Від первісного задуму повісті (1888) до остаточного її завершення (1895) пройшло сім років, сповнених ідейних і творчих шукань. О. Кобилянська активно включається в культурно-громадське життя краю, зміцнюються її стосунки з М. Павликом, його сестрою, відомою громадською діячкою Анною Павлик, Є. Ярошинською, О. Ма-ковеєм та іншими прогресивними діячами української культури. У 1893 році налагоджуються зв’язки письменниці з чеським етнографом-демократом Франтішком Ржегоржем, листування з ним. Завдяки Ф. Ржегоржу вона знайомиться з чеською періодикою, літературою.

Особливо цінною для О. Кобилянської була її дружба з О. Маковеєм. У 1894 році він гаряче рекомендував «Зорі» друкувати її повість «Людина», а згодом, ставши редактором газети «Буковина», залучає до співробітництва О. Ко-билянську, публікує і популяризує її нові твори. О. Мако-вей був другом і добрим порадником письменниці в її літературній праці, редагував її повісті й новели, був першим біографом і автором ґрунтовних статей про її творчість. В автобіографічному оповіданні «Доля» О. Кобилянська признавалася, що на Маковеїв суд вона цілком покладалася, бо «мав він смак в літературних працях».

З кінця 80-х років О. Кобилянська широко знайомиться з українською та російською літературами. Якщо німецька література «навчила її любити і розуміти мистецтво, відкрила для неї «світ ідей» (Леся Українка), то передова українська і російська літератури допомогли письменниці глибше розібратися в соціальних явищах життя, виховували і вселяли віру в перемогу добра над злом, віру в здійснення найвищих суспільних ідеалів («Кобзар» Шевченка, оповідання Марка Вовчка, «Бджоли» Писарєва, «Аііаіеа ргіпсерз» Гаршина, героїчні образи жінок Тургенєва), У творах Шевченка, Марка Вовчка, Л. Толстого, Тургенєва молодій О. Кобилянській імпонувала гаряча любов до народу, пристрасний заклик до інтелігенції допомогти йому поліпшити свою долю.

На початку 90-х років О. Кобилянська систематично читає німецькі теоретичні соціал-демократичні видання - журнал «Оіе N606 2еіЬ> (Штутгарт, ред. К. Каутський). часопис «Уогшагіз» (Берлін, ред. В. Лібкнехт), де друкувалися твори Маркса й Енгельса, і популяризує ці видання серед знайомих. З редактором журналу «Оіе Меие 2еіІ» у 1894 році О. Кобилянська налагоджує листування, яке тривало до кінця ХЇХ століття. В обох виданнях вона друкує свої твори 2. У тому ж році О. Кобилянська налагоджує зв’язки з прогресивним лейпцігським журналом «Оіе Се8е1І8сЬагі», від його видавця Антона Реклама дістає пропозицію перекладати на німецьку мову твори українських та російських письменників і друкувати їх у Німеччині. У 1895 році О. Кобилянська перекладає для А. Реклама оповідання Марка Вовчка, а згодом для дрезденського видавця - новели О. Маковея і пише до них передмови. У 1898 році вона налагоджує дружбу з щирими прихильниками иімецько-слов’янських культурних єднань, письменником Л. Якобовським та прогресивним критиком і перекладачем Г. Адамом ‘. Завдяки цьому в «Оіе СезеІЬсЬагі’і» друкуються новели О. Кобилянської, новели В. Стефаника у її перекладах, статті О. Маковея про українську літературу. Через О. Кобилянську з Л. Якобовським знайомиться і Леся Українка, перебуваючи на лікуванні в Берліні. В цей час О. Кобилянська при допомозі О. Маковея підготувала до видання у Німеччині велику збірку творів українських новелістів .

Уже говорилося, що в другій половині 80-х років О. Кобилянська серйозно вивчала природознавчі праці Дарвіна, Геккеля, Л. Бюхнера, які допомагали їй виробляти матеріалістичне розуміння світу. Великий інтерес виявляє письменниця і до філософської літератури. А з недавно відшуканих нотаток - роздумів письменниці, які стосуються 90-х років,- видно, що О. Кобилянська була добре обізнана з найновішими філософськими матеріалістичними теоріями про походження і будову світу, бо в окремих випадках маємо навіть прямий перегук з думками автора «Анти-Дю-рінга».

