Головна сторінка » Твори з української літератури » Шевченко Т.Г. |
Поема «Катерина» належить до творів першого періоду творчості Т. Г. Шевченка. Цій поемі властиве характерне поєднання елементів романтизму та реалізму. Шевченка завжди хвилювала важка доля української жінки; саме у ранній період творчості ця тема була однією з провідних. Поема починається закликом-застереженням до усіх українських дівчат: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі - чужі люде, знущаються вами». Важка, трагічна доля Катерини співзвучна долям багатьох українських дівчат. Нещасне кохання до москаля, ганьба, знущання односельчан, те, що батьки вигнали Катерину з дому і, нарешті, зустріч із коханим Іваном, який навіть не хоче визнати Катерину, - все це тяжкі випробування, які зустрічалися на шляху бідної дівчини. Шевченко порушує проблему незахищеності жінки взагалі. Як. у моральному, так і в "соціальному плані. Ніхто не допоможе Катерині, вона сама-самісінька в. цілому світі, на чужині, зимою, із маленькою дитиною на руках. Центральний образ поеми - Катерина - вродлива селянська дівчина. У неї карі оченята, чорні брови, біле личко, вона - «як квітка на полі». Портрет Катерини змальований у фольклорних традиціях. Головній героїні властиві такі риси як щирість, чесність, відкритість, ніжність, чуйність та довірливість, що й погубило її. Катерина кохає свого Йвана щиро, глибоко й вірно: «полюбила москалика, як знало серденько…» Бідна дівчина вірить своєму коханому, сподівається на його повернення кожної миті, чекає його. Навіть народивши дитину, Катерина все ще вірить у повернення москаля. Нестямний вигук: «Що я наробила!» виривається з її уст, коли вона розуміє свою провину перед батьками. Катерина завдала тяжкої образи своєму батькові та матері. Важко приголомшеній горем дівчині йти з рідного села, від найближчих їй людей, вона бере з-під вишні крихітку рідної землі й ховає в хустину коло серця. Катерині соромно просити милостиню, але вона просить, бо треба годувати дитину. До самої сцени зустрічі Катерини з Іваном у неї є якась надія, вона живе сподіваннями, але «відцурався батько сина», і вже немає ніякого виходу, ніякої надії. Збагнувши це, Катерина кидає дитину на дорозі й кінчає життя самогубством. Батьки Катерини передбачали трагедію, застерігали свою доньку. І мати, і батько люблять свою дитину. їм боляче, що Катерина так учинила. Ненька, «як мертва, на діл повалилась». У промові матері і ніжні, чуйні слова, і прокляття. Батько мовчазний, суворий, йому теж боляче, але він мовчить, приголомшений своїм горем. Москаль із самого початку постає перед нами брутальною, морально розбещеною людиною. Його обіцянка повернутися, напевно, вже не перша. І тому зрозуміло, що Катерина була для нього лише іграшкою, розвагою на деякий час. Двічі Іван одвертається від свого сина. Це не людина і навіть не тварина, бо й тварини не кидають своїх дітей на призволяще. У трагедії однієї дівчини Шевченко зумів побачити й показати трагедію всього народу. Враховуючи історичний контекст, можна розглядати поему «Катерина» не тільки як соціально-побутовий твір, але як твір філософський. Із цієї точки зору образ Катерини, її доля символізують долю України. Катерину зганьбив не просто панич, а москаль, тобто чужинець, він поводиться з нею, як завойовник. Це наштовхує на аналогії суспільно-політичного плану. Україна у XIX столітті також була в ролі підневільної. Москалі-завойовники поводилися там як господарі. Доля Катерини багато в чому нагадує страдницький шлях України, яка уявлялась Шевченкові жінкою-покриткою, вигнаною з власної хати. | |
Схожі твори:
|