативні риси? їх просто немає. Виходить, що в позитивного персонажа зовсім відсутні негативні риси. Але ж у реальному житті так не буває. У такій ситуації висновок здається очевидним: цей твір належить до так званого сентиментального напрямку в літературі. Та все ж таки я беруся стверджувати, що образ Наталки - реалістичний і твір є прикладом реалістичної літератури, а не сентиментальної. Бо покликання сентиментальної літератури - це розчулити читача до сліз, співпереживати з головним героєм.

«Існують в історії народів дати, які немовби розривають надвоє їхнє життя і утворюють межу високу посеред рівного шляху історичних подій. Минувшина остається по той бік межі, майбутність стелиться по цей, і хоча генетичні зв'язки і очевидні для кожної людини, проте зразу ж видно, що історія тут круто сходить з свого попереднього шляху й починає якусь нову путь…

Як ви гадаєте, чому ці пісні введені в тканину п'єси? Напевно, не тому, що Котляревський знав багато пісень і вирішив поділитися своїм знанням з читачами та глядачами. Ні, вони є органічним елементом композиції п'єси, кожна з них несе сюжетне навантаження, допомагає глибше розкрити образ твору, показати мрії, настрої і прагнення дійових осіб. Наприклад, жартівливо-гумористична пісня «Ой під вишнею, під черешнею» дуже пасує до ситуації, Що склалася: залицяння підстаркуватого пана возного до молодої, вродливої Наталки.

Твори української художньої літератури у другій половині XVIII століття поширюються переважно в рукописах. Історія зберегла імена лише небагатьох письменників: Г. Сковороди, Г. Кониського, І. Некрашевича, С. Дівовича, М. Козачинського, І. Малицького та ін. Авторів інших творів, що збереглися й пізніше були опубліковані, ми не знаємо. Інколи відомі тільки ініціали автора. Так, автор сатири, в якій зображено останні часи гетьманства К. Розумовського, заховався під ініціалами «К- 3.» Невідомі нам автори «Истории русов, или Малой России», «Сатири на слобожан», сатири під назвою «Доказательства Хама Данилея Куксы потомственньї» та ін.