Скільки довелося витримати українському народові, скільки поневірянь та знущань випало на його долю! Але, виявляється, усі народи були в такому становищі. Російський царизм позбавив їх волі. І були тоді народи подібні до прикутого Прометея, який, бувши фізично в к данах, душею ніколи не скорявся, бо не знав нічого кращого, ніж воля, ніж щастя людей.

• За горами гори, хмарою повиті,
• Засіяні горем, кровію политі.

Над цими горами ще й зараз, мабуть, літає нескорена душа Прометея, яка надихає людей не звертати з накресленого шляху, переборювати усі труднощі, адже попереду чекає свобода, незалежність. Але раніш народи царської Росії плакали кривавими сльозами, бо не мали «сердешної волі»:

• А сльоз, а крові? Напоїть
• Всіх імператорів би стало
• З дітьми і внуками, втопить
• В сльозах удов’їх…

Скрізь безладдя,скрізь злидні та неправда; люди подібні до звірів. Не потрібні їм ні брати та сестри, ні матері, ні онуки. А якщо тобі це не подобається й підняв ти свій голос, то чекає тебе Сибір або тюрма, знущання та катування. Або покуштуєш з двадцять п’ять років солдатської їжі, або у карти тебе програють, або «злуплять шкуру». Нелегким було життя «простих» людей, чекала їх тяжка доля. Нікому було поскаржитися, нікому слова сказати. Відчувалось, що «всі імператори» вболівають лише за свої інтереси і перед образом Христа б’ють поклони:

• За кражу, за войну, за кров,
• Щоб братню кров пролити, просять
• І потім в дар тобі приносять
• З пожару вкрадений покров!

Розповідаючи про тяжке життя людей, здається, що Шевченко сам плаче кривавими сльозами, бо бачить скільки горя навкруги, стільки неправди. Він з болем іронізує, зображуючи життя українців та росіян кавказьким народам, кажучи, що не треба уподібнюватися до поганих прикладів: Ви ще темні,

• Святим хрестом не просвіщенні,
• У нас навчіться!.. В нас дери, Дери та дай І просто в рай.
• Як гірко читати ці рядки, але, мабуть, ще гірше було їх писати Т. Шевченку!

Але не скорилися народи, не схотіли жити в кайданах, бо в серці кожного патріота живе полум’я вогню Прометея. Навіть орел, який кожного дня «добрі ребра й серце розбиває», не зможе вбити невмирущого Прометея, бо він Знову оживає І сміється знову! Поема звернена до кавказького народу, але Шевченко вірить, що усі народи, зкривджені народи, -» брати. Вірить він і в те, що вони, як і Прометей, будуть жити вічно, бо Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І прийде той час, коли здійсняться мрії Прометея, надії Т. Шевченка про волю, про щастя усіх народів. Тому й каже наш великий кобзар з упевненістю:

Встане правда! Встане воля! Багато століть тому був прикутий до скелі Прометей, але полум’я з його чистого серця освітлює і буде освітлювати шлях людей до щастя, до волі. І хоч будуть йти роки, але, мені здається, ніколи не зникне згадка про нього, бо він є справжнім символом нескореності народу, символом, що буде завжди кликати у бій за правду, як це зображено у поемі Т. Шевченка «Кавказ»: Горить вогонь у серці Прометея