Герой оповідання, Дмитро Іонич Старцев, - Молодий лікар, призначений до земської лікарні в Дялиже, недалеко від губернського міста С. Це був палкий юнак з високими ідеалами і бажанням служити на користь людям і Батьківщині. Він з натхненням міркував про щастя і любові («О, як мало знають ті, які ніколи не любили!), Про користь праці та щасливе майбутнє держави. Молодий Старцев повністю віддавався своїй роботі і навіть у свята не мав вільного часу. Своїми переконаннями він вигідно відрізнявся від жителів міста, які дратували його «своїми розмовами, поглядами на життя і навіть своїм виглядом». Він зрозумів, що з обивателями можна грати в карти, закушувати і говорити тільки про звичайних речах. А якщо заговорити з ними «про що небудь неїстівне, наприклад про політику чи науці», то обиватель стає в глухий кут чи «заводить таку філософію, тупу і злий, що залишається тільки рукою махнути і відійти».

«Вишневий сад» була останньою і, можна сказати, підсумковою п’єсою Антона Чехова. Він написав її незадовго до смерті, 1904 року, на стикові епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним. Напередодні соціального вибуху він як творча людина, не міг не відчувати загального настрою, непевність моменту майже мимоволі викликала потребу осмислити сучасну йому дійсність з позицій минулого й майбутнього. Але в драматичному творі автор може передати свої думки лише через виведені в ньому образи. Тому персонажі «Вишневого саду» пов’язані з різними часовими верствами. У жодному іншому його творі немає стільки символічного навантаження образів, як у цій п’єсі.

Героїня “Дами з собачкою” Ганна Сергіївна фон Дідериц (це жорстке німецьке прізвище так само не пасує жінці, як є чужим їй носій цього прізвища-її чоловік, котрий викликає у неї відразу своєю лакейською вдачею) втілює риси найпри-вабливіших жіночих образів Чехова. Певно, саме такі жінки йому найбільше подобалися. І Женя Волочанинова, яку звуть дитячим іменем Місюсь (”Будинок з мезоніном”), і Ганна Олексіївна Луганович (”Про кохання”), і Ніна Зарєчна (”Чайка”), і деякі інші жінки з творів письменника наділені схожими рисами, головна з яких - їхня істинна жіночність. Про Ганну Луганович ми дізнаємося з вуст закоханого в неї чоловіка: вона молода, прекрасна, добра, інтелігентна, чарівна. Про Місюсь художник-оповідач згадує: “Я любив Женю. Певно, я любив її за те, що вона зустрічала і проводжала мене, за те, що дивилася на мене ніжно та із захопленням. Якими зворушливо гарними були її бліде обличчя, тонка шия, тонкі руки, її слабкість, неробство, її книги! А розум? Я підозрював у неї неабиякий розум, мене захоплювала широта її поглядів…” Щойно згадані риси ми бачимо і в Ганні Сергіївні.

Чехов - майстер короткого оповідання, і предметом дослідження в них найчастіше для письменника стає внутрішній світ людини. Він був непримиренним ворогом вульгарності і міщанства, ненавидів і зневажав обивателів, їх порожню і безцільно життя, позбавлену високих прагнень та ідеалів. Головне питання, яким задається А. П. Чехов протягом усього свого творчого шляху, - це причини втрати людиною духовності, його моральне падіння. Найчастіше такими причинами виявляються схильність людини до впливу середовища, в якій він веде своє існування. Письменника турбує те, що люди з гарними внутрішніми задатками, чистим серцем і доброю душею, ті люди, які покликані вести за собою народ, перетворюються на обивателів, деградують під впливом середовища, в яку потрапляють. Найпоказовішим у цьому плані, на мій погляд, є розповідь «Іонич». Дмитро Іонич Старцев, Молодий лікар, розумний і цікавий людина, Потрапляє у глухий, сірий губернське місто С. Він повністю віддає себе роботі, живе відлюдником. Старцев зневажає обивателів, з якими нема про що поговорити, тому що їхні інтереси зводяться тільки до їжі, провину, картками і пліткам. Старцев рідко розмовляв зі своїми пацієнтами, тому що, про що б він не говорив, все обивателями сприймалося як особиста образа. Вони не здатні думати і говорити ні про що, що не стосується їжі або їх дрібних життєвих інтересів. Коли Старцев намагався говорити з ними про користь праці, то кожен відчував у цьому докір собі. Для мешканців міста Старцев був чужий, обивателі його називали «поляк надутий», відчуваючи його відстороненість від них.

Коли кажуть про дорослу людину, що їй випала тяжка доля, тому що вона потрапила у скрутне становище, виникає питання, а як вона себе у цих обставинах поводить? Можна багато чому знайти виправдання, казати скільки завгодно красивих слів - і нічого не робити, чекаючи якоїсь манни небесної, втручання потойбічної сили. Більш того, скрутне становище - це індикатор людської особистості, перевірка істинності її слів. Любов Андріївна Раневська, добра, чуйна, делікатна жінка, вміє бути глухою і сліпою у ставленні до найближчого й найдорожчого. Вона живе навіть не сьогоднішнім днем, однією миттю, думаючи тільки про себе. Убита горем після смерті сина, вона від’їжджає до Парижа, а зовсім юна дочка залишається без матері у Росії. Не мати за дочкою, а сімнадцятирічна дочка їде, щоб привезти матір додому, турбується про неї. Маєток ось-ось продадуть за борги, нічим сплатити навіть відсотки, майбутнє рідної дочки та приймачки не «лаштовано, а Раневська викидає гроші на вітер, виховуючи коло себе паразитів-лакеїв та нахлібниць.

Тему вульгарності і безглуздості життя обивателя можна назвати однією з провідних у творчості Антона Павловича Чехова, чудового російського письменника кінця XIX століття. Чехов викриває тупого, сонного російського обивателя, показує його тьмяну життя, говорить про його неуцтві, дикості, жорстокості. Ця тема розвивається письменником в таких оповіданнях, як «Людина у футлярі», «Дім з мезоніном», «Дама з собачкою», «Іонич» та інших. В оповіданні «Іонич» ми бачимо, як вульгарність міщанського середовища буквально засмоктує людину, перетворюючи його в бездуховного м’якотілого обивателя. Початок цієї розповіді вводить нас в нудну і одноманітну обстановку губернського міста С. Гордістю цього міста була сім’я Туркіна, що вважалася найосвіченішою та культурної. Підставою для цього послужили численні таланти сімейства Туркіна. Так, Іван Петрович славиться відомим жартівником. Одна з його «жартів» - «здрастуйте будь ласка» - добре знайома кожному з нас, тому що стала свого роду афоризмом. Дружина його Віра Йосипівна - також видатна особа: вона пише романи, що викликають безсумнівний інтерес у її гостей. Їхня дочка Катерина Іванівна твердо вирішує вчитися в консерваторії, тому що, на думку оточуючих, є видатною піаністкою.