Головна сторінка » Твори з української літератури » Коцюбинський М.М.

Художнє вiдображення волелюбностi трудового народу в оповiданнi Михайла Коцюбинського «Дорогою цiною»
В оповiданнi М. Коцюбинського «Дорогою цiною» письменник опоетизував волелюбний дух трудящих України. Та його оповiдання вражає читача трагiчнiстю долi головних героїв. Остап Мандрика був вихований на оповiданнях дiда, «який ходив у Сiч, а потiм рiзав панiв в Уманi». Тi розповiдi розбуркували в дитячiй головi химернi мрiї, вояцький запал. Остап не хотiв миритися з тим, що вiн, Соломiя, дiд - не бiльше, нiж худоба у пана. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рiдної землi, але з рiдним краєм, з коханою його розлучає панщина. Вiн, молодий, смiливий, одарований життєвою силою: «Стрункий, мiцний, з чорними очима, темним молодим вусом» i жити в неволi для нього - гiрше смертi, «лiпше загинути в багнi, нiж жити в неволi». Цiєю вiдчайдушнiстю в своєму прагненнi до волi вiн нагадує казака Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка.

Та справжнiм вiдкриттям в лiтературi було створення письменником образу жiнки, не тiльки покривдженої, страждаючої, а й сильної, смiливої, здатної до боротьби за свою долю.

«Ваша Соломiя - то джерело пiд час спеки… то завдаток типу жiнок, що умiють боронити себе», - так визначала цей образ вiдома громадська дiячка того часу Н. Кобринська. Рiшуча i любляча, Соломiя зiбрала всю свою енергiю, всю силу волi, всю мiць тiла i йшла вперто i завзято з вiрою, що зламає всi перешкоди. Щоб бути справжнiм товаришем Остаповi, вона жертвує своєю красою, чудовими косами: «Дивнi косми чорних кiс, мов мертвi гадюки, тихо зсунулись по плечах додолу i лягли по землi дивними покосами». Засмученi очi Соломiї не покидають з того часу нашу уяву. Бачаться вони, коли з жахом слiдкує Соломiя за високими вогняними горами палаючих плавнiв, в останньому вiдчаї кличе тяжко пораненого Остапа, на човнi разом з Iваном готує напад на турецьких козакiв, щоб звiльнити свого коханого. Прощаються цi очi з надiєю на волю, з небом, з радiстю, з життям, коли чорна безодня дунайської води заковує тiло.

«Остапе!», - з розпукою кличе її душа.

«Соломiє!» - доноситься до неї крик його серця. Дорогою, найвищою цiною заплатила Соломiя за жадання бути вiльною, гiрку цiну дав за волю Остап: все життя списане на спинi, а половина душi навiки залишилася в Дунаї. Такий трагiчний кiнець оповiдання ще раз пiдкреслює нескоренiсть, волелюбнiсть українського народу.

Схожі твори: