Епохи одна від іншої відрізняються в часі, як країни в просторі, і коли мова йде про нашому "срібному столітті”, ми уявляємо собі якесь яскраве, динамічне, порівняно благополучний час зі своїм особливим ликом, що різко відрізняється від того, що було до й що наступило після. Епоха "срібного століття” простирається між часом Олександра III і 1917 роком. Протягом "срібного століття” у нашій літературі виявили себе чотири покоління поетів: бальмонтовські ( що народилися в 60-і й початку 70-х років XIX століття), блоковські ( що народилися біля 1880-го), гумілевське ( що народилися близько 1886 р.), і, нарешті, покоління, що народилося в дев’яності роки: Г. Адамович, М. Цветаєва, С. Єсенін, В. Маяковський, О. Мандельштам і інших. У листі Мандельштама до Тинянову від 21 січня 1937 року є слова: "От уже чверть століття, як я, заважаючи важливе із дрібницями, напливаю на російську поезію, але незабаром вірші мої зіллються з нею, дещо змінивши в її будові й складі”. Усе здійснилося, усе збулося. Його вірші неможливо відкинути від повноти поезії.

На сільському цвинтарі Лаванду, що спав вічним сном на жовтозеленому пагорбі, біля могили з дерев’яним хрестом, схиливши голови, стояли одягнені в чорне вбрання жінки, серед яких вирізнялась уже не молода, але ще красива смуглявка з очима, схожими на очі лебідки, яка втратила свого супутника життя. Навколо жінок стояли понурі чоловіки, а ще зграйка дітлахів, сумних і розпачливих, як восени підранки. Жінки і чоловіки тихо перемовлялися французькою. Мовчала тільки смаглява жінка, стримуючи невимовний біль і нестерпне бажання розридатися, вигукуючи російські слова, як її землячки на далекій батьківщині. Діти не стримували сліз: вони втратили доброго чарівника, який так несподівано з’явився у їхньому селі і так несподівано пішов від них.

Саша Чорний співчуває читачам тієї друкованої продукції. Його іронія сумна, в ній звучать ноти розпачу: Кто в трамвае, как акула, Отвратительно зевает? То зеваетдругчитатель Над скучнейшею газетой. Каждый день с утра он знает, С кем обедал Франц Иосиф И какую глупость в Думе Толстый Бобринский сморозил. Замість діяльності, спрямованої на поліпшення економічного стану суспільства, повернення обличчям до духовних цінностей, інтелігенція і не лише вена, а й представники інших суспільних прошарків, переводять себе на нескінченні політичні сварки, на безглузді суперечки, які корисні лише так званій політичній еліті, яка засідає в думських фракціях: