Головна сторінка » Твори з російської літератури XX-XXI ст. » Інші рос. автори |
Саша Чорний співчуває читачам тієї друкованої продукції. Його іронія сумна, в ній звучать ноти розпачу: Кто в трамвае, как акула, Отвратительно зевает? То зеваетдругчитатель Над скучнейшею газетой. Каждый день с утра он знает, С кем обедал Франц Иосиф И какую глупость в Думе Толстый Бобринский сморозил. Замість діяльності, спрямованої на поліпшення економічного стану суспільства, повернення обличчям до духовних цінностей, інтелігенція і не лише вена, а й представники інших суспільних прошарків, переводять себе на нескінченні політичні сварки, на безглузді суперечки, які корисні лише так званій політичній еліті, яка засідає в думських фракціях:
До цього салону потрапляє й інтелігент, наляканий репресіями, які стали наслідком придушення першої російської революції. Той, який прагнув світла, в паніці кинувся у темряву вульгарності, бездіяльності, ницості, конформізму:
У небуття пішли "яркие речи и смелие жесты”, і звичайною нормою життя стає скиглення у супроводі хору, який у нестямі закликає:
Пошесть бездуховності заполонила парламентські фракції, державні служби, літературні салони, редакції газет і журналів, видавництва. Потік інформаційної брехні, компромату, блюзнірства наповнювали видання, які фінансували різноманітні думські партії, всілякі можновладці:
Книжкова продукція, якою завалені прилавки, викликали у поета нестримне обурення, а легіони письменниківнездар і поетівграфоманів, які прекрасно існували, сміючись над споживачами їхньої "художньої макулатури”, викликали справедливу відразу.
В одному із віршів, присвяченому 100річчю від дня народження Миколи Гоголя, який починається словами: Ах, милий, Николай Васильич Гоголь! Когда б сей час из гроба встать ты мог… - Саша Чорний задає питання класику: "Где твои герой? Все живы ли?” и сам дає відповідь:
У цьому вірші поет з гіркотою констатує, що навіть гоголівська сатира не змінила на краще деградованих типів, навпаки, ці типи піднялися на вищий щабель, паразитують на суспільстві, отруюють його своєю порочною суттю. І все ж у душі поета ще жевріє надія, що настане час - і відбудуться позитивні зміни, що виліковуються і "типи”, і суспільство:
Минуло вже сто років, як були написані ці рядки, як виходили у світ сатири Саші Чорного. Лишається тільки уявити, які почуття викликали би в серці поета персонажі сьогодення, теперішнє суспільство, теперішні міжпартійні чвари, заангажовані газети, книжкові "шедеври”, телепрограми, про появу яких навіть і не міг подумати поетсатирик, усілякі телешоу, "елітні” тусовки і багато чого іншого, новітнього і безпорадного. Здається, поетові можна було б подарувати вірш, який починався б словами:
| |
Схожі твори:
|