Головна сторінка » Твори з російської літератури XVIII-XIX ст. » Пушкін О.С.

У категорії творів: 10
Показано творів: 1-10
Сторінка 1


Ми з раннього дитинства знайомимося з творами великого російського поета О.С. Пушкіна. Але, читаючи його твори знову і знову, кожного людина знаходить у них щось нове, як би заново відкриваючи для себе цього геніального поета. Це стосується всіх творів Пушкіна, але особливе місце в його творчості, без сумніву, займає роман «Євгеній Онєгін», який Бєлінський назвав «енциклопедією російської життя двадцятих років дев’ятнадцятого століття». Пушкін яскраво і точно змалював у романі соціальні умови життя того часу, показав побут різних верств суспільства, їх звичаї, духовну сторону життя. Пушкін, особливо чином Тетяни Ларіної, показав, що у суспільству повинна бути цікава життя народу. Образом Онєгіна поет показав трагедію молодого покоління тієї епохи.
У той час, коли жив великий російський письменник Олександр Сергійович Пушкін, дуже поширеним способом спілкування між людьми були листи. Цей епістолярний жанр набув широкого поширення і в літературі того часу. Скарбниця література знає безліч повістей і романів у листах. Почасти, поява такого художнього засобу в російській літературі є деяким наслідуванням літературі французької. Олександр Сергійович Пушкін використав у своїх творах листи досить-таки часто, оскільки саме в листах герої творів Пушкіна яскраво і повно виявляли свої почуття. Повість Олександра Сергійовича Пушкіна «Капітанська дочка» вся побудована на посланні, написаному Петром Гриньовим. У цій повісті Пушкіну вдалося одночасно торкнутися і історичний момент, і психологічний, і побутовий, і громадський, а також особисті переживання героїв. І саме листи допомогли передати все те. що хотів сказати автор. А листи, які зустрічає читач у творі, дуже і дуже різні. Наприклад, в деяких з них йдеться про історію. У листі генерала капітану Миронову йдеться про «розкольники», «лиходії» і «самозванця» Пугачову, якого необхідно було усунути. Крім історії, в цьому листі майже не відчули на побутові та філософські моменти, які виражаються у спробі Івана Кузьмича не показувати справжній стан справ Василини Єгорівні, в зображенні самотності Пугачова а також у питанні Гриньова «Як ти думаєш, чим це закінчиться?», Який він задає після цього листа. Протиставленням цього листа є відозву Пугачова.
Напевно, ніхто не заперечить думку, що О. С. Пушкін займає видатне місце в російській і світовій літературі і культурі. Сотні нових понять, сотні нових слів з’явилися в мові відтоді, як загинув поет. Але жодне слово з його творів не стало архаїзмом. Старі форми життя пішли в минуле, але усе, що написав Олександр Сергійович, продовжує жити, хвилювати і захоплювати своєю силою, красотою і щиросердечністю десятки поколінь. Вічна тема, що нікого не лишає байдужим, тема кохання в Пушкіна завжди знаходила свого читача. Більш як півтора століття любовну лірику поета читають і вчать на пам’ять. Чому ж його вірші не втрачають своєї популярності, адже пройшло стільки років? Наприклад, вірш «Я помню чудное-мгновенье».
О. С. Пушкін - не тільки оповідач, автор роману, але й один з героїв добутку. Це надає описуваним подіям незвичайну вірогідність, змушуючи читача повірити в реальність персонажів роману, як реальний образ його авторО. Автор як персонаж надає роману незвичайний ліризм. Він незримо присутній на сторінках роману під час усього оповідання, періодично з’являється як діючу особу описуваних подій. Автор - живий, повнокровний персонаж зі своїм характером, світовідчуванням, ідеалами. Несподіванка вторгнення автора в події роману органічна, творчо виправдана: не порушуючи хід сюжету, суб’єктивний погляд поета дозволяє глибше осмислити зміст подій, виразити оцінку найбільш значних для Пушкіна історичних фактів, найбільш хвилюючих його явищ дійсності.
