«Анна Кареніна» Л. М. Толстого (у першому своєму варіанті-задумі мала бути лише розгорнутою розповіддю про долю «пропащої» жінки з вищого середовища. Однак, чим далі просувалася робота Толстого над романом, тим ширшими ставали його рамки, як це завжди бувало у у письменника, коли він починав конкретно здійснювати свій літературний задум, у своїй остаточній редакції «Анна Кареніна» перетворилася на роман з дуже широким і поглибленим охопленням дійових осіб і подій, вмістивши в собі і вібравши цілу добу російського життя. Головною героїнею все одно залишалася Анна - трагедія життя цієї молодої, енергійної, неординарної жінки з вищого світу, яка зробила спробу піти тим прямим шляхом, який підказувала їй її відверта, чесна натура, і яка через те загинула (наважилася на самогубство) у лабетах жорстокої і лицемірної світської умовності з її брехливою мораллю. Чоловік Анни - Каренін - натура черства, подібна до канцелярської машини (живої душі в нього навіть не відчувається; тим більше немає такого «таланту до любові», яким щедро наділена Анна).

Однак і в своєму палкому коханні до Вронського Анна теж не знаходить щастя, адже і в душі Вронського і в його життєвих поглядах немає тієї широти, яка допомогла б Анні справитися з тими тяжкими випрбуваннями, що їй судила доля, поряд з історію взаємин Анни, Кареніної і Вронського у романі подано й іншу сімейну пару - Левіна й Кітті.

Тут Толстой значною мірою залучає факти біографії своєї дружини в її ранній молодості. Особиста доля усіх героїв «Анни Кареніної» (як головних, так і другорядних) показана у тісних зв’язках з епохою 70-х років в Росії минулого століття. Все провідне, що хвилювало широкі кола російського суспільства тих часів, знайшло своє відображення в романі: переоформлений поміщицький та селянський побут; спосіб життя московського й петербурзького вищого чиновництва й аристократії; наукові й філософські проблеми епохи (проекти й дискусії); навіть проблеми мистецтва й політичні події - все це так чи інакше відбито в «Анні Кареніній».

Таким саме чином розширилася тема роману, попередньо задуманого лише як розповідь про долю невірної жінки,хоча тема сімейна і в плані сюжетному, і в плані психологічному залишилася тут провідною. До того ж, якщо «Війна і мир» за своїм пафосом - це роман, просякнутий загалом оптимістичним ставленням до життя, то в «Анні Кареніній» перважають вже настрої напруженої тривоги й глибокого внутрішнього сум’яття, що виявилося і у самій композиції та сюжетній лінії твору, і в деяких інших його «натякових» моментах (сумна експозиція роману - загибель залізничного сторожа на станції під час першої зустрічі Анни з Вронським; нав’язливі галюцинації; похмурі сни-попередження, запалена й затухаюча свічка як алегоричний образ смерті).