Читаючи пушкінський роман у віршах «Євгеній Онєгін», мимоволі захоплюєшся вмінням поета милуватися красою, бачити її в усьому. Тут і краса непокірної природи Росії, і краса Петербурга, і краса старовинної дворянської садиби. Сцени театральної зали і дійства, що у ній відбувається, краса людей, їхнього одягу рухів і внутрішнього світу. Це якась дивна гармонія, яку відчувають усі, хточитає пушкінські рядки. Вже перший погляд, який кидає автор на свого героя, має пояснити читачу, з якою саме людиною він зустрінеться:

• Надівши модний болівар,
• Онєгін їде на бульвар…

Іноді здається, що сам Пушкін, а не його герой, такий прихильний до моди, аксесуарів багатого життя. Мабуть, він використовує деякі враження і значеного особистого побуту та побуту своїх друзів - так яскраво, так точно він описує все, що є навкруги Онєгіна. Головний герой роману добре розуміється на дорогих речах. Круг нього у кабінеті багато речей - модних, мистецьких, антикварних… «Люльки янтарні з Цареграда, фарфор і бронза на столі…» пісні його видзвонює годинник-брегет, широкий комір зимового одягу оздобнії бобровим хутром. Пізніше читач знатиме і про інші предмети гардеробу «записного» модника: панталони, фрак, жилет…

Ось він у театрі і наводить лорнет на ложі незнайомих дам і «все бачив: лицями, ром загал його роздратував». Естет за природою, він почуває себе погано у товаристві людей, вдягнених без смаку: «Боявшись осуду й наруги, в своїй одежі був поет, і те, що ми назвали франт». Онєгін прискіпливий до свого іміджу, тому слідкує за своїм зовнішнім виглядом, використовуючи і парфуми, і навіть манікюр… Пушкіна захоплюють «парфуми в чистім кришталі, гребінки, пилочки дивні, і рівні ножиці й нерівні і щіточки на сто ладів». Про це Пушкін завважує: Людина славна бути може і дбать про нігті разом з тим…»

Зайшовши одного разу до садиби Євгенія, який виїхав звідси після дуелі , Тетяна побачить його дім, усе, що оточувало коханого чоловіка. Кожна з речей промовисто розповість про його звички, про те, як він проводив свій час. Оскільки Євгеній - модник, то й у садибі очима Тетяни ми бачимо модні - більярд із залишеним на ньому києм, хлист з манежу, залишений на капці, книги, ліжко, вкрите килимком, портрет лорда Байрона на столі у кабінеті, чавунна лялька у трикутці, «з грозовим чолом, з руками, що лежать хрестом…» (читач розуміє, а Тетяна - ні, що це скульптурне зображення Наполеона).Пушкін називає келію Євгенія «модною», і ми розуміємо, що на тлі інших садиб, вирізняється своїм вбранням і незвичними речами.

У романі присутні й інші люди, які, за визначенням Пушкіна, є модницями і рійками. Ось Онєгін присутній на балу, де «глушить рев скрипок гучних шептія модниць чарівних». Модники і модниці на іншому балі, у садибі Ларіних, всім інші: вони танцюють старосвітські танці - «лише у закутку глухім, мазурка досі зберігає ознаки давні: і стрибки, і довгі вуса, й каблуки ті самі».Цікаво, що змальовуючи свою улюблену героїню, Тетяну, Пушкін із захватом згадує про її чарівне обличчя, характер, улюблені речі… і жодним словом не омовиться про те, як саме вона вдягнена! Лише закінчуючи роман, він згадає малиновий берет, у якому Тетяна - світська дама, веде бесіду з іспанським гостем.

На останок Пушкін зауважить: «Химерна мода, наш тиран, біда сучасних городян»! Колись «Євгеній Онєгін» був названий «енциклопедією російського життя.Ну, може й не усього життя, але енциклопедією моди .Цю книжку справді можна назвати! Дійсно, на сторінках роману ми знайдемо багаті відомості про світ російського дворянства 1820-х років. І тоді пушкінські рядки і картинки з книжки наповняться силуетами, фарбами, парфумами, музикою…