Поема-містерія Т. Г. Шевченка «Великий льох» в історичному і філософському планах - центральний твір у «Кобзарі», бо в ній розглянуто проблеми політичної свідомості, її втрати, що призвело нас до втрати державності, до національного поневолення, а це питання всіх питань. Твір написаний 1845 року. Поштовхом до його написання став один із епізоді! історії культури України - проведення археологічних розкопок російськими вченими із залученням наглядачів-поліцейських. «Великий льох» формально не належить до драматургії Шевченка, але в цій поемі наявні всі ознаки драматичного твору: три дії, у кожній по три дійові особи (померлі душі - ворони - лірники), діалоги, монологи, конфлікти, трагічні злами.

Жанр містерії був особливо популярний у Середньовіччі. В її сюжеті були сцени народження, розп’яття і воскресіння Ісуса Христа та таїнство відкуплений ним людського роду. Містерія «Великий льох» нетрадиційна. У ній показано національний відкуп українського народу, пов’язаний з пошуками скарбу Богдана Хмельницького, за часів гетьманства якого українська держава досягла вершин свого розвитку. Природно, що в льоху, резиденції будівничого нашої держави, поховано разом з його останками і саму ідею незалежності. Шевченко, напевно, легенди, перекази, за якими в Суботівському льоху «позамикані права» відкривати які ще не настав час. Відомо також, що поет не раз відвідував Суботов і змальовував церкву. Ось така історична основа поеми про трагедію України, замислюючись над якою, Шевченко прийшов до думки про скарб народу - ідею самостійної держави.

У Шевченковій поемі-містерії «Великий льох» дійство відбувається у двох площінах. У верхній, призначеній для релігійних вистав, діють метафізичні персонажі три душі, три ворони, три лірники. У нижній (світській) - ісправник з москалями, що розкопують льохи Хмельницького, сподіваючись знайти у них золото. Друга душа - наймички Івана Мазепи. Дівчина випадково залишилася живою, бо після поразки Мазепи під Полтавою, його Батурин був знищений москалями і гетьманова челядь перебита. Позбиткувалися і над Дівчиною. Та вона, добра душа, зла в серці на ворогів не тримала, напоїла коня, «як вертавсь із-під Полтави». Третя душа належала немовляті. Це немовля погрішило тим, що всміхнулося до цариці Катерини II, лютої вовчиці, яка наказали підпалити козацьку святиню - монастир Межигірського Спаса і милувалася з Дніпра цією страхітливою пожежею. Коли дитина розплакалася, мама для забави Показала їй «галеру золотую» Катерини II на Дніпрі, і маля посміхнулося цариці.

Кожна душа символізує Україну певної історичної доби. Перша дівчина (Україна часів Хмельницького) - зріла, фізично й розумово доросла дівчина на виданні, а дівчина з Батурина (Україна часів Мазепи) - лише підліток, який щось усвідомлює, а чогось ще й не може дійти своїм розумом, дівчинка з-під Києва (іакріпачена Катериною II Україна часів знищення Запорозької Січі) - вже тільні безпомічне немовля.

Друга сцена містерії - це розмова трьох ворон - української, польської та чисковитської. Як три душі покутували за гріхи темного народу, так три гайворони крякають від імені верховодних сфер: польського можновладства, українських старшин та московського боярства й чиновництва. Польська ворона чааниться тим, що проливши під час повстання ріки крові, а повстанців загнавши до Сибіру, призвівши Польщу до занепаду, тепер бенкетує у Парижі. Московська ворона хвалиться новими указами, що призвели до зруйнування України. Це вона призвела до тотального винищення Батурина, смерті славного Полуботка, загибелі десятків тисяч героїчних козаків на Лодзі, у Фінляндії. Та хоч якою лютою-перелютою вона є, однак не зуміє того жахіття виробляти, що «москалі в Україні з козаками діють». Українська ворона каже, що Україна існувала ще задовго до того, як постали Польща і Московія, каркас - пророчить, шо цієї ночі народяться близнята: «один буде, як той Гонта, катів катувати», а другий буде ка-іам помагати. Ворони радять, як бути з тим новим Гонтою, що «розпустить правду й волю по всій Україні».

Вороння відлетіло, а їхнє місце посіли три лірники. Образи трьох лірників, на перший погляд, здаються аж ніяк не символічними, адже за часів Шевченка мандрівних українських рапсодів можна було зустріти на кожному ярмарку, а в святковий день чи не біля кожного храму. Проте явне каліцтво усіх трьох змушує нас замислитися над підтекстом цього явища. До того ж інструментом цих співців є ліра, а не бандура чи кобза, які вимагали особливих музичних здібностейй. А ліра - інструмент старців, немічних, підупалих.

Третя трійця - це лірники: сліпий, кривий і горбатий. Хто вони такі? Це наша інтелігенція, учені й письменники Шевченкових часів?. Отже розділ «Три лірники» сповнений ядучою політичної сатирою. Це сатира на внутрішню і зовнішню імперську політику Росії, на пай ство з його пихою та зневагою до народу-годувальника, на зажерливість і здирсіЯ царських чиновників, на бездіяльність української інтелігенції у справі духовниИ виховання нації.

Спираючись на текст твору, можна вважати, що іі сама назва твору є символічною. Великим льохом, очевидно, названо Україну. Великий поет України з трагічним болем в душі спостерігав, як Москва руйнді вала і жорстоко викорінювала залишки свідомості історичного буття серед народу і як дедалі затягувався зашморг російського великодержавная ланцюга на шиї приборканої України. Тому в поемі «Великий льох» поет свідому зробив ретроспекцію в історичне минуле України, щоб чітко вказати на злочини і навіть свідомі провини, які привели козацьку державу до тотального поневолення.

У поемі-містерії Шевченко показав, що три душі нудяться світом, не знахо дячи собі пристановища, їх не пускають до раю і не пустять доти, доки українці не здобудуть собі волю, не повстануть проти гноблення, не відродять свою мамі» опальну гідність. Це був справжній громадянський подвиг поета і борця, справжні нього патріота України.