Усi матерi завжди бажають своїм дiтям щастя, але по-рiзному. Хтось намагається приховати правду про життя, зробити вигляд, що навколо все гаразд, а хтось, навпаки, готує дiтей до зустрiчi з труднощами у дорослому життi. У "Колисковiй” Лесi Українки йдеться саме про другий випадок. Матiр радить своїй дитинi спокiйно спати, поки є така можливiсть, бо "жить - сльози лить”:

Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль…

Але це не свiдчить про те, що доля дитини обов’язково буде сумною. Вона залежить вiд самої людини. Матiр не обiцяє безпiдставно лише радощiв, а настроює на боротьбу за щастя, коли прийде час, каже, що "сором хилитися, долi коритися”. З цього можна зробити висновок, що лише той, хто здатен постояти за себе, може чогось досягти в життi. Щоб знайти щастя, треба вмiти "з долею битися”.

Добре, якщо цей принцип дитина зможе запам’ятати ще змалку, тодi менше припускатиметься помилок i розчарувань.

Тому любов матерi до своєї дитини з "Колискової” Лесi Українки не лише велика, а ще й помiркована. Саме ця думка менi дуже подобаєть ся в цьому вiршi.