В 1869 році з-під пера Л. Н. Толстого вийшло один з геніальних добутків світової літератури - роман-епопея “Війна й мир”. За словами И. С. Тургенєва, “нічого кращого в нас ніколи не було написано ніким”. “Щоб добуток був гарним, треба любити в ньому головну, основну думку. В “Війні й світі” я любив думку народну, внаслідок війни 1812 року”, - говорив Лев Толстої. Головний герой роману - народ. Народ, кинутий у непотрібну й незрозумілу йому війну 1805 року, народ, що піднявся в 1812 році на захист Батьківщини й розгромив у визвольній війні величезну ворожу армію на чолі з непереможним доти полководцем. У романі більше ста масових сцен, у ньому діють понад двісті поіменно названих людей з народу, хоча значення образа народу визначається не кількістю масових сцен, а народною ідеєю. Найважливіші події роману оцінюються Толстим з народної точки зору. Народну оцінку війни 1805 року виражає письменник словами князя Андрія: “Отчого ми під Аустерліцем програли бій?.. Нам там нічого було битися: скоріше хотілося піти з поля бою”.

По романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”. Роман “Війна й мир” - один із центральних добутків великого письменника Лева Миколайовича Толстого. Не дивлячись на панорамність, достаток персонажів і подій, це, у першу чергу, добуток про людей, про їхні пошуки свого місця в житті. На тлі масштабних історичних подій Толстого цікавить приватне життя людини, що складається не в служінні людям взагалі, своєму стану, народу, державі, а в служінні своїм рідним, сім’ї. Ця “думка сімейна” найбільше яскраво втілилася в образах жінок, у першу чергу в образах Наташі Ростової і Марії Болконської. Товстої начебто здалеку, через безліч перешкод і життєвих труднощів веде героїнь до ідеалу приватного життя - до сім’ї. Важко знайти більше різних людей, чим Наташа й Мар’я, коли вони вперше з’являються на сторінках роману. безпосередня, життєрадісна, легка в спілкуванні, легковажна, влюблива Наташа з першої ж зустрічі розташовує до себе навколишніх. Завжди сумна, тиха й замислена князівна Мар’я, навпроти, зовсім не вміє подобатися. Наташа хвилини не може пробути на самоті. Вона звикла бути в центрі уваги, бути загальною улюбленицею. Мар’я про себе говорить: “Я… завжди була дикунка… Я люблю бути одна… Я не бажаю іншого життя, та й не можу бажати, тому що не знаю ніякого іншого життя”.

До ідеї написання найбільшого твору свого життя - роману-епопеї «Війна і мир» Л. М. Толстой прийшов не одразу, а від повісті «Декабристи», де розповідалося про події 1856 року, тобто про епоху повернення з Сибіру героя твору. І Толстой відступив від вже початого: особистість героя, як пояснив письменник у нотатці-передмові до роману, відсувалася в його уяві на другий план, а на перше місце виступала сама епоха, що передувала 1812 рокові, та, що її підготувала - з її людьми) молодими й старими, чоловіками й жінками). За першим задумом Толстого домінуючою темою була сімейна, тема миру, а історичні події - лише фоном для неї. Відсутнім був опис Бородинської битви; лише епізодично фігурували Олександр І, Кутузов, Наполеон, причому останнього було спочатку зображено не так негативно, як у завершальному варіанті «Війни і миру». І лише в міру того, як робота над романом посувалася вперед, він поступово ставав величною епопеєю народних звитяг і слави, не втративши, однак, і рис сімейної хроніки, намічених вже у його першій редакції.

Роман «Війна і мир» спочатку був задуманий автором як роман про декабриста, що вертається у 1856 році з посилання. Але чим більше Толстой працював з архівними матеріалами, тим більше розумів, що, не розповівши про саме повстання і ще глибше - про війну 1812 року, не можна написати роман на необхідному для масштабів такого задуму рівні. Так задум письменника поступово трансформувався, заглиблювався, і результатом його з’явилося створення грандіозної епопеї. Це оповідання про подвиг російського народу, про перемогу народного духу у війні 1812 року. Пізніше, говорячи про роман, Толстой писав, що головна думка добутку - «думка народна». Вона полягає не тільки й не стільки в зображенні самого народу, його побуту, життя, а в тім, що кожний позитивний герой роману зрештою зв’язує свою долю з долею нації. Тут необхідно згадати історичну концепцію письменника.