Вихідним пунктом у міркуваннях О. Кобилянської, що відбилися в цих нотатках, є визнання матеріальності світу та закономірностей його розвитку. «Матерія і рух,- каже письменниця,- є вічні. Створення світу з нічого - це порожнє слово» 3. «Матеріалізм XIX віку,- продовжує вона,- має в своєму розпорядженні раніше не відому суму знань і фактів та ряд принципів, які, при їх сьогоднішній ясності і завершеності як твердо встановлені досягнення науки, не можуть бути заперечені». Доказом цьому є «не-зруйнування речовини, атомів, зберігання сили, нероздільність сили і матерії, астрономічна безконечність всесвіту, незмінність законів природи, природна історія землі» тощо, а також досягнення науки у вивченні органічного світу і людського суспільства. При цьому письменниця відзначає, що матеріалізм є «найстарішим філософським світоглядом» і що «сьогоднішній матеріалізм не є колишнім матеріалізмом Епікура або енциклопедистів, але цілком інший напрям, або метод, оснований на досягненнях позитивних наук». Стверджуючи єдність матеріального світу, О. Коби-лянська визнає і те, що «все на світі перебуває в постійному русі і зміні, що всякий спокій є відносний. І найбільш тривкі тіла,- каже письменниця,- підлягають постійній зміні».

О. Кобилянській, отже, було ясно, що природничо-наукові погляди спростовують всякі релігійні вигадки про божественне походження світу, людини, бо «всесвіт астрономічно безконечний», світовий простір заповнений матерією, а «природна історія землі і органічного світу» перебувають у «внутрішній єдності з усіма органічними явищами природи». Письменниця виступає проти релігійних вигадок, нібито бог існує як надприродна сила, верховний творець, що керує світом: «Бог?» Це кожної людини її «я», а як воно вже помре раз, тоді і бог помирає» ‘. Під фідеїстичним поняттям «бог» О. Кобилянська, подібно до Л. Фейєрбаха, розуміла найвище самовдосконалення людини, її гуманізм. «Безсмертність одиниці - це ніщо інше, як лиш безсмертність її творіння’, бо воно не кінчається, а залишається у вічній чинності» .

З матеріалістичних позицій О. Кобилянська розглядала і психічну діяльність людини. Дані науки, каже письменниця, яскраво доводять, що «душа - це не що інше, як діяння матерії, зокрема мозку, який є центром усіх діянь», «органом душі» 3. Тут же О. Кобилянська відзначає, що позитивні науки видалили з природознавства «усі містичні сили взагалі». Письменниця настирливо шукала наукового пояснення багатьох загадкових, не з’ясованих ще наукою явищ ЛЮДСЬКОЇ психіки.

Отже, у багатьох моментах світорозуміння О. Кобилян-ська стояла на рівні досягнень передової науки, при розгляді найважливіших теоретико-філософських питань дотримувалася матеріалістичних поглядів, хоч і не завжди була послідовною, коли їй доводилося вирішувати питання, пов’язані з конкретними умовами життя свого часу. Це, зокрема, бачимо в її ставленні до релігії.

У листах, публіцистичних статтях та художніх творах О. Кобилянська різко й послідовно виступає проти служителів церкви, які віками в інтересах панівних класів насаджували в народі покору і терпіння, духовно поневолювали його («Привид», «Картина з життя Буковини», «У св. Івана», а пізніше - «Земля», «За готар», «Ніоба» тощо). У листі С. Окуневської знаходимо свідчення, що О. Кобилянська рішуче виступала проти духовенства, проти одур-манення народних мас .

Викриття антигромадської ролі церкви та духівництва викликало злобу й нападки на письменницю з боку реакційно-клерикальної преси. Газета «Руслан» обурювалась тим, що в нарисі «На полях» письменниця «паплюжила високі моральні якості» «Христового воїнства». Духовенство намагалося вплинути на родину письменниці і таким чином відвернути О. Кобилянську від критики антинародної ролі церкви та духовенства. В листі до О. Маковея О. Кобилянська писала: «Батько вчора казав мені цілком спокійно… щоби я не доторкувалась священства, бо все ж то наше - і що він се не може похваляти. Се його вже хтось обробив, бо досі ані слова мені не казав» 2. Згодом О. Кобилянська прямо вказувала, що це клерикал К. Ко-стецький «закидав батькові, що я до церкви не ходжу і проти священства пишу» .

Так само, як попівство й церкву, О. Кобилянська засуджувала й релігію за те, що вона суперечила потягу людини до знань, світла, віками тримала народні маси в покорі Мельє, вона писала: «…релігія - це гарна казка, винайдена на те, щоб тримати народ у кайданах» ‘. Цю ж думку повторить письменниця пізніше у повісті «Ніоба» (1904). Звідси, як і з художніх творів, видно, що О. Кобилянська добре розуміла соціальну природу релігії. Високо цінувала вона й ті твори, що викривали церкву та релігію («Рим» Е. Зо-ля) 2. Та, незважаючи на послідовну боротьбу проти духовенства, церкви і релігії як духовного гнобителя народу, О. Кобилянська була, однак, за збереження на певний час «очищеної», «не забрудненої» церквою релігії як моральної опори для народних мас 3, в цих же інтересах не заперечувала «великої ілюзії людськості» - бога. Така обмеженість у поглядах на релігію була характерна для багатьох прогресивних письменників кінця XIX століття, які не змогли побачити зародження нових суспільних відносин, нової моралі, носієм якої був найпередовіший революційний клас - пролетаріат, і боялися морального падіння народу.