У романі «Євгеній Онєгін» зображена багата російська географія - від столиць до провінції, від столичного паркету до сільського кладовища - яскраві картинки, намальовані точним і легким пушкінським словом. Тут і Петербург, і Москва, і село, і дворянська садиба. Та над усіма описами на найвищому щаблі стоїть незабутній образ Петербурга - північної Пальміри - оспіваного багатьма поетами і прозаїками. Пушкінська низка картин з них найкраща. У його творах описано не місто, «Петра творіння», відтворене і як місце, де живуть його герої, а як жив герой, наділений характером, обличчям, звичками, запахами і звуками. У романі «Євгеній Онєгін» читач бачить від початку лише край огорожі літнього саду, куди місьє водить гуляти малого Євгенія. Пізніше автор показує найкращі, найулюбленіші куточки столиці - ресторани, театр, бальні зали…
Який чарівний роман О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»! Як багато дізнаєшся з йогого рядків - про життя суспільства дев’ятнадцятого століття, про стосунки людей, природу, бали, навіть про театр! Театр завжди був улюбленим місцем Пушкіна, для нього він написав свої славетні «Маленькі трагедії», переписавши кілька всесвітньо відомих історій про почуття, що правлять світом - кохання, смерть, ненависть, гроші… А трагедія «Борис Годунов»! Яке знання психології влади, яка обізнаність в історії! Та й свої прозові і поетичні твори Пушкін часто будує за законами драматургії. Свої театральні спогади поет втілює у рядки, немовби написані художником-живописцем: В театрі повно; ложі сяють; Партер і крісла - все кипить;
Читаючи пушкінський роман у віршах «Євгеній Онєгін», мимоволі захоплюєшся вмінням поета милуватися красою, бачити її в усьому. Тут і краса непокірної природи Росії, і краса Петербурга, і краса старовинної дворянської садиби. Сцени театральної зали і дійства, що у ній відбувається, краса людей, їхнього одягу рухів і внутрішнього світу. Це якась дивна гармонія, яку відчувають усі, хточитає пушкінські рядки. Вже перший погляд, який кидає автор на свого героя, має пояснити читачу, з якою саме людиною він зустрінеться:
Чарівність імені Пушкіна невичерпно. Одна з найважливіших тем його поезії - тема дружби, товариства, вселюдської доброти. Друзі значили для Пушкіна багато. У ліцейські роки це були студенти, охоплені як і сам майбутній поет, волелюбними настроями. Серед них І. І. Пущин, В. К. Кюхельбекер, А. А. Дельвіг. Шість років друзі провели в Царському Селі, ділилися враженнями радісними від навчання, мріяли про оновлений майбутньому Росії, писали вірші. Згадуючи в 1825 році свої ліцейські роки, Пушкін писав
Роман у віршах «Євгеній Онєгін» був написаний автором у першій третині ХІХ століття. До нього природу зображали як картину, як ілюстрацію, як гравюру у книжці. Мабуть, саме у Пушкіна природа зробилася не тільки тлом дій, а іі динамічним зображенням, яке бере безпосередню участь у розвитку сюжету. Пушкін жваво переходить від опису подій до описів природи, і знову до подій. Цікаво, наприклад, що роздуми про ніжки Терпсихори у театрі наводять автора на спогади про морське узбережжя, яке Пушкін відвідав уперше ще юнаком разом з генералом Раєвським. Ці юнацькі спогади дорогі серцю поета:
Доречно нагадати про одну помилку, дуже давнє і дуже стійкому. Деякі читачі ототожнюють ліричного оповідача роману з самим Пушкіним. А чому б і ні? Адже той поет, і Пушкін поет. І багато що в їх симпатії і антипатії зв’язує їх. Обидва щиро захоплені театром, знають актрис, розрізняють таланти, насолоджуються поезією, вміють у природі побачити прекрасне, обоє потрапили в «цех затятий» - у середу професійних літераторів. І все ж є істотна відмінність між ними: Пушкін, творець роману «Євгеній Онєгін», вже переріс романтизм і усвідомлював його обмеженість в порівнянні з реалізмом. Саме тому він і дозволяє собі м’яку іронію стосовно до ліричного оповідач роману. А коли Ленський стане складати романтичну елегію напередодні дуелі, то Пушкін більш жорстко відгукнеться про його спробу: «Так він писав в’яло й темно». Хоча про смерть Ленського він відгукнувся з жалем і потім не раз згадував: «Мій бідний Ленський!»