На початку 90-х років О. Кобилянська підійшла до розуміння економічної основи класової нерівності в буржуазному суспільстві. Так, один іа персонажів «Царівни» каже, що буржуазне суспільство - це такий спосіб присвоювання, котрий дозволяє бідному лише тому жити, щоб працювати на других, і то лише до того часу, доки це владолюбній верстві потрібне» (І, 156). Письменниця висловлювала також правильні думки про те, що історія суспільства становить собою закономірний процес, який здійснюється з внутрішньою необхідністю, залежно від продуктивних сил - економіки. В «Царівні» вона каже, «що всіх причин суспільного перевороту або змін не шукати нам в людських головах, в їх зростаючім пізнанні «вічної» правди або неправди і справедливості, але попросту в змінах продукування й заміни; не в релігії й філософії, лише в економії дотичної епохи,- і що соціалізм не є ніякою хоробою й ніяким з’явищем, поодинокими умовами штучно виробленим, а рухом природним» (І, 156). Можна навести чимало подібних висловлювань письменниці, які свідчать про її прагнення по-матеріалістичному витлумачити розвиток суспільства.

Відзначаючи прогресивні погляди О. Кобилянської, не слід забувати, що правильного наукового розуміння класової структури буржуазного суспільства вона не мала. Звідси випливали її хибні думки й уявлення про шляхи визволення народу від соціального й національного гніту. Читаючи праці основоположників наукового^ соціалізму, письменниця не зрозуміла (а певніше, не сприйняла, бо її більше цікавили морально-етичні проблеми) вчення про класову боротьбу як рушійну силу в класовому суспільстві, не побачила і тієї реальної сили, що здатна очолити народ у боротьбі зі старим, буржуазним ладом. Однак міцний зв’язок з життям народу, віра в його сили у боротьбі за краще майбутнє допомогли письменниці відчути приреченість старого, буржуазного світу («сей лад не вічний»), і вона, критикуючи його, разом зі своїми героями прагнула йти назустріч новому суспільству, при якому будуть «знесені форми буржуазної власності», а людина праці буде щасливою і зможе «вільно розпоряджатися своєю особою, чи своїм «я», де «великі завоювання науки служитимуть людському поступові». У суспільно-політичних питаннях О. Кобилянська показала себе послідовним демократом, виразником прагнень народу. Захист його інтересів - «найбільш священний» обов’язок для письменниці .

Суспільним ідеалом для О. Кобилянської було майбутнє соціалістичне суспільство, яке, як вона вірила, дасть най-ширші можливості для вільного розвитку людського розуму,- такий лад, при якому між людьми запанує справжнє братерство, настане «сонячний південь». «Я вірю в те, й для того вірю, що з царством соціалістичних догм зросте правдивий поступ, що світло знання й краси поллється широкою струєю скрізь і що аж тоді виб’є для всіх досі гне-тених, невислуханих і слабих година дійсного людяного щастя, розвинеться цвіт правдивої любові!» (І, 156). Про такий суспільний ідеал мріяв Орядин, коли був перейнятий прогресивними устремліннями, до нього всією душею тягнеться героїня «Царівни» Наталка. )

Звичайно, на основі цих слів не можна стверджувати, що О. Кобилянська з достатньою ясністю розуміла устрій майбутнього соціалістичного суспільства. І коли один з позитивних персонажів «Царівни» каже: «Якби ви знали, як то тяжко, коли, напримір, думки блукають і не находять нічого, блукають у чимсь неяснім, великім, ведені більше чуттям,- ах, я того не можу сформулювати»,- то ці слова можна віднести і до самої письменниці, яка в 1891 році писала до М. Павлика: «… наша інтелігенція пересічно не є ще так дозріла, щоб розуміти соціалістичні принципи, а що ж говорити про людину з народу» 2. Пізніше, в 1898 році, коли серед радикальної інтелігенції Чернівців виник задум видавати українську «переважно соціалістичного змісту, політики і т. п.» газету, письменниця охоче погодилася співробітничати в ній 3.

О. Кобилянська вважала, що визволення народу з-під соціального, національного і духовного гніту відбуватиметься через освіту, самовдосконалення, через засвоєння кожною людиною прогресивних ідей та ідеалів, бо «хто вірить в ідею поступу, той мусить пізнати й переконатися, що вона становить основу всякого руху й праці» (І, 156). Тому письменниця закликала і в творах, і в листах (хоч це й було наївним) до об’єднання «всіх верств і каст» !, щоб вони спільними зусиллями працювали на благо «соціально пригноблених» і «морально зневажених». Подібні думки знаходять своє вираження в «Аристократці», «Царівні», «Землі» та багатьох пізніших творах - «Думи старика», «Ніоба», «Через кладку», «Апостол черні».

Отже, поглядам О. Кобилянської на розвиток суспільства були властиві глибокі суперечності, які виражалися в тому, що вона, з одного боку, стверджувала об’єктивний характер розвитку суспільства, причини заміни однієї формації іншою прагнула шукати в економіці - способі виробництва й розподілу матеріальних благ, які не залежать від свідомості людей; а з другого - думала, що «здібні уми критично мислячих осіб» шляхом «заражаючих прикладів» для загалу допровадять усіх людей, незалежно від їх класової приналежності, до пізнання «правди й обов’язку» перед народом і таким чином сприятимуть перебудові соціального укладу життя. При цьому у 90-і роки письменниця, подібно до І. Франка, перебільшувала, а пізніше - надавала вирішальної ролі ідеям та ідеалам у розвитку суспільного життя, в історичному процесі.