Нещасливою буває та мати, якої відцуралися діти. Гірко, тяжко їй, бо ніхто не скаже їй ласкавого слова, бо ніде притулити їй голови. Тому й глибоко обурений за рідну Україну Т. Шевченко, тому що забули її діти про свою матір, забули її мову, занедбали її красу. Що сталося, адже на Україні щезла правда, адже немає вірних синів та дочок?! Приваблюють їх лише іноземні мови, інші країни. Немає їм діла до того, що робиться на рідній Батьківщині, не болить у них серце за рідну Україну

Балада як жанр розвинулася з усної народної творчості, пройшла довгий шлях розвитку, змінюючи свою форму і зміст. Баладу «Причинна» Тарас Шевченко написав 1837 року, тобто тоді, коли поет був ще кріпаком. Вона багато в чому продовжує традиції української та літератур інших народів: початкова картина буремної ночі, загадкові події, різкі контрасти, смерть героя. Сюжет твору Шевченко цілком узяв із народних пісень, які він міг чути у дитинстві на Україні чи прочитати у збірках. Дівчина-сирота, в якої «ні батька, ні неньки; одна, як та пташка в далекім краю», щиро покохала юнака. Але він повинен поїхати в далеку дорогу: «Обіщався вернутися, та, мабуть, і згинув». Дівчина не може забути коханого, і, щоб трохи зарадити її горю, ворожка дала зілля, яке перетворило дівчину на мару, що напівсонна блукає в гаю, де її залоскотали русалки. Коханий, який приїхав на ранок, гине від горя.

Жанрова й стилістична різноманітність творчості Т. Шевченка.Творчість Шевченка надзвичайно різноманітна. Поет починав працювати у межах літературного романтизму, створивши прекрасні романтичні балади («Причинна», «Тополя» та інші). Пізніше Шевченко працює у напрямі реалізму. Проте серед його творів зустрічаються і гостра сатира, й інтимна лірика, і поеми, філософські поезії й вірші, побудовані на фольклорній основі. Різноманітність творчості Шевченка зумовлюється багатогранністю його поетичного таланту, різноманітністю тематики, яка хвилювала митця, і різними цілями, що їх ставив собі поет, пишучи свої твори. Вірш «Ой три шляхи широкії» має виразні фольклорні мотиви, поезія дуже схожа на народну пісню за багатьма ознаками, хоча й зберігає виразний авторський стиль Т. Шевченка.

Часи козаччини - це героїчні сторінки в історії України, славні сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про «старину», як про «диво», що відійшло навіки. Все йде, все минає - і краю немає, Куди ж воно ділось? відкіля взялось? - ставить він питання в поемі «Гайдамаки», порівнюючи героїзм козаків із рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників. Своїми творами великий Кобзар прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за волю.

Два різних сторіччя. Дві не такі вже й різні долі. І одна незмінна любов, одна одвічна тема поезій, одна найдорожча для двох поетів, Т. Шевченка і В. Стуса, Батьківщина - Україна. Молився на неї великий Кобзар. Все життя було принесене їй в жертву і В. Стусом. їхні почуття до Батьківщини - це насамперед вимоглива любов, яка не прощає гріхів, похибок, вимагає бути золотом найвищої проби. Два різних сторіччя. Дві не такі вже й різні долі, що народила гайдамаків, Ґонту,Тамалію, запорожців, стала батьківщиною гречкосіїв, які деруть шкуру з брара. Таке почуття любові до Батьківщини - прикмета справжніх патріотів. Однаковий накал пристрастей, та сама глибина гуманізму в Стуса, що й у Шевченка. Можна розмірковувати, що було легше: кріпакові Шевченку в XIX сторіччі пережити роки заслання та царську рекрутчину чи простому українцеві Василеві Стусу в XX витримати мордовські та колимські гулаги. Але ясно одне: в роздумах про власну долю вони були єдині. Поети свято вірили, що обраний ними шлях справедливий. Згадаймо в Шевченка

Геніальний поет, у промінні слави якого примеркло сяйво попередників - Тарас Шевченко (1814 - 1861) був продуктом зовсім іншої соціальної атмосфери і всіх взагалі громадських обставин, ніж ті письменники, що пройшли перед нами. Коли не рахувати 2 - З особи „разночинців”, то були все панського коліна люди, - він був кріпак, що вийшов із самого споду соціальної піраміди й знав народне життя не тільки з гори на нього поглядаючи, а й на власній шиї перетерпівши все, що доля одважувала у нас кріпакові. То були знову ж мало не одним лицем люди з лівобережної України, де національні стосунки не так тяжко загострились і поплутались, - він був з правого боку Дніпра, де соціальна безодня між паном та кріпаком ще глибше й ширше розсунулась через національну та релігійну різницю між паном-поляком-католиком і кріпаком-українцем-православним.