«Анна Кареніна» Л. М. Толстого (у першому своєму варіанті-задумі мала бути лише розгорнутою розповіддю про долю «пропащої» жінки з вищого середовища. Однак, чим далі просувалася робота Толстого над романом, тим ширшими ставали його рамки, як це завжди бувало у у письменника, коли він починав конкретно здійснювати свій літературний задум, у своїй остаточній редакції «Анна Кареніна» перетворилася на роман з дуже широким і поглибленим охопленням дійових осіб і подій, вмістивши в собі і вібравши цілу добу російського життя. Головною героїнею все одно залишалася Анна - трагедія життя цієї молодої, енергійної, неординарної жінки з вищого світу, яка зробила спробу піти тим прямим шляхом, який підказувала їй її відверта, чесна натура, і яка через те загинула (наважилася на самогубство) у лабетах жорстокої і лицемірної світської умовності з її брехливою мораллю. Чоловік Анни - Каренін - натура черства, подібна до канцелярської машини (живої душі в нього навіть не відчувається; тим більше немає такого «таланту до любові», яким щедро наділена Анна).

«Війна і мир» - Російська національна епопея, у якій знайшов відображення національний характер російського народу в той момент, коли вирішувалася його історична доля. Л. Н. Толстой пропрацював над романом майже шість років: з 1863 по 1869 рр.. З самого початку роботи над твором увагу письменника привернули не тільки історичні події, а й приватна сімейне життя. Для самого Л. М. Толстого однією з його головних цінностей була сім’я. Сім’я, в якій він виріс, без якої ми не знали б Толстого письменника, сім’я, яку він створив сам. Сім’я як школа життя і сім’я як інститут. У житті сім’я - це спосіб відтворення і кращий засіб виховати в людині моральні підвалини, розвинути його таланти. Сім’я - це передача досвіду поколінь, своєрідність нації.

У книзі два батьки і два сини Болконських. У творі мова йде і про старого князя Болконського, його взаєминах із сином, і про князя Андрія в ролі батька. Тільки в темі варто бачити не просто сімейну проблематику, зв’язану в книзі Толстого також і з образами Ростових, Курагіних, сюжетом «Епілогу», але й особливий біблійний відсвіт. Тема Бога Батька і Бога Сина з особою силою звучить в «Епілозі», в епізоді клятви Ніко-ленькі. Але спочатку зупинимося на описанні двох старших Болконських. Князь Микола Андрійович - людина, безумовно, неабияка, один з тих, хто в XVIII столітті будував потужну російську державність, наближений Катерини ІІ, генерал-аншеф, що займав видне положення саме завдяки талантам, а не прагненню зробити кар’єру. Він один з тих, хто служив Батьківщині і ніколи не прислужувався, про що говорить його відставка і навіть висилання при Павлові.

Що робить людину щасливою? Німецький філософ Кант стверджував, що тільки свідоме слідування обов’язку. Л. Толстой вважав, що тільки в гармонії природних потреб з моральними вимогами можна здобути щастя. Саме цю думку письменник емоційно переконливо втілює в образах жінок, зокрема Мар’ї Волконської та Елен Курагіної. Чому саме ці жіночі образи такі переконливі з огляду на проблему моралі? Мабуть, тому, що в усьому вони протилежні. Для Мар’ї дотримуватися моралі було не важче, ніж дихати. Норми поведінки, прищеплені в сім’ї, диктували мотиви вчинків. Саме тому вона щиро любить людей: тривожиться за брата, допомагає, коли потрібно, дає прихисток подорожнім. Цікаво, що автор постійно підкреслює її зовнішню непривабливість, тоді як про Елен каже, що вона красуня. Елен знає, що вродлива, і поводиться так, ніби дозволяє милуватися собою. Але її краса ніби віддзеркалює погляди захвату. Сама вона не віддає людям нічого.

