В одному з листів Колеснікова Фадєєв писав: «Війна - більша й сувора вихователька. До цього часу ми вже випробували багато важкого, бачили трупи замучених карателями селян, втратили в боях багатьох людей, які встигли полюбити… Знали про дивовижні звірства в контррозвідках білих». Але потім він пише, що «декого з колишніх товаришів ми тепер, не здригнувшись, розстріляли б, якби він потрапив до нас у руки, інших ми нехтували, про інших шкодували, що дороги наші пішли нарізно». Війна - це страшне нещастя для народу, ще страшніше, якщо йде війна усередині одного народу, між братами, між колишніми шкільними товаришами, опинилися в різних політичних таборах, і тепер вони повинні вбивати один одного, захищаючи те, що їм здається правдою, ідеєю…

Росія в першій чверті XX століття переживало один з найтяжких періодів своєї історії. Революції, повстання, Перша світова й Громадянська війни - всі ці події залишили свій слід у долі людей. І вони не могли не відбитися в російській літературі. Так, Громадянська війна, війна жорстока, кривава, що з’явилася найбільшим нещастям для народу, зображена в добутках М. Булгакова, А. Фадєєва, Б. Пастернаку, І. Бабеля й деяких інших письменників. У них описувалися й воєнні дії, і відношення до них авторів, розповідалося про людей, що відстоюють свої ідеї, переконання. Особливе місце займала інтелігенція. Одним з найбільш відомих добутків, присвячених подіям Громадянської війни, є роман Олександра Олександровича Фадєєва «Розгром». Він являє собою рівне, поступове оповідання про дії партизанського загону на Далекому Сході, про всі його зіткнення з японцями й «білими».

Ці рядки А. Т. Твардовського ставляться до XX століття - напевно, самому складному, суперечливому, багатогранному періоду історії людства. XX століття запам’ятається нам як епоха найбільших відкриттів і досягнень людини й трагедією двох світових війн і безлічі локальних конфліктів, як час культурного розквіту, що проте переривався періодами найглибшого морального занепаду, як століття, одночасно моторошний і дивно цікавий для людей, що жили в цю пору. Дійсно, «недоброї пам’яті справи», згадані А. Т. Твардовським, сусідять тут із прекрасними, справедливими вчинками, створюючи вкрай суперечливий образ XX століття, повний добра й зла, краси й неподобства, світла й тьми. Очевидно, що в цій невеликій роботі неможливо охопити навіть малу частину подій цієї епохи, тому ми зупинимося на найбільше, на мій погляд, значимому періоді життя Росії - на Громадянській війні 1918-1921 років, розглядаючи її крізь призму літературних творів, присвячених того часу.

Голос розбудженої, збудженої пам’яті письменника-фронтовика звучить тут наполегливо й сольно, часом сумно, звук, що пробивається звідкись здалеку, тривожного дзвона. Мудрість і мужність покоління, що вступило в смугу очікування неминучого, жадали від художника, -чия доля була обпалена війною, виконання обов’язку повідати про життя й про себе, оглянути поглядом навколишніх, оглянутися назад, вдивитися в далечінь. Письменник, по-моєму, чуйно почув і вловив цей рух часу. Не перекроюючи й не спрощуючи минуле на свій лад і смак, не вганяючи в мертві думи живу сучасність, автор повести розкриває нам духовний зміст життя свого покоління. И. Падерін показує натхненний образ людини із чистою совістю й високим внутрішнім достоїнством, зображуючи даровану йому долю - чесну й пряму, а характер - глибокий, сильний і прекрасний.