Ранні драматичні твори Лесі Українки майже не бачили світла рампи. Між тим і широкі ремарки, і увага до кольорів, які можна сприйняти лише при певному сценічному освітленні, і динамічно побудований діалог говорять про те, що поетеса, пишучи свої драми, в уяві бачила їх на сцені. Навіть 1913 року, коли погляди Лесі Українки на сценічність зазнали серйозних змін, вона не заперечувала проти вистави «Вавілонського полону» або «На руїнах», хоч радила для малої сцени взяти інші її твори.

Ремарки в «Лісовій пісні» допомагають глибше розкрити ідею твору, характеризують провідні образи п’єси. Вони органічно входять у поетичну будову драми-феєрії. «В сій речі і ремарки мають свій «стиль», а не тільки «служебне значення»,- писала Леся Українка в листі до матері, Особливої сили поетеса досягає в останній ремарці, без якої годі уявити до кінця загальний оптимістичний настрій, який проймає заключні акорди твору, незважаючи на весь трагізм долі його персонажів.

Твір за поемою Лесі Українки «Давня казка». У 1899 році у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов’язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Українка підкреслює, що він був звичайнісінькою людиною

Епітет «стокрила» - це, на жаль, не моя вигадка. Цей епітет взято з творів Лесі Українки. Первинно він стосувався весни, але мені здається, що поезію авторки загалом можна назвати стокрилою. У давні часи символом поетичної творчості був Міфічний Пегас - крилатий кінь, що символізував натхнення й творче піднесеній. Імовірно, пегас, що приносив натхнення письменниці, теж був стокрилим - настільки досконалими видаються читачам її твори.

Розмірковуючи про внесок Лесі Українки в скарбницю світової культури, Олесь Гончар згадував про "сміливі мандрівки” поетеси "в різні часи, до різних народів”, підкреслюючи, що попри їх велику цінність "важливіше те, що, беручи навіть відомі мандрівні сюжети та відстояні у віках міфологічної місткості характери, вона трактувала їх щоразу по-своєму, надавала їм нової глибини, оригінальної філософської наповненості, поетичної свіжості.

В. Бєлінський писав, що драматична поезія - «це вищий рід поезії і вінець мистецтва» . Драматична поема стала основним жанром у творчості Лесі Українки, нею вона піднялася на верховини поетичного мистецтва. Особисте життя поетеси склалося так, що вона після поїздки до Берліна на консультацію з відомим лікарем зрозуміла свою приреченість. Лікарі говорили лише про два роки життя, Леся Українка прожила відтоді сім років.

Геній Лесі Українки розкрився перед світом насамперед у високохудожньому звучанні національної ідеї, гарячій любові до рідіюго краю, яка полягала в обороні прав народу до незалежною національного і державного життя. Свої думки і свої ідеї вона зуміла ввести у високу мистецьку форму, шо чарує багатством поетичних образів і музикою поетичного слова. Поетеса вийшла за межі традиційних тем. ЇЇ творчість охоплювала широке поле світових мотивів, тому стала вагомим художнім здобутком світової культури.

Драма «Бояриня» вводить читача у складний період української історії - добу Руїни. Цей надзвичайно важкий для українців час XVII століття був співзвучний державницьким змаганням в Україні на початку XX. Тому майже одночасно написано три драматичні твори про епоху Руїни: «Бояриня» Лесі Українки, «Гетьман Дорошенко» Людмили Старицької-Черняхівської, «Сонце Руїни» Василя Пачовського. Зрозуміло, що публікування твору, у якому художньо відтворені суспільно-національні взаємини України і Росії, не дозволялося радянською цензурою. «Бояриня», написана 1910 р. у Єгипті, прийшла до українського читача лише недавно.

В «Кассандрі» поетеса вже виразно володіє діалогом. Це виявляється в розмові Кассандри з Геленом, Геленою, Деїфобом і Ономаєм, нарешті в останніх картинах, де мовні партії Кассандри короткі й значущі її співрозмовники, що (за винятком Поліксени та Долона) виступають як антагоністи, наділені чіткими характеристиками, які розкриваються або в словах Кассандри, або в їх власній мові.

