Про кохання писали, мабуть, усi письменники та поети, але наскiльки рiзними є люди, настiльки рiзним постає це почуття у художнiх творах. Видатний росiйський письменник Iван Бунiн теж створив власну “фiлософiю кохання”. На його думку, кохання - це “темнi алеї”, сповненi чогось таємничого i несподiваного, це чудова мить, що часто веде до трагiчного фiналу i яку дуже легко загубити або не впiзнати вчасно. Потiм можуть прийти тяжке розчарування, смуток, i навiть загибель iнколи є рятунком для почуття. У творах Бунiна трапляються трагiчнi фiнали через конфлiкт мiж iдеальним i реальним, але загибель героїв чомусь досить часто постає у нього свiтлою, принаймнi має вигляд кращої з можливих розв’язок.

Навряд чи хтось буде сперечатися, що одні із кращих сторінок бунінської прози присвячені Жінці. Перед читачем з’являються дивні жіночі характери, у світі яких мерхнуть чоловічі образи. Це особливо характерно для книги «Темні алеї». Жінки грають тут головну роль. Чоловіки, як правило, - лише тло, що відтіняє характери і вчинки героїнь. Бунін завжди прагнув осягти чудо жіночності, таємницю непереборного жіночого щастя. «Жінки здаються мені чимсь загадковим. Ніж більше вивчаю їх, тим менш розумію» - таку фразу виписує він із щоденника Флобера. От перед нами Надія з оповідання «Темні алеї»: «…у світлицю ввійшла темноволоса, теж чорнобрива й теж ще гарна не за віком жінка, схожа на літню циганку, з темним пушком на верхній губі й уздовж щік, легка на ходу, але повна, з більшими грудьми під червоною кофточкою, із трикутним, як у гуски, животом під чорною вовняною спідницею». З дивною майстерністю Бунін знаходить потрібні слова і образи. Здається, що вони мають кольори і форму.

Твір по оповіданню І. О. Буніна «Антоновські яблука». Враження від відвідування І. Буніним маєтку свого брата лягли в основу і стали головним мотивом оповідання «Антоновські яблука». Добуток заслужено вважається вершиною творчості письменника. Оповідання неодноразово перероблялося, синтаксичні періоди скорочувалися, убиралися деякі подробиці, що характеризують дворянсько-садибний світ, що йде у минуле, вигострювалися фрази. Оповідання відкривається описом ранньої погожої осені. «Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя і - запах антонівських яблук, запах меду і осінньої свіжості. Повітря так чисте, точно його зовсім немає, по всьому саду лунають голоси і скрип возів… І прохолодну тишу ранку порушує тільки сите квоктання дроздів на коралових горобинах у хащі саду…». Автор з неприхованим замилуванням описує осінь у селі, даючи не тільки пейзажні, але і портретні замальовки. Письменник порівнює уклад дворянського життя з багатим мужицьким перебуванням на прикладі садиби своєї тітки.

У першій половині двадцятих років як ніколи сильна у творчості Буніна боротьба двох початків: життя і смерті. Протиставлення смерті письменник бачить у коханні. Ця тема стає головною для нього. За його переконанням, кохання - це прекрасні миті, що опромінюють життя людини. «Любов не розуміє смерті. Любов є життя» - ці слова Андрія Болконського з «Війни і мира» знайшли глибоке відбиття у творчості Івана Олексійовича Буніна. У двадцятих роках Бунін пише велике оповідання «Справа корнета Єлагіна». Герой, закоханий в акторку, переживає болісне і нищівне почуття. Воно виявляється фатальним для обох і приводить до трагічного результату. Звичайно перше кохання розглядається поетично або ж як щось несерйозне, навіть легковажне. Але Бунін затверджує, що це зовсім не так: «Часто ця «перша любов» супроводжується драмами, трагедіями, але зовсім ніхто не думає про те, що саме в цей час переживають люди щось набагато більше глибоке, складне, чим хвилювання, страждання, звичайно називані обожнюванням милої істоти: переживають, самі того не відаючи, моторошний розквіт…». Усе це змінює дощенту внутрішній світ людини, загострює його чутливість до всього навколишнього. Які ж були відносини Єлагіна і Сосновської?

Твір по оповіданню І. О. Буніна «Сонячний удар». Іноді доводиться чути, що «про любов не говорять - про неї все сказано». Дійсно, тисячі років, які існує людство, люди говорять, пишуть, співають про любов. Але чи зуміє хто-небудь дати її точне визначення? Може, кохання повинне бути таким, як у Ромео і Джульєтти? Або любити потрібно так, як булгаківська Маргарита любила Майстра? Напевно, кохання буває різним, скільки людей - стільки і видів кохання. Воно може бути піднесеним і романтичним, спокійним і ніжним, бурхливим і шаленим. А ще - раптовим, ярким, як спалах блискавки. Про таке кохання розповідає І. О. Бунін у новелі «Сонячний удар». Сюжет цього оповідання простий: на пароплаві, що пливе по Волзі, зустрічаються поручик і молода жінка, що повертається додому після відпочинку у Криму. І отут з ними трапилося те, що призначено відчути деяким: спалах страсті, подібний по силі сонячному удару. Герої немов зійшли з розуму, але розуміють, що обидва неспроможні противитися цьому почуттю. І вони зважуються на безрозсудний вчинок: сходять на найближчій пристані. Увійшовши в номер, герої дають волю пристрасті, що охопила їх:

Гроші. Гроші правлять світом. Гроші можуть усе. Якби люди ставилися до грошей як до засобу існування, то багатії були б набагато щасливіше, тому що вони б більше думали про інших, їхнє життя не належало б грошам, воно могло б бути прекрасним. Але вони присвячують своє життя зароблянню грошей, а потім ці гроші поневолюють їх. Так робить пан із Сан-Франциско з оповідання О. Буніна. Гроші для нього є метою, а не засобом здійснення своїх планів і бажань. Це те, для чого він живе. Опис всього його життя (п’ятдесят вісім років) становить усього лише півсторінки. Ми бачимо, що воно у нього ніколи не було теперішнім, повноцінним і щасливим. Він теж це усвідомлює і тому влаштовує собі дворічну подорож, думаючи, що нарешті-то відпочине, розважиться. Але він так і не навчився радуватися сонцю, ранку, не навчився отримувати задоволення від приємних дріб’язків, відчуттів і почуттів. У нього їх просто не було. Тому він не відчуває радості і під час відпочинку.

Любов… вносить ідеальне відношення і світ у буденну прозу життя, розворушує шляхетні інстинкти души і не дає загрубіти у вузькому матеріалізмі і грубо-тваринному егоїзмі. І. О. Бунін. Людина - єдина із земних істот, наділена розумом і волею вибору. Людина постійно стоїть перед вибором: як надійти? куди йти далі? Людина вільна вибирати роботу, пристрасті, захоплення, думки, світогляд, любов. Любов буває до грошей, до влади, до мистецтва, може бути звичайна, земна любов, а може трапитися так, що над усе, вище всіх почуттів людина ставить любов до батьківщини або до Бога. У оповіданні Буніна «Чистий понеділок» героїня без імені. Ім’я не важливо, ім’я для землі, а Бог знає кожного і без імені. Бунін називає героїню «вона». Вона із самого початку була дивною, мовчазною, незвичайною, начебто чужою усьому навколишньому світу, що дивиться крізь нього, «все щось думала, все начебто в якісь подумки вникала. Лежачи на дивані із книгою в руках, часто опускала її і питально дивилася перед собою».