Революція те саме що шторм. Це стихія, що змінює світ. Старий час залишається у минулому, перестає існувати. На зміну йому приходить новий час подібний тому, як день переміняється вночі, а старий рік - новим. Годинники б’ють дванадцять ударів. Один час скінчився, а інше от-от повинне початися. Олександр Блок чув «музику революції», звуки нового часу, почував магію епохи і виклав свої відчуття у поемі «Дванадцять». Це магічне число символізує зв’язок часів: старого і нового, дня і ночі. Поема від початку і до кінця побудована на контрасті: чорний вечір, білий сніг. Ці кольори протилежні: чорний символізує тьму, порожнечу, невідомість; білий - світло, простоту, відкритість. Колірна гама добутку небагата. Лише три кольори, чорний, білий і червоний, використовує О. Блок у цій поемі. Вони змінюються, перетворюють. Революція неминуче несе руйнування, навіть катастрофу старого світу. Блок зображує деталі, характерні для дореволюційного суспільства. Всі ці «буржуйські штучки» повинні залишитися у минулому. Їм на зміну приходить «воля без хреста». Уособлення цієї волі - дванадцять червоногвардійців з бубновими тузами на спинах. Ця карткова масть - символ неволі, знак ув’язнених. Революційний патруль у поемі не виступає в ролі дванадцяти апостолів. Навпроти, червоногвардійці прямують гордою ходою по нічному місту зовсім не з метою захисту людей:

• Замикайте поверхи,
• Нині будуть грабежі!

Цілком можливо, що ці псевдоапостоли - дванадцять самих теперішніх розбійників, звільнених революцією. Вони бачать одну-єдину мету: встановлення революційного порядку. І отут всі методи гарні: і грабежі, і вбивство дорогої тобі людини, і зречення від Бога. У революціонерів свій бог. Він з’являється у самому кінці поеми. Блок називає цього проводиря Ісусом Христом. Але чи Бог це? Невже цей проводир псевдоапостолів, «із кривавим прапором», «у білому віночку із троянд», і є син Бога? Ім’я Ісус у сполученні із суперечливою зовнішністю (кольори крові і «білий віночок із троянд») видають у проводирі червоногвардійців Антихриста. Тому що тільки Бог і диявол здатні бути «за хуртовиною невидимими» і «від кулі непошкодженими», здатні спуститися на землю в годину, коли вирішується доля не тільки Росії, але і усього світу. Адже більшовики відкрито мріють «роздути світову пожежу». Дванадцять революціонерів приносять горе і страждання не тільки навколишнім, але і самим собі. Петруха вбиває свою кохану, тому що неправильно розуміє волю. Для нього воля - це можливість діяти безкарно. Він не зауважує, як стає вбивцею. Спочатку Петьку мучить совість. Але червоногвардійці не розуміють страждань Петьки. Вони безсердечні, не бачать нічого негожого у вбивстві заради великої пролетарської ідеї.

• Більш важкий буде тягар
• Нам, товариш дорогий!

Майбутнє люди створюють власними руками, будують його з тендітних цеглинок людських доль. Але, якщо суспільство припускає методи насильства і терору, то світлого майбутнього, заради якого було здійснено революцію, не буде. Життя окремої людини мізерно низько цінується в очах революціонерів, воно прирівнюється до життя ляльки, якою маніпулюють сильні світу цього. Типовий представник старого світу - «товариш поп»:

• Пам’ятаєш, як бувало
• Черевом ішов уперед,
• І хрестом сіяло
• Черево на народ?

Будь-який священнослужитель сприймається червоногвардійцями як «буржуй», істота, якій не місце в новому світі, тому що він поклоняється іншому Богу. Під час революції домінує колективна свідомість, роль окремої людини в цьому вируючому, всепоглинаючому потоці дуже і дуже мала. Людина - це гвинтик у суворому і жорстокому механізмі революції. Ми бачимо на прикладі Петрухи, як трохи людей маніпулюють ним, давлять на його свідомість, на почуття. Революція губить особистість, безповоротно зникають жаль, чесність, віра в щирого Бога та у самого себе. Духовна загибель часом буває набагато страшніше фізичної, тому що приносить страждання. Біль душі ні із чим не порівнянна. У духовній смерті людина перероджується. І ніщо більше не здатне розтопити лід у її серце, розбудити совість і жаль. Дванадцять червоногвардійців своїм ходом відкривають нову епоху, час страждань і великих випробувань. Ховаючись під масками апостолів, сподвижників Рятівника, вони руйнують старий світ, не створюючи при цьому нічого замість.

Ідея загальної рівності тягне з надзвичайною силою, затягує, подібно лійці. Людина, немов самотній кораблик, рухаючись по фарватеру, раптово виявляється у полоні революційної стихії. Колись спокійна морська гладь вибухає у раптовому пориві, захоплюючи всіх і вся до дна. Революція завжди супроводжується соціальним вибухом, кров’ю і смертями, а життя людини занадто коштовне, щоб приносити його на вівтар революції. І єдиний спосіб вирватися з нещадної бури - прислухатися до заклику свого серця і вирішити для себе, чи потрібно проходити через такі випробування заради примарної ідеї. Адже є інший спосіб змінити існуючі порядки. Еволюційний шлях завжди більш ефективний. Не слід руйнувати те, що будувалося протягом довгих сторіч. Набагато краще використати історичний досвід, а не ставити недосяжні цілі, і тоді людям вдасться гідно вийти із всіх революційних випробувань і побудувати, нарешті, щось нове замість зруйнованого старого.