Леся Українка… Хто вона? Поетеса, драматург і публіцист. Навіть Іван Фрнко, який добре її знав, не міг дати однозначної відповіді. Та й мати майбутнє поетеси, Олена Пчілка, не одразу розгледіла багатогранний талант своєї дочки. Є така думка: якби Леся не захворіла на туберкульоз, то вона б, мабуть, стала відомим музикантом. І все ж поезія, драматургія. Перелом у творчості Лесі Українки збігся з переломом століть, і Леся драматург з’явилася на самому початку XX століття. Серед драматичної спадщини письменниці особливе місце посідає драматична поема «Бояриня», з якою український читач познайомився нещодавно, хоча поема була написана в 1910 році.

Україно! Рідна земле! Скільки тобі довелося винести, скільки болю, горя та знущань випало на твою долю. Ти була як скривджена дівчина, знесилена та сплюндрована. І болісно стискувалось твоє серце, коли твої ж рідні сини забували про тебе, бо шукали собі слави та почестей у сильніших держав, бо приваблювали їх високі тереми та соболині шуби. Україно, ти не схотіла стати боярською вотчиною, бо була і назавжди залишилася вільною, хоч і чекала тебе трагічна доля. Україна і Московщина. Здається, дві рідні сестри, з’єднані святими узами злагоди і любові. Але насправді, Україна потрібна була лише як скарбниця, з якої вивозилися багатства. «Сутужна… вкраїнська справа». І це дійсно було так.

Що ми маємо на увазі, коли кажемо: «У цієї людини лірична душа»? Напевно, що така людина співчутлива, здатна глибоко відчувати красу, перейматися чужим горем і щастям, як своїм власним. Такі риси властиві натурам витонченим, інтелігентним. Отже, ліричність - це гарна риса, яку треба виховувати й розвивати в собі. Зустріч з поезією Лесі Українки й допомагає нам у цьому. Часто буває, що словами всього передати не можна, буває так, що про почуття й переживання говорять звуки і барви, граючи на живих струнах душі.

Життя Степана, героя драми «Бояриня», не менш трагічне, ніж доля Оксани. Степан - не історична особа, це український інтелігент другої половини ХІХ століття, який утратив національну свідомість, зрікся рідної культури і прийняв чужу.

Бояри, як відомо, були в Московії. Отже, ми помандруємо до Москви та ще й у XVII століття, щоб дізнатися про зраду Україні, про любов до України та про велике кохання. Звернемося до драматичної поеми «Бояриня». Поема Лесі Українки пов’язана з добою Руїни й Петра Дорошенка. Чому з усіх наших епох вона вибрала саме цю? Бо вона взагалі брала для своїх творів не епохи розквіту й слави, а епохи революцій, кривавих переворотів, страшних катаклізмів, неволі, полону тощо. Правда, самої боротьби, отого виру кривавого, що клекотів у серці тодішнього українського життя, поетеса не відтворює: вона залишається осторонь і тільки прислухається до нього. Тих боїв за її часів і не було, якщо не рахувати дрібних сутичок, що траплялися на Україні за революцією 1905 року.

У моє життя Леся Українка увійшла своєю ніжною, лагідною і пристрасною «Колисковою». Так і стоїть в уяві мати, що, захоплена красою місячної ночі, одночасно думає над тим, яке чорне, гірке життя людини. І що в цьому житті не треба коритися, «долі хилитися», що життя - це постійна боротьба. А в старших класах ми ознайомлювалися з творчістю Л: Українки детальніше, і переді мною постала фізично квола! але така сильна духовно і мужня жінка, яка кинула виклик темній ночі самодержавного ладу.

Тяжким було життя Лесі Українки, бо смертельна хвороба прикувала її до ліжка. Але ця жінка ніколи не здавалася, завжди вміла дати відсіч поганим думкам, її зброя - це вірші. Саме з їхньою допомогою вона боролася проти кривди, знущань над народом, проти власної хвороби. Життя Лесі Українки - подвиг мужності та сили людського духу. Про це її вірші. Згадаємо вірш «Без надії сподіваюсь!» Скільки вчувається в ньому впевненості в те, що прийде краще життя, і це життя створить сама лірична героїня.

Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо вона пройнялася творчістю Тараса Григоровича Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. її лірика сповнена глибокої пристрасті, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, навколишньої природи, до свого нескореного народу. Драма-феєрія «Лісова пісня» - це надзвичайний твір Лесі Українки - видатної української поетеси, письменниці, філософа, драматурга. У цьому творі простежується багатство думки, поетичність образів та гармонічна єдність реальності та фантазії. В «Лісовій пісні» Леся Українка ставить та намагається вирішити вічні питання: життя й смерті, кохання та ненависті, вірності і зради, пошуку правди, справедливості.

Поему «Давня казка» Леся Українка написала у 1893 році. У цей час вона вже була відомим поетом. Про роль поета і його творів у суспільному житті Леся Українка і написала в поемі «Давня казка». Саме тому головний герой твору - поет. В юності він славив красу природи, красу кохання. Його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною». За здібність писати вірші, у яких люди знаходили і пораду, і розвагу, співця всі любили, особливо молодь. А ще поет приглядався до людського життя і, бачачи лихо і несправедливість, намагався зброєю сміху його полегшити.

Патріотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 році. Поетеса дуже любила свою країну, свій народ, її хвилювала доля рідної України, яка перебувала під владою Росії, не мала навіть власної державності. Удрамі «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українців, які зрадили батьківщину, які заради почестей служили російському царю. Драма починається з опису родини Оксани, її рідного будинку. Поетеса зображує людей, які по-справжньому любили Україну, українську мову та звичаї. Оксана - дівчина, яка дуже любить природу: їй подобається вирощувати та збирати квіти, співати пісні біля річки та в гаю. Вона щира патріотка своєї країни: Аякже, я перша братчиця в дівочім братстві. Оксана пишається тим, що вона народилася в Україні, тим, що вона українка.

Чуєте звуки сопілки? Це зачаровано грає Лукаш, ніби намагаючись злитися з природою. Від звуків сопілки прокинулася Мавка, щоб навічно подарувати своє кохання Лукашеві. Ніхто з них не задумувався, для чого живе, бо це й так ясно: для щастя. Але щастя кожен розуміє по-своєму. Для когось це добрий маєток, велика хата, а хтось повністю віддає себе потоку почуттів. Ці почуття - це кохання, і щедрість душі, і гармонія взаємин людини і природи. Каже Мавка Лукашу: Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше! Люди повинні жити для того, щоб виявити свої здібності, таланти, щоб навчитися відчувати всім серцем красу природи.

Лариса Петрівна Косач. Мабуть, декому це ім’я незнайоме. Але коли кажуть: Леся Українка, перед усіма з’являється образ української жінки, яка залишила блискучий слід в літературі не тільки України, а й багатьох інших народів. І хоч не живе вона серед нас, та живуть її твори, написані сто років тому. Мавка - моя улюблена героїня з творів письменниці, В кожній із героїнь Лесі Українки є частка душі поетеси. У п’єсі «Лісова пісня» в образі Мавки втілені найкращі мрії про вродливу, щиру, обдаровану, волелюбну людину.

Безсмертну драму-феєрію «Лісова пісня» Леся Українка написала за 12 днів, хоча виношувала її в своєму серці все життя. Цей твір - гімн єднання людини і природи, це щира пісня про велич духовного, про порив людини до щастя, про складні болісні шляхи до нього. Створена на багатому щедрому ґрунті української міфологи, усної народної творчості, вона стала шедевром не тільки української, а й світової літератури. Причому слід відзначити, що фольклорно-міфологічний матеріал поетеса пропустила через свою душу і прийшла до глибоких філософських обґрунтувань з питання сенсу людського життя. В чому ж зміст людського життя?

Філософські роздуми Лесі Українки над роль мистецтва, літератури були викликані теорією і практикою боротьби народних мас проти соціального і національного гноблення. Мистецтво, література повинні втілити в образній формі революційну енергію народу - єдиного творця матеріальних і духовних цінностей, творця історії. Мистецтво може бути великим лише тоді, коли воно відтворює народні діяння, прагнення до вільного і красивого життя.