Головними героями роману-епопеї великого російського письменника Л. М. Толстого «Війна і мир» є, безперечно, Андрій Волконський і П’єр Безухов. Вони (у сюжетному плані) знаходяться завжди у дружніх відносинах: долі їх органічно переплітаються. Спільним між цими героями, на думку автора, незважаючи на всі відмінності їхніх характерів, є те, що обидва вони - люди інтелектуального типу, чий розум і серце знаходяться у постійному пошукові, у постійному прагненні осягнути позитивний сенс людського буття. Андрій Волконський-кращий представник російської аристократії своєї доби. Він - людина прекрасно освічена й вихована, розумна й благородна, сповнена громадських устремлінь, зате й більш від інших піддається рефлекції, критичніше від інших дивиться довкола, знаходиться у стані постійних морально-етичних пошуків. П’єр Безухов - незаконний син російського вельможі; він теж здобув хорошу освіту, але ближче стоїть до простого народу. За характером він людина надзвичайно добра й чуйна, чесна й щедра, але запальна, нестримана, багато в чому дуже безпосередня. П’єр не має залізної витримки князя Андрія; його прагнення плідної громадської діяльності є якимись непослідовними, неорганізованими, стихійними.

Кожний з нас рано чи пізно задає собі питання: навіщо я живу? Яке моє призначення? Іноді цілого життя не вистачає, щоб знайти відповідь. Багато великих письменників шукали відповіді на ці складні питання у своїх творах. І Лев Миколайович Толстой - не виняток. Сьогодні ми спробуємо простежити шлях життєвих пошуків Андрія Волконського, героя роману “Війна та мир”, та з’ясувати, як у долі і характері цього героя знайшла віддзеркалення життєва позиція письменника. У романі всі герої можуть бути умовно поділені на дві групи: одні з них шукають смисл буття, помиляються, страждають, радіють, живуть складним внутрішнім життям; інші - роблять кар’єру, досягають певних вершин, але не змінюються внутрішньо. До яких героїв, на вашу думку, можна віднести Андрія Волконського?

Лев Миколайович Толстой народився 1828 року в тульському маєтку батьків - Ясній Поляні, де й прожив перших 13 років свого життя. Матері Толстой не пам’ятав: вона померла, коли йому не було й двох років. Розповіді близьких змальовують образ жінки освіченої, дуже скромної і стриманої. Толстой рано втратив і батька, але пам’ятав його добре. Учасник походів 1813- 1815рр. Батько Толстого належав до числа поміщиків, що критично ставилися до уряду: він не забажав служити ні в кінці царювання Олександра І, ні при Миколі.

Роман «Війна й мир» спочатку був задуманий автором як роман про декабриста, що вертається в 1856 році з посилання. Але чим більше Толстой працював з архівними матеріалами, тим більше розумів, що, не розповівши про саме повстання й ще глибше - про війну 1812 року, не можна написати роман на необхідному для масштабів такого задуму рівні. Так задум письменника поступово трансформувався, заглиблювався, і результа- тім його з’явилося створення грандіозної епопеї. Це оповідання про подвиг російського народу, про перемогу народного духу у війні 1812 року. Пізніше, говорячи про роман, Толстой писав, що головна думка добутку - «думка народна». Вона полягає не тільки й не стільки в зображенні самого народу, його побуту, життя, а в тім, що кожний позитивний герой роману зрештою зв’язує свою долю з долею націй. Тут їсти зміст згадати історичну концепцію письменника.

