Портрет у художній літературі один із засобів конкретизації художньої розповіді, індивідуалізації героя. Справа автора - чи підкреслити в зовнішньому вигляді тільки окремі, найвиразніші риси, чи подати докладний його опис. Але без портрета - герой без лиця, якийсь символ, позначка людського образу, «некто», як кажуть росіяни.

Нова українська проза портретний живопис взяла в принципі вже розроблений іншими літературами, насамперед російською. Та, власне, вона й розпочалася, як відомо, портретом - «Салдацьким патретом» Г. Квітки-Основ’яненка. Правда, предмет розмови - інший вид мистецтва. Але ж у творі є суто літературний портрет Явдохи Колупайчихи, з пильною увагою до деталей обличчя й одягу, з вплетеними генеалогічними відомостями. Гумор дещо скрадає вагу задовгого опису.

Та ще докладніше виписана Маруся в однойменній повісті цього ж автора. Ріст і стан, колір очей, брів, ніс, губи, зуби, усмішка, колір і довжина кіс, стрічки, намисто, сорочка, плахта, запаска, хустка, панчішки, черевички; її хода, поводження на людях - десь дві сторінки друкованого тексту. Маємо повний портрет, злитий з характеристикою.

Правда, і цей опис зовнішності назвати повним можна умовно.

У практиці письменників ми маємо справу не з повним, а докладним портретом, а також оцінно-загальним чи окремими деталями.

Марко Вовчок у своїх неперевершених «селянських оповідях» - у силу специфіки обраної манери здебільшого дотримується оцінно-загальних портретних характеристик фольклорного типу: «Парубок на все село: гарний, хоч з лиця воду пити, жвавий, веселий і роботящий» («Свекруха»); «Стоїть якась постара, замучена молодиця, печаловита, боязлива…» («Козачка») .

І. Нечуй-Левицький з перших же творів заявив про своє тяжіння до докладного опису зовнішності персонажів. Найпоказовіший у його практиці образ Миколи Джері з однойменної хрестоматійної повісті. Зовнішність героя докладно змальовується і парубком, і бурлакою, і сивим дідом. Увесь розказаний перебіг нелегкого життя Джері ніби фіксується, підтверджується як документальним свідченням його портретами.

Великою увагою до зовнішнього образу героя позначена вся творчість Панаса Мирного. Для письменника портрет - важливий інструмент у соціальній і психологічній типохарактеристиці «населення» твору, не кажучи вже про індивідуалізацію персонажів.

Пригадаймо перше знайомство з Чіпкою. При докладному описі обличчя (пух на верхній губі, ніс, очі, довгобразість), постаті (зріст, плечі, груди) підкреслюється його погляд, в якому «світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою» (II, 36). А починається опис з віддалі, із загального обрису постаті (молодий чоловік), його одягу. «Не багатого роду!» - казала проста свита, накинута наопашки.- «Та чепурної вдачі»,- одмовляла чиста [...] вишивана сорочка…» (II, 35-36). Шапка набакир свідчила, що це парубок. Так через зовнішність дається досить повна соціальна, вікова, типологічна та індивідуальна характеристика героя, що автори знайшли за потрібне і показати, і роз’яснити.

У Мирного, як і в більшості письменників, опис зовнішності персонажа подається при першому ж знайомстві наближено до природного розглядання людини. Показовим щодо цього є й портрет Чіпки, а ще більше Галі. Спочатку загальний обрис: зріст, колір волосся, уквітчання і колір убрання, що сукупно асоціювалося в уяві Чіпки з казковим образом русалки, а потім уже - «її краще розглядів парубок» (II, 37) - наводяться дрібніші елементи портрета: кучері, чоло, личко, брови, вії, усмішка, корсетка, спідниця, корали, дукати.

Якщо порівняти докладні портрети у Мирного і Нечуя-Левицького (не кажучи вже про Квітку-Основ’яненка), то у Мирного навіть у перших зрілих творах вони значно економніші, стисліші, з частішим використанням розбивок (хоча б у розглянутих), з введенням динамічних і роз яснювальних моментів. Тобто Панас Мирний ще на початку активної літературної діяльності, вочевидь інтуїтивно, уловив закономірності словесного живопису, про які пише мистецтвознавець Н. Дмитрієва:

«Хоч би як були зірко побачені й влучно визначені деталі, що в сукупності складають щось зриме ціле,- саме сукупність і вислизає в міру того, як письменник описує її по частинах. Чим опис повніший, тим довший, тим далі завершення відходить від початку, тим більше втрачається відчуття цілого»

У Мирного портрети персонажів, як і пейзажі, не належать до позасюжетних компонентів: вбирають у себе значну частку характеристики того чи того ; образу, пов’язані з психічним етапом героїв. Мужня ‘ краса Чіпки - передумова, що його з першого погляду покохала Галя, а вже вираз його очей, ота сміливість і хижість пов’язані з «пружиною» розвитку подій.

Це ж саме можна сказати й нро зовнішність Христі («Повія»), її красу. Виявляється, прислів’я «Не було б щастя, так нещастя помогло» іноді справедливе і в зворотному прочитанні: не було б нещастя, так щастя помогло. Якби не Христина краса, то не було б і її горя-біди.

Невідома підійшла під ліхтарню і почала об стовпець обтирати свої покаля-кані чоботи з кривими закаблуками, драними халявами»

Тут - тільки одяг, тільки силует нещасної людини, тінь колишньої Христі. У хворої й мертвої героїні роману зник власне портрет, зникли очі, брови, коса. Неодноразово підкреслюється одна деталь - безносся на круглому обличчі.