Принцеса - це та «іскра божа», якій Леся Українка присвятила свої найкращі пісні. Це мистецький хист, поезія в найширшому розумінні слова, яку владущі класи намагалися замкнути в золоту клітку, ув’язнити у кришталевій вежі, відірвати від землі і примусити її творців складати немічні пісні про небо і кохання в той час, як вони мали бути разом з народом, боротися за його волю.

Політичні умови розвитку таланту Лесі Українки. Лесі Українці випало жити в Україні, розшматованій двома імперіями з реакційними режимами: Угорщиною і царською Росією. Коли майбутній поетесі було лише п’ять років, вийшов сумнозвісний Ємський указ. Він поставив питання: чи жити, чи загинути українській нації? Хоча Лесі не судилося ходити до «прстойної» школи, вона мала міцні знання, які здобула завдяки домашній науці і наполегливій самоосвіті.

Твір за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня». У чому зміст людського життя? Яким воно має бути? Що треба для того, щоб життя було повноцінним, щасливим, незрадливим? Ці питання є синонімічним стержнем головної проблеми драми-феєрії «Лісова пісня». Щоб відповісти на них, треба мати неабиякий життєвий досвід, вміти любити, пробачати й вірити.

Із слів Служебки дізнаємося про попередню діяльність Лицаря, який у королівських палатах …щось говорив там за простолюд, обстоював, щоб дати волю всім. Із загального тону розмов Лицаря не важко зрозуміти, що найвищою метою його «бунтарських» прагнень було встановлення дуже обмежених демократичних свобод. Лицар - представник панівного класу - загравав з народом, як і Король. Про те, що між Королем і Лицарем не таке вже й глибоке провалля, резонно свідчать дальші слова Служебки.

Ви, мабуть, знаєте, кого в українській літературі величають дочкою Прометея? Так охрестили Лесю Українку, бо все своє нелегке життя вона віддала служінню народові. Провісниця революції, Леся бажала скінчити свій шлях, як і починала: із співом на устах! Нам з вами спершу треба написати твір про уславлення Лесею Українкою мужності і сили людського духу. Спочатку потрібно знайти вірші, які б допомогли розкрити цю тему. Наскільки Леся Українка палко любила свій народ, свій рідний край, наскільки уже в юності замислювалась над шляхами його історії, намагаючись взаємозв’язати минуле, сучасне, майбутнє, визначити місце людини у вирі переплетінь народних доль, свідчить поезія «Без надії сподіваюсь».

А зараз давайте спробуємо опинитися у казці, у лісовій казці. Напевно, ви здогадалися, про що йдеться? Звичайно, це невмируща «Лісова пісня» Лесі Українки. Читаючи цей твір, ми з вами потрапляємо в дивовижне царство фольклорних образів: Той, що греблі рве, Потерчата, Русалка, Водяник. Взаємини цих істот нагадують взаємини між людьми, але такі, де протилежні сили складають єдине ціле, єдину гармонію. Це ще не всі герої. З’являється перед очима Лісовик, Мавка, Куць і Перелесник. Це зовсім не страшні істоти. Особливо дядько Лев та його небіж Лукаш. Дядько Лев «дуже добрий з виду», у нього «довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої шапки-рогатки». Лукаш, навпаки, виявляється дуже молодим, чорнобривим, струнким, по-дитячому допитливим.

Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. її лірика сповнена глибокої пристрасності, ніжної ««душевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу. Провідне місце в ліриці Лесі Українки займає тема любові до рідного краю, який вона хотіла бачити вільним і щасливим. Ця тема відкривається в ряді поезій. Так, у вірші “Красо України - Подолля” 1888) поетеса оспівує казковий край свого дитинства.

Леся Українка - видатна українська письменниця, поетеса, драматург, талановитий прозаїк, перекладач, літературний критик, історик, музикознавець. Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, займає драма-феєрія «Лісова пісня». В п’єсі оспівується духовне багатство рідного народу, стверджується перемога добра і краси в людському житті…