Багата і різноманітна галерея дворянських типів у романі «Війна і мир». «Світло» і суспільство зображені Толстим щедрими фарбами. Вищий світ виступає в романі як сила, що править країною. Якщо народ живе в стражданнях, то верхівка суспільства, незважаючи на втрати, викликані війною, як і раніше процвітає. Центром, навколо якого воно групується, є царський двір, і насамперед імператор Олександр. Олександр, на думку Толстого, просто маріонетка. Долю Росії вирішують численні радники, фаворити, тимчасові правителі, міністри, придворні. Ординарність імператора полягає в тому, що він не має своєї думки, під впливом тих або інших осіб приймає різні рішення. Олександр як особистість не тільки слабка, він лицемір і нещирий, любить приймати фальшиві пози. Толстой вважає, що розкіш не сприяє розвитку розуму, а звичка жити в ледарстві спустошує особистість. Навколо Олександра не припиняється боротьба «партій» за вплив, безупинно плетуться інтриги. Двір, штаби, міністерства наповнені юрбою бездарних, жадібних, що рвуться до влади людей. Уряд і генералітет програють одну війну за іншою. Армія, що обкрадена інтендантами, голодує, гине від епідемій і в безглуздих боях.

Толстой згадував, що на написання роману «Війна і мир» його надихнула «думка народна». Саме у народу Толстой вчився сам і радив це робити іншим. Тому головними героями роману у нього є вихідці з народу або ті, хто близько стояв до простих людей. Не заперечуючи заслуги дворянства перед народом, він ділить його на дві категорії. До першої категорії відносяться ті, які за своїм характером, поглядам, світогляду близькі народу або ж через випробування приходять до цього. Кращими представниками дворянства щодо цього є князь Андрій Болконський, П’єр Безухов, Наташа Ростова, княжна Мар’я Болконська. Але є й інші представники дворянства, так зване «світське суспільство», які становлять особливу касту. Це люди, які визнають лише кілька цінностей: титул, влада і гроші. Тільки тих, хто має в наявності одну або усі з перерахованих цінностей, вони пускають у своє коло і визнають своїми. Світське суспільство наскрізь порожнє, так само як порожні і незначні його окремі представники, люди без яких-небудь моральних принципів, без життєвих цілей. Так само порожній і незначний їх духовний світ.

Толстой у своєму романі широко застосовує прийом антитези, або протиставлення. Найбільш явні антитези: добро і зло, війна і світ, які організовують весь роман. Інші антитези: «правильно - неправильно», «хибне - справжнє» і ін За принципом антитези описує Л. М. Толстой і сім’ї Болконских і Курагин. Головною рисою сім’ї Болконских можна назвати прагнення слідувати законам розуму. Нікому з них, окрім, мабуть, княжни Марії, не властиво відкритий прояв своїх почуттів. В образі глави сім’ї, старого князя Миколи Андрійовича Болконського, втілені кращі риси стародавнього російського дворянства. Він - представник давньої аристократичної прізвища, в його характері химерно поєднуються звичаї владного вельможі, перед яким всі домашні тремтять, починаючи від слуг і закінчуючи власною дочкою, аристократа, який пишається своєю довгою родоводу, риси людини великого розуму і простих звичок. У часи, коли від жінок ніхто не вимагав проявів будь то особливих знань, він вчить свою дочку алгебри та геометрії, мотивуючи це так: «А щоб ти була схожа на наших дурних баринь, я не хочу».

Великий письменник і філософ Лев Миколайович Толстой, справедливо полемізуючи з вченими, що створили культ великої особистості, історичного героя, з волі якого відбуваються світові події, затверджує, що хід світових подій визначений понад і вплив особистості на хід цих подій є тільки зовнішнім, фіктивним. Усе відбувається не з волі людей, а з волі провидіння. Це означає, що Толстой намагається опоетизувати стихійні закони життя. Він затверджує, що все вирішують почуття, а не розум, що є доля. Теорія зумовленості, фаталізму, неминучості історичних подій позначилася також і на трактуванні образів Кутузова і Наполеона.