Вже згадано було, яке місце в світогляді Шевченка зайняв „найменший брат”, особливо з того часу, як поет „прозрівати став потроху” й одкрились йому таємні суперечності сучасного громадського ладу. Отже ніяким світом не міг Шевченко спустити з думки оте найгірше за його часів лихо, що посіло „найменшого брата” - кріпацьку неволю, - не міг би, хоча б і сам не зазнав був його на власній спині. І нічого й говорити, що навіть власне лихо та своя неволя не згасили в Шевченкові того невгамовного обурення проти права однієї людини над життям, честю й совістю та й добром другої. З цього погляду Шевченко завжди однаковий був і ніколи не міг і згадувати про народну неволю без усієї глибини обурення, на яке тільки здатна була його велика душа.

Ми знаємо прізвища багатьох українських правозахисників, але ніколи серед них ви не зустрінете прізвища Тараса Шевченка. Хоча саме його я вважаю найвидатнішим правозахисником України. Так, вія не писав ні наукових праць з юриспруденції, не робив наукових розвідок. І до створення Організації Об’єднаних Націй було ще ціле століття, та вже тоді він порушив у своїх творах такі важливі проблеми, що потім лягли в основу правових міжнародних документів.

Великі поети - вічні супутники свого народу і цілого людства. Таким вірним, благородним супутником на дорогах століть став для українців Тарас Шевченко - гордість і слава України: Знову йдеш по землі од високої сивої кручі, Тільки груди не палить ні гнів, ані сльози пекучі. Описуючи дитинство Шевченка в повісті «У бур’янах», Степан Васильченко розповідає про родину, про виховання та подальшу долю великого українського Кобзаря. Змалечку доглядала Тарасика сестра Катерина, бо батьки відробляли на панщині і приходили додому виснаженими від тяжкої роботи.

Нарешті, наприкінці травня 1859 року, Шевченко дістає дозвіл на відвідини України на п’ять місяців. По дорозі він відвідує своїх знайомих, зустрічається з лікарем Козачковським, пише нові вірші, малює краєвиди, плаває з рибалкою на “дубі”, ловить рибу, захоплюється красою України. Хвилюючими моментами для Тараса Шевченка під час цієї подорожі були відвідини рідних сіл. Відвідав Корсунь, Моринці, Кйрилівку та інші. Як розповідають у спогадах, до Кирилівки Тарас Григорович прибув у жнива, у липні місяці, до брата Йосипа. Усі люди були на панщині, у тому числі й родина брата. Побачивши, що якийсь “пан” під’їхав до воріт, діти полякались, бо думали, що він буде їх гонити на панщину… Коли Тарас Григорович зайшов у двір, вони почали плакати й тікати в садок. Як не умовляв Тарас Григорович, що він їх дядько, діти не вірили йому. А коли Тарас Григорович угамував дітей, тоді й сам заплакав. Він попросив сусідок зварити вечерю. Після панщини ввечері всі родичі зійшлись до Йосипа, разом вечеряли й вітали Тараса. Він сказав рідним, що скоро їх буде звільнено з кріпацтва…

Від самого малечка доля приготувала для Тараса Шевченка багато випробувань. Одне те, що народився він у кріпацькій сім’ї, наклало на все життя незгладимий відбиток. Батько й мати постійно на роботі, а Тараса доглядає сестра Катерина, сама ще дитина. Покине малого, піде гуляти та й забуде про дитину. А хлопчикові доводиться боротися з життєвими негараздами самому. Найбільше, мабуть, що навчився Тарас у дитинстві, так це терпінню. А ще - швидко забувати горе, радіти кожній новій годині і дню без лиха. Змагання малого Шевченка зі свинею (страшним хижим звіром для нього!) виробляло риси характеру бійця. І це йому дуже знадобилося у подальшому житті, сповненому багатьох випробувань.

Шкільний твір по літературіза поємою Т. Шевченка «Гамалія». Я впевнений, що кожен, хто коли-небудь читав твори Великого Кобзаря, не залишився байдужим! Особисто мене надзвичайно вражає та різноманітність форм, тем та проблем, яку ми бачимо у творах Шевченка. Є в його творчій спадщині і романтичні балади з елементами містики та чаклунства, і ліричні поезії про кохання, настільки щемливі, що іноді сльози навертаються на очі, і стилізації під народні думи, і реалістичне зображення народного життя у поемах, і філософська поезія, настільки глибока, що і зараз я із захопленням розмірковую над деякими думками Тараса Шевченка. Окрему частину своїх творів геній української літератури присвятив історії нашої Батьківщини. Велика частина історичних творів Шевченка має під собою реальні події, деякі з творів оперують узагальненими образами. Проте у будь-якому з них ми відчуваємо таку любов до своєї країни, до її народу та історії, що й самі помічаємо щось таке щемливе та горде всередині себе, що заведено називати патріотизмом.