“Суспільний сад на високому березі Волги; за Волгою - сільський вид”, - такою ремаркою Островський відкриває “Грозу”, Дія російської трагедії підноситься над волзькою широчінню, розорюється на всеросійський простір, йому відразу ж надається поетична окриленість: “Не може вкритися град, у верху гори коштуючи”. У вустах Кулинина звучить пісня “Серед долини рівна” - епіграф і поетичне зерно “Грози”. Це пісня про трагічність добра й краси: чим багача духовно людина, тим менше в нього опор, тим драматичне його існування. У цій пісні вже передбачається доля героїні з її людською неприкаяністю, з неможливістю знайти опору й підтримку, з її невмінням пристосовуватися до обставин. І от перед нами Катерина, який однієї дано в “Грозі” удержати всю повноту життєздатних початків народної культури. Звідки ж беруться в Катерини життєві джерела цієї цілісності? Для того щоб це зрозуміти, треба звернутися до культурного ґрунту, що неї харчує. Без її характер Катерини в’яне, як скошена трава.

Гроза - явище в природі що очищає й необхідне. Вона приносить із собою свіжість і прохолодь після виснажливої жари, живлющу вологу після суши. Вона несе що очищає, оновлююча дія. Таким “ковтком свіжого повітря”, новим поглядом на життя стала в літературі середини XIX століття п’єса А. Н. Островського “Гроза”. Велика російська ріка, самобутній народ, що живе на ній, дали авторові багатий творчий матеріал. Драма пролунав як трагічний голос часу, як лемент народної душі, що не бажає більше терпіти гніт і неволю. В “Грозі” Островський вернувся до своєї улюбленої тематики, до зображення сім -але-побутового конфлікту в купецькому середовищі. Але усвідомив він цей конфлікт у його внутрішньому драматичному розвитку, довів до рішучої розв’язки й тим самим уперше вийшов за межі комедійного жанру. Життя Калинова й подібних йому міст Росії того часу Добролюбов назвав “темним царством”. Сонне, спокійне, розміряне існування. Більшу частину часу калинівці проводять будинку, де за високими стінами й міцними замками неквапливо їдять, займаються якими-небудь домашніми справами, сплять. “Спати лягають дуже рано, так що незвичній людині важко й витримати таку сонну ніч”. По святах жителі неквапливо, чинно прогулюються по бульварі, але “і те один вид роблять, що гуляють, а самі ходять туди вбрання показувати”.

П’єса Островського була написана в 1859 році, під час підйому революційного руху мас, в епоху, коли особистість вставала на боротьбу за своє розкріпачення. “Гроза”, на думку Н. А. Добролюбова, “самий рішучий твір Островського”, тому що в ній показаний складний, трагічний процес розкріпачення оживаючої душі. У п’єсі морок бореться зі світлом, зльоти переміняються падіннями, тут показана й живучість моралі “темного царства”, і її хиткість, і сила характеру, що змогла переступити через неї навіть ціною власного життя. І з усією жорстокістю, несправедливістю “темного царства” бореться Катерина - головна героїня п’єси А. Н. Островського. Світл і тихим було її дитинство. Катерина ходила в церква, слухала оповідання мандрівниць, вишивала золотом по оксамиті. Але релігійність Катерини - це віра в чарівні казки, які вона слухала в дитинстві. У релігії Катерину залучає насамперед краса переказів, церковна музика, іконопис, “її уява працює невтомно й несе її в новий мир, “тихий і світлий”.