Великий письменник і філософ Лев Миколайович Толстой, справедливо полемізуючи із ученими, що створили культ великої особистості, історичного героя, з волі якого відбуваються світові події, затверджує, що хід світових подій визначений понад і вплив особистості на хід цих подій є тільки зовнішнє, фіктивне. Усе відбувається не з волі людей, а з волі провидіння. Це означає, що Толстой намагається опоетизувати стихійні закони життя. Він затверджує, що всі вирішують почуття, а не розум, що є доля, доля. Теорія зумовленості, фаталізму, неминучості історичних подій позначилася також і на трактуванні образів Кутузова й Наполеона. Особистості в історії Толстої відводить мізерно малу роль, дорівнюючи її призначення до призначення «ярлика», тобто засобу дати найменування подіям, фактам і явищам.

Для улюблених героїв письменника Вітчизняна війна з’явилася випробуванням, перевіркою їхніх моральних якостей. Почуття причетності до подій виникає в душі П’єра Безухова, Наташі Ростової, Андрія Болконського і безлічі інших персонажів роману, часто епізодичних. Ми згадуємо Денисова та Каратаєва, Петю і Миколи Ростових, дох-турів та Тимохіна, безіменних солдатів, показаних на полі Бородіна і в партизанських загонах. Перемога у війні 1812 року - це перемога всього російського народу, всієї нації. Ось так пише Толстой про залишення Москви: «Вони їхали тому, що для російських людей не могло бути питання: добре чи погано буде під управлінням французів у Москві. Під управлінням французів не можна було бути: це було найгірше …

Неправда, що в людини немає душі. Вона є, і це саме добре, прекрасне, велике, що має людина. Пізнати, зрозуміти душу - це дано не всім. Наука про душ, мораль, моральність (а ці поняття нерозривно зв’язані) - найцікавіша й складна. І є два чоловіки, які відкрили її в літературі, зробили для неї те ж саме, що Архімед - для фізики, Евклід - для геометрії. Це Достоєвський і Толстой. Достоєвський був першим. Головною темою його творчості була страждаюча людина, тобто людина, що перебуває в тім стані, коли його душу не захищена, відкрита, коли його індивідуальність знаходить саме повне вираження. Товстої пішов далі. Він показав життя у всім її різноманітті, і в той же час головною темою його творчості залишалася людина, його душу. Роман Л. Н, Толстого “Війна й мир” можна назвати “енциклопедією людини й життя”. Письменник показав на сторінках книги всі, із чим зіштовхується людина: добро й зло, любов і ненависть, мудрість і дурість, життя й смерть, війну й мир. Але тільки чи в тім велич генія Толстого, що йому вдалося, глибоко осмисливши всі, із чим зустрічався на життєвому шляху, дати розгорнуту картину життя людей з її сумами й радостями? Великий Толстой не був би так великий, якби він не проникнув глибше, у суть речей. Він не тільки зобразив певні явища в житті людини й людства, але й розкрив причини цих явищ, таємні джерела явних рік.

В образі Івана Васильовича - героя оповідання «Після балу» - Л. Н. Толстой показав нам типової людини того часу, студента, можна сказати, обивателя, що коштує осторонь від більших справ, що живе скромно й нічим не відрізняється від інших зовні. Разом з тим за цією безликою фігурою коштує щось більше: через характер Івана Васильовича Толстой показує відношення (яким воно «повинне бути») кожної чесної й чималої людини до того, що діється в країні. Письменник гнівно викриває в доступній і витонченій формі пороки того часу, коли було написане оповідання, ототожнюючи їх з минулим. Іван Васильович-Оповідач з’являється перед нами побіленим сивинами великодосвідченим, що прожила чимале життя людиною, можна сказати, учителем молоді, людиною, що мала вплив на молодь і, що викликав у її повага.

