Повість «За ситуаціями», як слушно відзначили деякі критики (О. Бабишкін), має струнку і компактну композицію. Дія розгортається в логічно-часовій послідовності, повість не переобтяжена позасюжетними елементами. Перед читачем у прискореному, ніби кінематографічному ритмі проходять один за одним епізоди, що весь час сприяють наростанню почуттів Аглаї аж до найвищого піднесення. Написані вони справді по-кінематографічному гостро і ощадно в засобах.

Добрим композиційним засобом у повісті «За ситуаціями» є пісня «Гайда в гори! Верховина в світлі місячнім стоїть…», яка часом найкраще виражає душевний стан героїні. Для неї ця пісня «така чудова з своїми картинами і палким, між словами захованим чуттям» (III, 381). її з жалем і глибоким почуттям Аглая співає Чорнаю тоді, коли переконується, що вона кохає професора, другий раз - коли Чорнай через підступи Шварца покинув вечірку.

О. Кобилянська, як мало хто з українських прозаїків, уміла змалювати образ виконавця, його почуття і пережинання під час гри або співу, передати музичні образи словесно. Ця специфічна риса О. Кобилянської, що розкриває її виключне музичне чуття, виявилася і в повісті «За ситуаціями». В уяві Аглаї-Феліцітас під впливом музики вимальовуються цілі картини, образи подібно, як і в Софії Дорошенко («Уаїзе теїапсогкще») та багатьох інших героїнь. Так само і в побудові фрази відчувається прагнення письменниці «інструментувати мову».

Розробляючи в повістях «Через кладку» і «За ситуаціями» тему інтелігенції, письменниця ставить і розв’язує у них складні питання свого часу: викриття космополітизму, винародовлення та зрадництво української буржуазної інтелігенції, розвінчання культу ніцшеанської надлюдини як антигуманістичного, аморального явища. Завдяки цьому повість «За ситуаціями», як і драми Лесі Українки «Оргія» іі «Камінний господар», мала актуальне звучання для свого часу, коли чимало представників навіть творчої інтелігенції З ліберально-буржуазного табору зрадили прогресивним прагненням і сподіванням свого народу та шукали собі морально-етичної опори в людиноненависницьких повчаннях.

У другому десятиріччі XX століття з’являються нові переклади творів О. Кобилянської в болгарській, польській і чеській періодиці, а в 1911 році в Москві виходить збірка її мовел у перекладі на мову братнього російського народу («Аристократка» и другие рассказьі»). Через рік було ідійснене її повторне видання. Перекладач П. Дятлов дума її дладити ще одну книжку творів письменниці, а також перекласти повість «У неділю рано зілля копала». Але видання не знайдено і задум лишився не здійсненим.

До збірки «Аристократка» и другие рассказм» додана тепло написана передмова О. Назарієва, яка знайомила роміського читача з творчим шляхом письменниці, особливостями проблематики, образів, стилю. Належну увагу приділено О. Кобилянській і в ґрунтовному огляді слов’янських літератур видатного чеського славіста Яна Махала, що був опублікований у великій праці «Зіоуапзіуо. ОЬгах ]’еЬо тіїш-Іозіі а ргіїотпозіі», Прага, 1912). Тоді ж у Кобилянської налагоджуються творчі зв’язки з датським письменником Отто Рунком, а через два роки з його земляком, письменником Аге Маделюнгом. О. Рунк сприяв популяризації її творів на своїй батьківщині, а О. Кобилянська, з свого боку, перекладає його окремі оповідання українською мовою («Хірург» та ін).

Усе це свідчить про великий інтерес громадськості до гостропроблемних, високоталановитих творів української письменниці.