Послання Т. Шевченка «I мертвим, i живим…» за своiм iдейним спрямуванням має гостро викривальний, сатиричний змiст. Серед раннiх поезiй Шевченка ще не було такоi, де б, як у посланнi, викривались усi злочини украiнських панiв перед народом. А злочини цi були страшнi, i поет пророкує справедливу кару за них. I все ж вiн, звертаючись до сумлiння панiв, сподiвається, що якась частина iх

Ї найбiльш чеснi представники дворянськоi iнтелiгенцii. Ї зможе стати на бiк трудящих, «обняти найменшого брата». Украiнськi пани байдужi до народу та далекi вiд украiнськоi культури, iх ваблять чужi землi Ї Нiмеччина, Францiя, там вони можуть видавати себе за аристократiв, «справжнiх» європейцiв, жити в розкошах за рахунок експлуатацii крiпакiв, i iм не доведеться червонiти за своє походження. Деякi з них, побувавши за кордоном, видають себе навiть за прихильникiв «братерства братнього», волi. Однак це було лише словесною трiскотнею, тому що пани залишилися жорстокими визискувачами трудящих. Облуда панських «великих слов» була особливо очевидною при ближчому ознайомленнi з iхньою крiпосницькою практикою: I знову шкуру дерете З братiв незрящих, гречкосiiв. Украiна та ii народ були б щасливими, якби цi «безбатченки» нiколи не поверталися назад звiдти, куди вони полюбляли iздити. Нiхто б не оплакав такоi втрати. Шевченко викрив зарозумiлiсть, пиху украiнського панства, що присвоiло собi право представляти украiнську нацiю. Вдаючись до iронii, поет особливо iдко висмiює мудрування украiнських панiв, що хизувалися своєю «освiченiстю». Але яка то освiченiсть, коли вони навiть iсторii свого народу, своєi рiдноi мови не знають. Поет з гiркотою зазначає, що цi пани колись вивчать i свою iсторiю, i рiдну мову, якщо iм покаже нiмець. Ї iхнiй найбiльший авторитет. Украiнська дворянська iнтелiгенцiя захоплювалась iдеями слов’янського єднання, посилено вивчала iсторiю й мови слов’янських народiв, але залишалася байдужою до потреб рiдкого народу i його мови. Тарас Шевченко iдко висмiює нацiоналiстичне трактування iсторii Украiни, гнiвно таврує «ясновельможних гетьманiв» як рабiв росiйського царя i польського короля, розвiнчує козацьку старшину: I гармонiя, i сила, Музика та й годi. А iсторiя… поема Вольного Їнарода! Поет непримиримий до полiтичного чванства украiнських панiв. «Героi вашi гетьмани, Ї нiби каже поет. Ї А де нинi запорозька вольниця?» Як же вони змирилися з тим, що тепер «на Сiчi мудрий нiмець картопельку садить»? Гiрка iронiя звучить у цих рядках. Справдi, царизм заселяв пiвдень Украiни чужинцями Ї нiмецькими колонiстами, якi ставали жорстокими гнобителями украiнського народу. Поет звинувачує украiнських панiв, яким iхнi предки передали у спадщину «своi кайдани, свою славу», у прислужництвi росiйському царевi i зрадi свого народу. Так викриває Шевченко облудний «патрiотизм» украiнських панiв.

Гнобительське своє єство вони намагаються прикрити культурницькою фразеологiєю, лицемiрним прагненням «повести за вiком» Украiну, просвiтити затурканого й темного селянина. Щиро люблячи свою безталанну Украiну, Шевченко з повагою ставився до культури iнших народiв. Рядками «I чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», що стали крилатими, вiн пiдтверджує свiй патрiотизм, гордiсть за працьовитий i талановитий украiнський народ i висловлює дружнi, братерськi почуття до iнших народiв. До цього поет закликає всю украiнську iнтелiгенцiю. Шевченко знав i засуджував реакцiйну суть нацiоналiзму украiнського дворянства, яке голосними фразами про славу минулого намагалося облудно перекрутити справжнiй смисл визвольноi боротьби народу. Поет показує, що справжнiм героєм визвольноi боротьби завжди був народ, не пани, не козацька верхiвка. Вiн викриває i тогочасних панiв, i iх предкiв як пiдступних запроданцiв. I поет пише в «Посланii» про майбутню всенародну революцiю. Вiн вiрить, що народна революцiя неминуча: Розкуються незабаром Закованi люди. Настане суд, заговорять I Днiпро, i гори! I потече сторiками Кров у синє море Дiтей ваших… Отже, основна iдея «Посланiя» полягає в пророкуваннi того, що народ революцiйно змете своiх лютих експлуататорiв Ї украiнських панiв, якi прикриваються брехливими словами про «науку» для народу та облудним «патрiотизмом».

Твори генiальних поетiв нiколи не бувають прочитанi до кiнця. Що бiльше пiзнаєш справжнього Шевченка, то бiльше в його творах знаходиш незвiданого. Його феномен залишається до кiнця не пiзнаним. А чари його слова, менi здається, не будуть розгаданi нiколи. Такою самою мiрою, як i загадка його генiя, хвилює нас його життєвий шлях. Схиляєшся перед силою його духу, характеру. Трагiчною була його доля. Сирiтство, поневiряння в наймах, жодноi рiдноi душi поруч. I це в перiод життя, який вважають найсвiтлiшим, найщасливiшим. Одна-однiсiнька за все життя усмiшка долi Ї звiльнення вiд крiпацтва. Яким треба було бути сильним i цiлеспрямованим, щоб за кiлька рокiв надолужити те, що набувається десятирiччями: здобути освiту, оволодiти майстернiстю художника, а потiм шляхом самоосвiти стати одним з найосвiченiших людей свого часу. Вiн вiльно володiв французькою i росiйською мовами. Його знання з iсторii, украiнського фольклору, лiтератури, украiнськоi мови по-справжньому енциклопедичнi. Справжнiй подвиг Шевченка я вбачаю в тому, що вiн став основоположником украiнськоi лiтератури, нацiональноi мови. Та життя готувало йому все новi й новi випробування. Десять рокiв заслання. Його переслiдували, кинули в нелюдськi умови. Тяжко хворий, вiн мусив витримувати муштру солдатчини, йому забороняли писати, читати, малювати. Та зламати його героiчний дух не вдалось: «Караюсь, мучусь, але… не каюсь!».

Як часто люди сьогоднi в сiрiй тяжкiй буденщинi повсякденного життя вiдступаються вiд високих iдеалiв, черствiють, байдужiють, думають тiльки про власний достаток. Чи ж не подвижницьким є життя Шевченка, який найменше думав про себе? Вiн завжди турбувався про народ, долю Украiни. Власна доля? Що вона порiвняно з долею рiдноi Вiтчизни? Менi однаково, чи буду Я жить в Украiнi, чи нi… Та не однаково менi, Як Украiну злii люде Присплять, лукавi, i в огнi Їi, окраденую, збудять… Ох, не однаково менi! Шевченко для нас Ї це не тiльки те, що вивчають у школi, а й те, чим живуть, з чого черпають життєвi сили, любов до Украiни. Свою Украiну любiть, Любiть ii … во время люте, В останню тяжкую минуту За неi Господа молiть.