Вперше роман “Злочин i кара” побачив свiт 1886 року. Це роман про сучасну Росiю, яка пережила епоху найглибших соцiальних зрушень та моральних струсiв, епоху “розладу”, роман про сучасного героя, який ввiбрав у себе усi страждання, болi та рани часу. “Ввечерi жаркого липневого дня, незадовго до заходу сонця, виходить колишнiй студент Родiон Раскольников”. Так починався роман Достоєвського. Iз цього моменту без вiдпочинку, у палкiй ненавистi, мареннi - метушиться вулицями Петербурга, зупиняється на мостах, над темними холодними водами каналу, заходить у бруднi шинки герой Достоєвського.

“Злочин i кара” Ф. М. Достоєвського належить до найбiльш складних творiв росiйської лiтератури. Достоєвський описує страшну картину життя людей у Росiї середини ХIХ ст. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним та стиснутим власним безсиллям i безправ’ям. Автор створює книгу про збiднiлих дворянах, “мешканцiв темних куточкiв”. До нього нiхто не писав таких книг, та для Достоєвського змiст роману був продиктований самою дiйснiстю.

Є в нашому житті час, коли ми не належимо собі, коли нами грають таємничі й незбагненні сили, породжені Космосом і Хаосом. Це час - час сну, коли душу відривається від тіла й живе своїм самостійним життям. Сон літературного героя - це частина історії його душі. Разом з пушкінською Тетяною ми біжимо в її сні по таємничому лісі до дивної хатинки, де “на пів журавель і на пів кіт”. І довідаємося її росіянку душу, наповнену казками й переказами “простонародної старовини”. Разом з Катериною Островського ми летимо з “темного царства” Чабанихи й Дикого у світлий мир мрій. Разом з Обломковим ми попадаємо в застійний рай сплячої Обломовки. Разом з Вірою Павлівною ми бачимо в її снах втілення заповітних мріянь великого утопіста Н. Г. Чернишевського. Якої ж безодні відкривають нам сни Гриніва й Раскольнікова? Чому у формулюванні теми ці герої поруч? Спробую відповісти. Вони обоє молоді, обоє шукають у житті свої дороги. Сон Гриневі - пророкування, яким буде цей тернистий шлях; сни Раскольнікова - каяття в тім, що пішов по кривій доріжці. Обоє героя виведені обставинами життя із щиросердечної рівноваги. Гринів поринає в “ніжні бачення полусоння”, Розкольників перебуває в напівсвідомому, близькому до марення стані.

Петербург…Місто, зведений на болотах, побудований на костях тисяч людей, породження надлюдського генія великого Петра, що дерзнуло кинути виклик самій природі. Точно так само кидає виклик людській природі Родіон Розкольників. Саме тут, у Петербурзі, на якому лежить печатка прокльону, він виношує свою дивовижну ідею. Дія роману “Злочин і покарання” розвертається не на площі з фонтанами й палацами й не на Невському проспекті, що був для сучасників свого роду символом статку, положення в суспільстві, пишності й пишноти. Петербург Достоєвського - це огидні нетрі, брудні й будинку терпимості, вузькі вулички й похмурі завулки, тісні двори-колодязі й темні задвірки. Тут задушливо й нема чим дихати від смороду й бруду; на кожному куті попадаються п’яні, обшарпанці, продажні жінки. У цьому місті постійно відбуваються трагедії: з моста на очах у Раскольнікова п’яна жінка кидається у воду й тоне, під колісьми франтівської панської коляски гине Мармеладов, на проспекті перед каланчею кінчає життя самогубством Свидригайлові, на бруківці минає кров’ю Катерина Іванівна, а на бульварі Розкольників зустрічає молоденьку дівчину, що “де-небудь напоїли, обдурили, так і пустили на вулицю”.

Жорстока, захоплююча, всепоглинаюча боротьба між Добром і Злом - ця проблема стояла і буде стояти перед людством завжди. У романах Федора Михайловича Достоєвського цей поєдинок розгортається в душах окремих людей. Полярність божеського і диявольського начал, бурхливий зіткнення світла й темряви розкриваються в самій глибині буття. Прикладом такої боротьби може бути майже кожен герой Достоєвського, але особливо яскраво вона виразилася в образі Родіона Раскольникова. У ньому укладено зерно і Боголюдини, і Великого Інквізитора.

Роман “Брати Карамазови” задуманий письменником як твір, що мав би відкривати серію романів про життя Олексія Карамазова — чоловіка Божого, який втілюватиме в життя священні заповіти. Однак цей перший із серії творів про праведника-людино-любця так і залишився єдиним романом, у якому герой поки що не є активним діячем, а фігурує лише як земний ідеал людини, осягаючої повноту Христового вчення. Роман “Брати Карамазови” — вершина теологічно-містичного реалізму Достоєвського, що своїми ідеями залишиться духовною альтернативою багатьом психоаналітичним концепціям своєї і наступних епох з небезпечними спробами соціального і морального експериментаторства, з ідеями “чесності з собою”, які вивільняють гріховні спонуки людини, з різними реформами особистості (трагедію такого реформаторства відобразив Микола Куліш у “Народному Малахії” 1927 і суспільства загалом.

Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» був надрукований у 1866 році. Це роман про сучасну Росії, яка пережила епоху найглибших соціальних зрушень і моральних потрясінь, роман про сучасне героя, разом у груди свою всі страждання, болю, рани часу. Вже на самому початку цього твору ми дізнаємося, що його головний герой - бідний студент Раскольников «спокусився» на якусь справу, що є «новий крок, новий власне слово», що місяць тому у нього зародилася «мрія», до здійснення якої він тепер близький. «Дивна думка накльовується в його голові, як з яйця курча». І раптом почутий в трактирі розмова студента з офіцером про «дурною, безглуздої, нікчемною» старушонке-процентщіце: убий стару, візьми її гроші, «приречені в монастир», - візьми не собі - для тих, хто гине, вмираючих від голоду і пороку, і буде відновлена справедливість. Саме ця думка і «накльовується» у свідомості Раскольникова. Підтвердженням цьому служить його стаття «Про злочин».

Твір за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара». Герой роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» - бідний студент Родіон Раскольников, Змушений зводити кінці з кінцями і тому ненавидить сильних світу цього за те, що вони зневажають слабких людей і принижують їх гідність. Раскольников дуже чуйно сприймає чуже горе, намагається як то допомогти біднякам, але разом з тим розуміє, що змінити що або не в його силах. У його страждає і змученому мозку народжує теорія, згідно з якою всі люди поділяються на звичайних і незвичайних. Звичайні люди повинні жити в послуху і не мають прав переступати закону. «Незвичайний» людина сам має право дозволити своїй совісті переметнутися через перешкоди, через людські життя в тій разі, якщо того зажадає виконання її ідеї, яка може виявитися рятівною для всього людства. Він вважав, що «незвичайні» люди народжені для того, щоб сказати нове слово, щоб зробити світ іншим, можливо, кращим, ніж він є зараз.