У романі «Війна і мир» Толстой малює майстерно і переконливо кілька типів жіночих характерів і доль. Рвучка і романтична Наташа стає в епілозі роману «плідною самкою», осередком материнських життєвих енергій. Гарна, розбещена і екзотично дурна княжна Елен Курагіна, що втілила в собі всі достоїнства й недоліки столичного суспільства, княжна Друбецька - мати-квочка, юна «маленька княжна» Ліза Волконська - ніжний і скорботний ангел оповідання, і, нарешті, княжна Мар’я, сестра князя Андрія. Княжна безвиїзно проживає в маєтку Лисі Гори зі своїм батьком, єкатерининським вельможею, засланим при Павлові і з тих пор нікуди не виїжджаючим. Її пан-отець, Микола Андрійович, - людина не із приємних: часто буркотливий і грубий, лає княжну дурою, зошита шпурляє і на довершення всього педант.

Роман Л. М. Толстого «Війна і мир» - один із самих «густонаселених романів», відомих світовій літературі. Кожна подія оповідання притягає до себе, подібно магніту, безліч імен, доль і осіб, величезна кількість історичних персонажів, десятки героїв, створених творчою фантазією автора. Слідом за Толстим ми йдемо і спускаємося в складний побут людського існування. Це дуже складна, різноманітна, що йде в нескінченний світ ідей реальність. Є особи дратівні, є герої, які викликають замилування, любов або ненависть, і серед них Микола Ростов - самий задушевний персонаж роману. Який дивовижний дитячий світ у будинку Ростових: життя чистіше і «розмови веселіше». Два гарних парубки, один офіцер, інший - студент, Микола Ростов, «невисокий кучерявенький парубок» з відкритим вираженням обличчя. Наступного разу ми зустрічаємо Ростова в гусарському Павлодарському полку:

Твір по роману Л. М. Толстого «Війна і мир». Роман «Війна і мир» у жанровому відношенні є романом-епопеєю, тому що Толстой показує нам історичні події, які охоплюють великий відрізок часу (дія роману починається у 1805 році, а закінчується у 1821), у романі понад 200 діючих осіб, є реальні історичні особистості (Кутузов, Наполеон, Олександр I, Сперанський, Ростопчин, Багратіон і багато хто інші), показані і всі соціальні шари Росії того часу: вищий світ, дворянська аристократія, провінційне дворянство, армія, селянство, навіть купечество (згадаємо купця Ферапонтова, що підпалює свій будинок, щоб він не дістався ворогу). Головна тема роману - подвиг російського народу (незалежно від соціальної приналежності) у війні 1812 року. Це була справедлива народна війна російських людей проти наполеонівської навали. Півмільйонна армія, очолювана видатним полководцем, обрушилася всією своєю міццю на російську землю, сподіваючись у короткий строк скорити цю країну. Російський народ грудьми встав на захист рідної землі. Почуття патріотизму охопило армію, народ і кращу частину дворянства.

На війні 1805 ми бачили Миколи Ростова таким же юним хлопчиком. Але Петя не повторює свого брата, він інший. Повідомивши Денисову, що вже був у битві під Вязьмою, він розповідає, як «там відзначився один гусар». Микола в його віці неодмінно розповів би про свої подвиги - не помітив би, як прибрехав. Петя весь час боїться пробрехатись, він дуже чесний. Передаючи козакові шаблю, щоб той її наточив, Петя сказгл було: «затупив …» - але тут же виправився - він боявся збрехати: «вона ніколи гостро не була». Микола, як і Петя, пристрасно хотів виглядати дорослим, він наслідував Денисову, ніколи б в житті не показав своєї жалості до полоненого хлопчикові французові і нічим би не видав своїх почуттів. Петя мучиться, що його вважатимуть маленьким, але все-таки запитує, чи не можна нагодувати полоненого.

«Війна і мир» - Російська національна епопея, у якій знайшов відображення національний характер російського народу в той момент, коли вирішувалася його історична доля. Л. Н. Толстой пропрацював над романом майже шість років: з 1863 по 1869 рр.. З самого початку роботи над твором увагу письменника привернули не тільки історичні події, а й приватна сімейне життя. Для самого Л. М. Толстого однією з його головних цінностей була сім’я. Сім’я, в якій він виріс, без якої ми не знали б Толстого письменника, сім’я, яку він створив сам. Сім’я як школа життя і сім’я як інститут. У житті сім’я - це спосіб відтворення і кращий засіб виховати в людині моральні підвалини, розвинути його таланти. Сім’я - це передача досвіду поколінь, своєрідність нації.

