У 1887 році (очевидно після певної обробки) О. Кобилянська надсилає оповідання до віденського журналу, що був розрахований на мало-містечкового читача і вміщав на своїх сторінках «прохідні» твори, але неодмінно на злободенні теми з гостропікантни-ми сюжетними колізіями і легким стилем викладу. Молодій письменниці здавалося, що її оповідання з яскраво вираженою феміністичною тенденцією імпонуватиме читачкам журналу. Та оповідання було відхилено, хоча за спосіб викладу матеріалу редактор журналу Мамрот похвалив молоду письменницю .

Згодом цей факт дуже часто (і на всі лади) використовували різні критики (особливо недруги І. Франка) на доказ того, що І. Франко, мовляв, неприхильно ставився до майбутньої «величної зірки в українській літературі», зате «німці підтримали її». Такий помилковий погляд ще остаточно не вижитий на сьогодні і в нашому літературознавстві, і в працях зарубіжних критиків про українську письменницю.

Пустив його у світ О. Маковей, який ще в 1899 році писав: «…відповідь, яку прислав Кобилянській редактор Мамрот, додала їй довір’я у свій талант і відваги на довгі часи. Мамрот найшов у її оповіданні «надзвичайно цікаву тему, знамениті епізоди, справедливий погляд на справи і оригінальні думки», лише вважав, що оповідання задовге. Давав авторці поради, що має читати і заохочував не покидати пера, одним словом, був першим чоловіком, що поучав її, як братися до писання, і робив уважною на добрі і злі прикмети літературного твору. Лист сего німця нагородив авторці перше розчарування у русинів». Тут в основному правильно викладено думки Мамрота, але випущено один дуже істотний момент. Редактор Мамрот, відзначивши, що «прочитав оповідання з особливою цікавістю і що його треба поставити понад рівень пересічних жіночих праць», основний недолік бачив у «філософських роздумах» твору, де письменниця висловлювала свої думки про віковічне рабське становище жінки, про її потреби повноцінного духовного і громадського життя. На думку Мамрота, саме «філософські роздуми» «роблять твір надто довгим, яких не любить широка публіка. Досвідченому читачеві,- продовжує він,- цей твір таким, як він є, дає доказ таланту, але для широкої публіки, яка, як відомо, любить тільки солодощі, буде скучний. Коли б цей твір був коротшим, діалоги стисліші, тоді він був би видатним твором».

Отже, головний закид з боку Мамрота зводився не до часткових вад (їх, зрештою, можна було усунути при редагуванні), а до того, щоб О. Кобилянська. вилучивши «філософські роздуми», позбавила оповідання громадського звучання. Тим самим Мамрот штовхав молоду письменницю писати «легкі твори», розраховані на обивательського читача, що «любить солодощі». І цей намір редактора вона зрозуміла відразу, про що писала до брата: «Я не сердилася, що мою роботу не прийнято, але скорочувати її також не буду, бо не могла б у такому випадку сказати те, що я саме сказала. «Ап сіег Ьіаиеп…» приймає тільки дуже легенькі і пахучі речі, але є ще й інші журнали, які охоче приймають серйозні твори» ‘. Тим самим О. Кобилянська категорично відкидає той напрям творчої праці, на який штовхав її Мамрот. Натомість вона сприймає настанови українських демократичних письменників - Н. Кобрин-ської, М. Павлика, І. Франка, які радили позбуватися літературної умовності, ставити серйозні, громадської ваги питання і висвітлювати дійсність з реалістичних позицій. І вона докорінно переробляє оповідання. Характерно, що в час переробки твору О. Кобилянська виявляє бажання особисто познайомитися з І. Франком. У 1889 році вона їде до Львова, але зустрітися з І. Франком не змогла, бо він «був під арештом»

У 1889 році сім’я Кобилянських у зв’язку з виходом батька на пенсію переїжджає в село Димку, а в 1891 році - на постійне місце проживання до Чернівців. У Димці О. Кобилянська краще ознайомилася з селянським життям «в долах» ‘. А це у великій мірі зумовлювало її потяг до вивчення соціологічних праць (Спенсера, Ласаля), де вона хоче знайти відповідь на ті питання, що її непокоїли в цей час. Тоді ж письменниця виявляє великий інтерес до матеріалістичної філософії, прагне виробити матеріалістичне світорозуміння. У листі до М. Павлика вона писала: «Я дуже Вам вдячна, що Ви мені надішлете історію матеріалізму. Він для мене необхідний, як животворні ліки. Я знаю, що я ще у великій мірі ідеалістка, і дуже радо хотіла б позбутися цього баласту, котрий мене давить, як тяжкий одяг у літню гарячу спеку». Серйозно задумується вона над своїм місцем у громадському житті, щоб бути корисною народові, бо захист його інтересів вважає «найбільш священним» 3, над своїм місцем у літературі. І за допомогою й порадами вона звертається до М. Павлика та І. Франка . У листі до М. Павлика О. Кобилянська, наприклад, писала: «Я була б дуже рада почути Вашу і Франкову думку про те, в якій галузі я могла б бути корисною» .

Суттєвих змін зазнають образи радника та його дружини. У першому варіанті образ радника зовсім не був розгорнутим. Знаходимо в кількох місцях тільки згадки, що він дуже любив свого сина, часто «прикладався до пляшки» у кав’ярні і плакав, що через сина руйнувалося його господарство. Це була до деякої міри канва для накреслення його образу в «Людині». У повісті «Людина» письменниця робить радника безпросвітним п’яницею, людиною духовно убогою і деспотичною.