У ряді російських поетів особливе місце займає С. О. Єсенін. Його ранні вірші повні звуків, заходів, фарб. Дзенькає дівочий сміх, лунає "білий передзвін” беріз, видзвонюють верби, "із дзенькотами” плачуть глухарі заливаються чується "дрібна пісня” рибалок, шумлять очерета. Урятував пахне яблуками й медом, ялини ллють захід ладану. Навкруги - м’яка зелень полів, червоне світло зорі, голубіє небесний пісок, кадить черемховий дим, У його героїнь "червоної ряшкою по білу сарафан на поділі”, сині або прикрашені шиттям хустки, а герой - у білій світці й червоному поясі. Палахкочуть зорі, гаю криють синім мороком, втім, морок може бути й червоним, на воді - жовті поводья місяця. Синє, блакитне, зелене, руде, золоте бризкає й переливається у віршах поета. Сільське життя з’являється у світлому й радісному ореолі, з нею зв’язуються найкращі почуття й вірування поета. Сільська хата, рідні простори знаходять майже казкову барвистість.

За що можна любити Батьківщину? Звичайно, це тема особлива: адже кожний любить Вітчизну своєю неповторною любов’ю. За що любив рідну землю такої гранично російський поет, як Єсенін? Мені здається, що насамперед за те, що оточувало його: поля, села, лісу, селян, а потім і місто, літературу, друзів, навіть шинки - словом, за все те, що входить у плоть і кров, стає частиною буття. Почуваючи, що значить втратити Батьківщину, Сергій Олександрович добре передав настрій російських емігрантів, яким так часто снилися огорожа, хвіртка, береза і ялина. Але ніколи не мала б такої магічної сили лірика поета про рідну землю, якби він за цією "малою” батьківщиною не бачив "великий”. Звичайно, він сприймав Батьківщину й глибше, і ширше. Він пишався міццю своєї країни, її неосяжністю: "Я буду оспівувати всією істотою в поеті шосту частину землі з назвою коротким "Русь”, - пише він у вірші "Русь радянська”. Поет щасливий тим, що він син великого народу, великої революційної епохи, що намагається зрозуміти й прийняти. Недарма в "Листі до жінки” він викликує:

С. А. Єсенін юнаків сімнадцяти років вперше з’являється у Москві: він приїхав з далекої Рязанської губернії до столиці цілком оформившимся поетом. Це кучерявий рожевощокий хлопчик, на думку сучасників, "дуже схожий на свої вірші”. А ранні вірші його кшталт пісень: це музика, складена сільським хлопцем на тальянки, гармошці. Такі пісні, здається, чути в шумі листя, співі солов’я; їх співають селяни, прибираючи хліб, на покосах. Русь Єсеніна встає в тихих і заграви вечорах, в багрянцем і золоті осені, в неосяжній сині небес. У нього навіть ліс видзвонює хвойної позолотою.

У Сережки є свій голос гарний. Він любить Росію по-своєму, як ніхто іншої. І оспівує її по-своєму. Берези, місяць, житні поля, озера - от його пісня. І співає він її всією Своєю істотою. А. Андрєєв. За темну гряду лісу сідало руде, нечесане, начебто спросоння, сонце. Востаннє освітило багряною зливою лучачи розкидані стоги, пухнаті хмари, заглянуло мені в очі. Може бути, воно хотіло запитати, чи не чула я що-небудь про рязанського хлопця з русявими, кольори спілого жита, волоссям, синіми, як небо, очами й чистої, немов весняний заливний дощ, посмішкою. Сонце, зупинися на мить! Я розповім тобі про Сергія Єсеніні, розповім про його лірика, розповім, чому я полюбила його вірші. Вірші Єсеніна стали мені дороги відразу, як тільки я ввійшла в чарівний мир поезії. З тих пор багатогранність, своєрідність його творчості не перестають дивувати мене. Усе глибше вивчаючи життя й творчість поета, я полюбила його всією душею й хочу бути співаком його поезії. Чому? Я часто задавала собі це питання. Дійсно, чому так близькі й зрозумілі ,його вірші й сьогодні? Мабуть, через його глибоку любов до своєї батьківщини, до свого народу, через безмежну любов до природи, її красі, через те, що вони вчать мене розуміти все прекрасне.