Образ головної героїні роману Л. М. Толстого «Анна Кареніна» є суперечливим в своїй органічній єдності. Якщо виходити з епіграфа, поставленого автором до свого твору: «Мне отмщение, и аз воздам», то Анна є героїнею «негативною», що порушила свій «супружній» обов’язок і була за це покарана долею. Так робить Толстой і в плані сюжетному, привівши свою головну героїню до самогубства. Разом з тим і порушення Анною свого сімейного обов’язку є в творі російського письменника цілком обгрунтованим та неминучим, і не тільки з точки зору характеру Анни, а й з точки зору всіх обставин, теж всебічно представлених в романі. Анна - натура щира, відверта, енергійна, позбавлена лицемірства. Полюбивши Вронського, вона повністю віддається цьому почуттю і не може й не хоче, навіть зовні, обмежитися в даному разі рамками лише звичайного світського роману, яких в її дворянському середовищі було чимало, і на які світська публіка дивилася «крізь палвці». Кареніна - свого чоловіка. Анна ніколи не любила: заміж вийшла, може, без прямого примусу, але й не за велінням серця. її чоловік ніколи не був для неї справжнім авторитетом, не був і другом, якого б вона поважала, з яким би рахувалася, якщо й не кохала його.

«Війна й мир» - російська національна епопея, у якій знайшов своє відбиття характер великого народу в той момент, коли вирішувалися його історичні долі. Товстої, прагнучи охопити все, що він знав і почував у цей час, дав у романі звід побуту, вдач, духовної культури, вірувань,і ідеалів народу. Тобто головним завданням Толстого було розкриття «характеру російського народу й війська», для чого він і використовував образи Кутузова (виразника ідей народних мас) і Наполеона (людини, що персоніфікує антинародні інтереси). Л. Н. Толстой у романі зображує дійсно великих людей, імена яких пам’ятають зараз і будуть у майбутньому. У Толстого був свій погляд на роль особистості в історії. У кожних чоловік два життя: особиста й стихійна.

У кожного письменника власний погляд на свій час, свій вибір героїв. Це визначається особистістю автора, його світоглядом, його розумінням призначення людини на землі. Тому є книги, над якими не владний час. Є герої, що завжди будуть цікавими, чиї думки й вчинки бентежитимуть не одне покоління нащадків. Такими для мене є герої роману Л. М. Толстого «Війна і мир». Не вперше про-, читано книгу. Що приваблює мене в характерах Андрія Волконського і П’єра Безухова? Чому здаються вони такими живими й близькими майже через два століття? Чому Наташа Ростова сприймається не якоюсь далекою графинею, із зовсім іншим життям і вихованням, а моєю одноліткою? Чому я кожного разу відкриваю в них щось нове для себе? Мабуть, тому вони для мене дійсно живі, не статичні, що живуть не тільки сьогоденням, прагнуть не тільки якихось привілеїв, нагород, достатку, але й не) сплять душею, напружено думають і розмірковують над своїм життям. Великий та неповторний Толстой, що не переставав шукати добра й вчитися розуму, що все життя так хотів бути гідним чарівної «зеленої палички» вчить нас, читачів, спостерігати життя і аналізувати наші вчинки.

У кожного письменника власний погляд на свій час, свій вибір героїв. Це визначається особистістю автора, його світоглядом, його розумінням призначення людини на землі. Тому є книги, над якими не владний час. Є герої, що завжди будуть цікавими, чиї думки й вчинки бентежитимуть не одне покоління нащадків. Такими для мене є герої роману Л. М. Толстого «Війна і мир». Не вперше про-, читано книгу. Що приваблює мене в характерах Андрія Волконського і П’єра Безухова? Чому здаються вони такими живими й близькими майже через два століття? Чому Наташа Ростова сприймається не якоюсь далекою графинею, із зовсім іншим життям і вихованням, а моєю одноліткою? Чому я кожного разу відкриваю в них щось нове для себе? Мабуть, тому вони для мене дійсно живі, не статичні, що живуть не тільки сьогоденням, прагнуть не тільки якихось привілеїв, нагород, достатку, але й не) сплять душею, напружено думають і розмірковують над своїм життям. Великий та неповторний Толстой, що не переставав шукати добра й вчитися розуму, що все життя так хотів бути гідним чарівної «зеленої палички» вчить нас, читачів, спостерігати життя і аналізувати наші вчинки.

