Творчість відомої української поетеси Ліни Костенко - визначне явище в українській літературі новітнього часу. В добу жорстокого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями її слово звучало як бунт проти покори й компромісності, ерзаців і стандартів, завдяки чому виходило за межі суто літератури, стаючи духовно-суспільним чинником. Філософічність і психологізм поезії Ліни Костенко. Початок літературної діяльності Ліни Василівни Костенко припадає на роки коли митець змушений був творити лише в межах «соціалістичного реалізму», коли в літературі домінував тотальний мажор. У ліриці ж Ліни Костенко найчастіше звучать ноти «від імені болю». Демонстративно обравши собі місце на узбіччі офіціозного літературного процесу, підкреслено байдуже сприймаючи і моду, і «погоду», вона без будь-яких зусиль з перших своїх творів здобула визнання, стала улюбленим поетом студентської молоді та інтелігенції. Офіційна ж критика відводила їй на поетичному Олімпі місце набагато скромніше, бо не було в її творчості так званих «громадянських поезій», у яких би оспівувалося щасливе життя і комуністичне майбутнє. У ліриці поетеси є щось таке, що змушує згадати про Мавку з «Лісової пі ні» Лесі Українки: первозданність, чистота, органічне злиття з поетично-чарі ним світом природи. Вслухаємось у ці поетичні рядочки, і ми відчуємо сум за теплим літом, почу мо шерхіт листя, що опадає, побачимо таку синь неба, яка буває тільки восени.

• Осінній день, осінній день, осінній!
• О синій день, о синій день, о синій!
• Осанна осені, о сум! Осанна!
• Невже це осінь, о! - та сама.
• Останні айстри горілиць зайшлися болем.
• Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
• Багдатський злодій літо вкрав, багдатський злодій,
• і плаче коник серед трав - нема мелодій.

Та мінорні мотиви суму, болю, самотності не перетворилися на філософську концепцію творчості Ліни Костенко. У її віршах звучать нотки морального максималізму, роздуми про місію митця, про вибір власної долі. У творі «Шлях» є рядки: «.„хто в житті надовго зупинився, на того шаром осідає пил». Суєтність, метушнява, галасливий блиск рішуче відкидаються як синоніми порожнечі й примітивності. Душа налаштовується не на показне, зате певне своєї сили й мети, горде простування обраною дорогою. Настає час, коли перед кожним із нас постає питання вибору свого шляху у житті, своєї долі. Такий вільний вибір - це право вільної людини. У творі «Доля» виразно звучать автобіографічні мотиви. Ліна Костенко напророкувала собі нелегку долю. Час тотального ідеологічного контролю над словом і думкою людини вимагав від поетеси бути, як усі, але він потребував само-зреченості, віри й відваги. Перед нею, як і перед кожним митцем стояв вибір. І вона обрала шлях самозреченості й безкомпромісності. Усім своїм життям, усією творчістю Ліна Костенко підтверджує:

• Ø Я вибрала Долю собі сама І що зі мною не станеться у мене жодних претензій нема до Долі - моєї обраниці.

Ліна Костенко знає ціну й вагу слова. Слово може бути важким і страшним, красивим і життєдайним. Цілий світ виник від одного слова. Кожна людина має ставитися до нього так, ніби вимовляє його вперше, хоча, звичайно, «…всі слова були уже чиїмись». Уся її поезія - це приклад обережного, трепетного ставлення до слова, розуміння його значення. Така поезія вимагає співпраці з розумним співбесідником - читачем, який має добре серце і відкриту душу:

• Ø Поезія - це завжди неповторність якийсь безсмертний дотик до душі.

Поезії Ліни Костенко - неперевершеного митця слова - незвичайні, прекрасні, художньо довершені. «Це - як висловився Володимир Базилевський, - більше ніж поезія - тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка. Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі…»