Твір за поемою Лесі Українки «Давня казка». У 1899 році у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов’язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Українка підкреслює, що він був звичайнісінькою людиною:

• На обличчі у поета
• Не цвіла урода гожа.
• Хоч не був він теж поганий, -
• От собі - людина Божа!

Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною». За цю невеличку здібність - творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. Спочатку, в юності, він славив красу, природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби і кохання. На крилах думки поет часто линув «в таємні світи надхмарні». Найважливішим для співця було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежині з лицарем Бертольдом, поет говорить йому: Бачиш ти - оця діброва, Поле, небо, СИНЕ море - То моє багатство-панство і розкішне, і просторе. Але не здатний Бертольдо зрозуміти цих слів, бо для нього «таємний світ надхмарний» нічого не .вартий у порівнянні з гарним замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив поетового слова на молодь, він.навіть вбачає в цьому якесь чаклування.

Минув час, і Бертольдо вирушає в походи воювать чужі міста. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ше щиріше любити навчає нас далека розлука. З думкою про рідний край вояки сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп’янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну звитягу. Та коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глумлива пісня військових співців про недбалого вояка, який повертався додому живий і неушкоджений, бо мав за талісман мудре речення: «Утікай, поки здоровий!» Ця пісня повернула їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогла не Бертольдова відвага, перемогло поетове слово з дивною, ніби справді ворожбитською силою. Тож своїм військовим щастям можновладець завдячує поетові.

Коли Бертольдо пропонує митцеві високу, на думку пана, честь - стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в шані, достатку та славі, поет з усмішкою на вустах відкидає те запрошення:

• Золотих не хочу лаврів,
• З ними щастя не здобуду.
• Ях я ними увінчаюсь,
• То поетом вже не буду.

Так розв’язує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості митця, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, надихати його в боротьбі за волю і щастя.