Які уроки життя я отримав, прочитавши роману Л. М. Толстого «Війна і мир» Як і всі твори Л. М. Толстого, трилогія «Дитинство. Отроцтво. Юність «явилась, по суті, втіленням великої кількості задумів і починань. У ході роботи над твором письменник ретельно відточував кожну фразу, кожну сюжетну комбінацію, намагався підпорядкувати всі художні засоби чіткому слідуванню загальній ідеї. У тексті толстовських творів важливо все, дрібниць немає. Кожне слово вжито не випадково, кожен епізод продуманий.

Спочатку Л. М. Толстой задумував у своєму творі «Війна і мир» розповісти про декабриста, повернення якого із заслання змусило його змінити свій світогляд, по-іншому поглянути на речі, засудити минуле і прагнути до ідеалу. Однак великий вплив на написання роману надали труднощі, зустрінуті Росією в Кримській війні (60-і рр.. XIX ст.), а також скасування кріпосного права. У романі простежуються три основні теми: простий народ, дворянський коло і життя кожної людини окремо. Основне художній засіб, на основі якого побудовано весь твір, це антитеза. А саме можна побачити протиставлення двох воїн, двох битв (Аустерліц і Бородіно), головнокомандувачів Кутузова і Наполеона, двох абсолютно різних міст, таких як Москва і Петербург. Але найголовніша антитеза звучить у назві роману, слова війна і мир мають тут особливе значення.

Одним з улюблених персонажів Льва Миколайовича Толстого в романі «Війна і мир» є П’єр Безухов. П’єр, яким бачить його читач, людина розумний, добрий. Проте, в цьому герої присутні і деякі негативні якості, наприклад, неуважність, відсутність ініціативи. Протягом усього роману П’єр Безухов зайнятий пошуком сенсу життя. свого місця в світі, гармонії з навколишнім. Перша зустріч з П’єром відбувається в салоні мадам Шерер. Перед читачем постає товстий, високого зросту молодий чоловік, якого відрізняє від багатьох присутніх розумний і дуже спостережливий погляд. П’єр Безухов є суперечливою натурою, оскільки відбувається війна між внутрішнім світом героя роману і його зовнішньою поведінкою. П’єр Безухов любить розваги, проводить багато часу в компанії Анатоля Курагіна, з яким і віддається різним утіхам. Усередині ж П’єра живе абсолютно інша людина, якому імпонують ідеї французької революції, зокрема, загальної рівності і братерства.

Вперше я познайомилася з романом Л. Толстого «Війна і мир», коли подивилася його екранізацію. Тоді мене захопив образ Наташі Ростової - втілення безпосередньості, жіночності й ніжної чутливості. Та ось я прочитала сам твір, мовби пропустила через себе кожну його сторінку, і раптом побачила надзвичайної чистоти й порядності образ, який не може не хвилювати, примушує мислити, аналізувати. Врешті-решт, у якого кожний із нас міг би багато чому навчитися. Це - П’єр Безухов. Коли уважно знайомишся з життям цього героя, повним протиріч, розумієш, яким чином і за яких життєвих обставин прокинулася в людині аристократичного кола у лихолітті війн 1805-1812 років та совість й те високе розуміння честі та обов’язку, які призвели її до негативного ставлення, а пізніше і до розриву із своїм середовищем. Мабуть, саме тому ми сприймаємо П’єра як втілення образу кращих людей Росії того часу.