Ні величі там, де немає простоти, добра і правди. Л. М.Толстой

Великий письменник і філософ Лев Миколайович Толстой, справедливо полемізуючи з вченими, що створили культ великої особистості, історичного героя, з волі якого відбуваються світові події, затверджує, що хід світових подій визначений понад і вплив особистості на хід цих подій є тільки зовнішнім, фіктивним. Усе відбувається не з волі людей, а з волі провидіння. Це означає, що Толстой намагається опоетизувати стихійні закони життя. Він затверджує, що все вирішують почуття, а не розум, що є доля. Теорія зумовленості, фаталізму, неминучості історичних подій позначилася також і на трактуванні образів Кутузова і Наполеона.

Особистості в історії Толстой відводить мізерно малу роль, дорівнюючи її призначення до призначення «ярлика», тобто засобу дати найменування подіям, фактам і явищам. Наполеон при житті одержує титул непереможного і геніального полководця. Толстой розвінчує Наполеона в моральному плані, обвинувачуючи його у відсутності гуманізму стосовно простих солдатів і народу. Наполеон - загарбник, поневолювач народів Європи і Росії. Як полководець, він є непрямим вбивцею багатьох тисяч людей. Державна діяльність Наполеона в цьому світлі постановки питання попросту було аморальна. Європа не могла нікого протиставити Наполеонові, «ніякого розумного ідеалу», і тільки російський народ ховає його навіжені плани завоювання світового простору. Толстой пише: «Замість геніальності є дурість і підлість, що не мають приклада». Весь вигляд Наполеона ненатуральний і брехливий. Він не міг відповідати високим моральним вимогам, тому в ньому немає й справжньої величі.

Втіленням усього кращого є Кутузов. Толстой відзначає в ньому не тільки «мудрого спостерігача подій», але і талановитого полководця, що керував самим головним - моральним духом війська. Толстой пише: «Довголітнім військовим досвідом він знав і старечим розумом розумів, що керувати сотнями тисяч людей, що борються зі смертю не можна одній людині, і знав, що вирішують долю бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому стоять війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війська». Протиріччя у поглядах Толстого в зображенні ним Кутузова проявляються в тім, що, з одного боку, Кутузов - мудрий, пасивний спостерігач ходу військових подій, керівник духу війська, а з іншого боку - це полководець, що активно втручається в хід військових подій. Кутузов запропонував Наполеонові генеральний бій і при кількісній перевазі Наполеона одержала військову і моральну перемогу.

Кутузов наступного дня віддає наказ про контрнаступ, щоб підняти дух війська, але потім скасовує наказ із метою збереження армії і сил. І таких прикладів багато. Після вигнання Наполеона з Росії Кутузов подає у відставку, вважаючи свою місію виконаною. Так, реалізм Толстого взяв гору над путом його фаталістичної філософії й художньо представив щиру особу великого полководця, його кипучу енергію, активну участь у ході військових подій. Війна здобувала всенародний, національний характер, тому на посту головнокомандуючого повинен був бути не іноземець (Барклай), а російський полководець - Кутузов. Із приходом його на цей пост росіяни піднеслися духом. Вони навіть склали прислів’я: «Прийшов Кутузов бити французів». Перевага російської армії у військовому відношенні і полководницькому генії Кутузова показали в 1812 році, що російський народ непереможний. У яскравій пушкінській оцінці особистості великого полководця втримувалося зерно задуму образа Кутузова в романі Толстого. У російській армії жив неприборканий дух суворівської «науки перемагати», були живі національні традиції військової школи Суворова. Солдати згадують його і під час бою, і в багаття. Як до оцінки вчинків окремих людей, так і до оцінки історичних подій Толстой підходить із критеріями добра і зла. Розв’язання війни він вважає найбільшим проявом зла. «Думка народна» пронизує і філософські висновки Толстого, і зображення конкретних історичних подій, історичних діячів, і окреслення рядових людей, оцінку їх морального вигляду. Найважливіший висновок, що випливає з художніх картин і теоретичних міркувань письменника, - висновок про вирішальну роль народних мас в історії. Зображуючи війну 1805-1807 років, Толстой пояснює причину поразки росіян саме тим, що солдатській масі неясний був зміст цієї війни, далека її мета. Зовсім по-іншому зображуються настрої армії у війні 1812 року.

Ця війна носила народний характер тому, що російський народ захищав свій будинок і свою землю. Справжній героїзм, непомітний і природний як саме життя, - це якість, що проявляється і в боях, і в солдатських буднях, і у відносинах російських воїнів один до одного і до ворога. Народ з’являється перед нами як носій вищих моральних цінностей. Загальні цілі і загальне лихо об’єднують людей, незалежно від того, до якого станового кола вони належать, тому кращі національні риси російської людини виявляються під час всенародного нещастя. У «Війні і мирі» втілена справжня народність - найбільше завоювання російської класичної літератури. Про людей, про життя, про історичні події письменник судить із погляду інтересів усього народу, що є по суті головним героєм його добутку. Прагнучи осмислити закономірності людського життя, історичного процесу, письменник не тільки малює живі картини, образи і долі людей, але й міркує як філософ, вчений-історик, що говорить мовою науки. Улюблена думка письменника живе в кожному образі, у кожній сцені, у кожній деталі створеної їм великої епопеї.