Головна сторінка » Твори з російської літератури XX-XXI ст. » Солженіцин О.І.

“Архіпелаги” О. І. Солженицина

В останні роки ми одержали можливість познайомиться з багатьма добутками, від яких вольовим рішенням комуністичних ідеологів були насильно відлучені. Нам стали доступні добутки В. Гроссмана, Г. Владикова, В. Набокова, В. Максимова, В. Войновича й багатьох інших письменників. Серед цього потоку імен і блискучих добутків виділяється ім’я А. И. Солженицина, лауреата Нобелівської премії, нині здорового класика нашої літератури. Уже публікація в 60-х роках в "Новому світі” повести А. И. Солженицина "Один день Івана Денисовича” зробила теперішню сенсацію в суспільстві. Іван Денисович - простий росіянин людина, один з багатьох, і в його долі, як у краплі води, відбилася доля багатьох мільйонів таких же жертв нелюдської тоталітарної машини радянської держави. Спочатку Солженицин дав своєї повісті назва "Гу -854″. Такий був табірний номер героя (до речі, табірний номер самого Солженицина "Гу-282″). Уже однією назвою повести Солженицин змушував думку читача рухатися в напрямку, зворотному колективному пафосу знеособлювання.

У повісті Солженицина багато трагічних подробиць табірного життя, які самому письменникові знайомі були не просто. Перед читачем проходять різні герої, розвертаються різні долі, несхожі характери. Ця повість - не скарга, а спокійне й глибоко зважене зображення трагедії народу. Здоровий розум і внутрішня твердість Івана Денисовича викликають мимовільну повагу й симпатію. Ми почуваємо: на цього роботягу можна покластися й він може навчити. Дослідження табірної теми було продовжено А. И. Солженициним у монументальній праці "Архіпелаг ГУЛАК”. Письменник працював над цим добутком протягом довгого років, копітко збираючи свідчення очевидців, спогаду, Документи, що проливають світло на історію виникнення й функціонування системи репресивних органів у нашій країні. У цій книзі немає; ніякого вимислу, вона базується тільки на документах, і в цьому її сила.

Прочитавши "Архіпелаг ГУЛАК”, не можна залишитися байдужим, не можна продовжувати жити як і раніше, безпомічно розводячи руками й потураючи офіційної неправди, виправдуючи власне боягузтво тим, що, мол, часи такі. Історична повість А. Солженицина - це, насамперед, заклик до нашої совісті. "Архіпелаг ГУЛАК” - книга великого звільнення духу, пам’ятник всім жертвам, про "чистоту” яким ніяк не спорять колишні кремлівські вершителі доль. Ні, ніколи не убожіла російська земля праведниками, людьми із загостреною совістю й почуттям людського достоїнства. Солженицин вірить у внутрішню силу російського народу. От його невелике оповідання "Матренин двір”. Важка, подібна до фатального випробування доля, безпросвітне життя - от про що це оповідання. Але за трагічними обставинами знову встає непохитний характер простій росіянці жінки, сильної духом і непохитної у своєму правдошукацтві . Правда в Солженицина - це, у першу чергу, совість, прагнення будь-що-будь "жити не по лиси”. Сьогодні, коли начебто б прийшла довгоочікувана воля, коли кожний одержав можливість висловлювати власну думку, цей заклик не втратив своєї актуальності.


Схожі твори: