Доля Ганни Ахматовоїнавіть для нашого жорстокого століття трагічна. У 1921 році розстріляли її чоловіка, поета Миколу Гумільова, нібито за співучасть у контрреволюційній змові. Що з того, що до цього часу вони були у розлученні! Їх як і раніше зв’язував син Лев. Доля батька повторилася в сині. У тридцяті роки по неправдивому обвинуваченню він був арештований. «У страшні роки Єжовщини я провела сімнадцять місяців у тюремних чергах в Ленінграді», - згадує Ахматова у передмові до «Реквієму». Моторошним ударом, «кам’яним словом» пролунав смертний вирок, замінений потім таборами. Потім майже двадцять років очікування сина. У 1946 році виходить «знаменита» жданівська постанова, що оббрехала Ахматову і Зощенко, закрила перед ними двері редакцій журналів. На щастя, поетеса змогла витримати всі ці удари, прожити досить довге життя і подарувати людям чудесні вірші. Цілком можна погодитися з Паустовським, що «Ганна Ахматова - ціла епоха у поезії нашої країни». Аналізувати такий складний добуток, як поема «Реквієм», важко. І, звичайно, я зможу зробити це тільки поверхово.

На початку XX ст. в російській поезії з’явилася яскрава зірка — Анна Ахматова. Її відразу ж охрестили «російською Сафо», бо вірші невідомої до того часу дівчини вирізнялися надзвичайною щирістю й глибиною зображення внутрішніх переживань. Уже в першій збірці віршів «Вечір» (1912) А. Ахматова постала зрілим поетом (сама Ахматова саме так називала себе — не поетесою). За своїм характером ці поезії були своєрідним ліричним щоденником. Героїня віршів Ахматової — романтична дівчина, жінка-мрія, то цариця, то страдниця. Як і кожну дівчину, її бентежить кохання в усіх його проявах: і як радість, щастя, і як біль, туга. Ось в одному з віршів, який так і називається «Любовь», поет пише

Роки сталінізму відгукнулися диким болем і нелюдськими стражданнями в долях людей. Багатьох духовно скалічили, винищили, зламали. Вплив сталінізму - цього дивовижного монстра - перенесла Ганна Ахматова. Сина Ахматової, Лева Гумілева, кілька разів заарештовували. Під враженням від цих подій народився чудовий добуток - поема "Реквієм”. Читання цієї поеми робить незабутнє враження, дає урок мужності й щиросердечної стійкості. Поема Ахматової "Реквієм” у моєму розумінні - це загальнолюдська думка про неприпустимість, не гуманність насильства над людськими душами й долями. У цьому добутку розкривається трагічний епізод життя самої поетеси. Ця поема автобіографічна, в основу її лягли особисті переживання. "Реквієм” - відбиття не тільки страждань людини, але й щиросердечної твердості. У матері забрали сина, повалили її в безодню туги, самітності й тиші. Протягом всієї поеми звучить пугаючи "одна”. "Ця жінка одна, Ця жінка хвора…” Вона страждає безмірно: у неї відняли сина. Що може бути страшніше безмовного очікування, невідомого неможливості допомогти?! Нескінченних черг і сімнадцяти місяців роздираючого болю?! А потім піде вирок!

Ідея «Реквієму» Г.Ахматової може бути виражена у формі повинності і протиріччя. Поет повинен виразити своє особисте горе, інакше - параліч пам’яті і божевілля. Поет повинен виразити народне горе, стати голосом «стомільйонного народу», інакше - розрив історичної пам’яті і втрата історичного змісту. Але єдина можлива реакція на жах що діється - німота. Звідси трагічне протиріччя «Реквієму»: необхідність слова в ситуації німоти. Б. Пастернак у своїй рецензії на військові вірші Г. Ахматової писав про одино з них: «Її вірші про вбитого ленінградського хлопчика повні несамовитої гіркоти і написані немов під диктування матері або старої севастопольської солдатки». Приведемо один з військових віршів Ахматової:

«Поет у Росії більше, ніж поет», - говорить відоме виречення. Можливо, саме цим обумовлена пильна увага до теми поета і поезії у російській літературі. Поет і юрба, поет і правда, поет і зло - міркування про ці проблеми стали традиційними у вітчизняній поезії. Пророк, ізгой, сівач «розумного, доброго, вічного», небожитель, слуга народу - таким уявляли собі поета великі лірики. Свій внесок у розвиток цієї теми внесла і Г. Ахматова. Думка про призначення художника органічно входить у творчість автора. Мабуть, це багато в чому обумовлене біографічними факторами: Ахматова довгий час жила і одержала освіту у Царському Селі

Тема кохання, безумовно, займає у поезії Ганни Ахматової центральне місце. Непідроблена щирість любовної лірики Ахматової у сполученні зі строгою гармонією дозволили сучасникам називати її російською Сафо відразу ж після виходу перших поетичних збірників. Рання любовна лірика Ганни Ахматової сприймалася як своєрідний ліричний щоденник. Однак зображення романтично перебільшених почуттів не властиво її поезії. Ахматова говорить про просте людське щастя і про земні, звичайні прикрості: про розлуку, зраду, самотність, розпачі - про усе, що близько багато кому, що здатний випробувати і зрозуміти кожний. Любов у ліриці Г. Ахматової з’являється як «двобій фатальний», вона майже ніколи не зображується безтурботно, ідилічно, а, навпаки, у гранично кризовому вираженні: у момент розриву, розлуки, втрати почуття або першого бурхливого осліплення пристрастю. Звичайно її вірші - початок драми або її кульмінація.

1937 рік. Страшна сторінка історії. Пригадуються імена: О. Мандельштам, В. Шаламов, А. Солженицин. Десятки, тисячі імен. А за ними покалічені долі, безмірне горе, страх, розпач, забуття. Але пам’ять людини дивно влаштована. Вона зберігає саме таємне, дороге. І страшне… "Білі одяги” В. Дудінцева, "Діти Арбата” А. Рибакова, "По праву пам’яті” А. Твардовського, "Проблема хліба” В. Під могильного, "Архіпелаг ГУЛАК” А. Солженицина - ці й інші добутки про трагічний 30-40-х рр. XX століття стали надбанням нашого покоління, зовсім недавно перевернули нашу свідомість, наше розуміння історії й сучасності. Поема А. Ахматовій "Реквієм” - особливий добуток у цьому ряді. Поетеса змогла в ньому талановито, яскраво відбити трагедію особистості, сім’ї, народу. Сама вона пройшла через жахи сталінських репресій: був арештований і сімнадцять місяців провів у сталінських катівнях син Лев, під арештом перебував і чоловік Н. Пуні; загинули близькі й дорогі їй О. Мандельштам, Б. Пильня; з 1925 р. ні єдиної ахматівські рядки не було опубліковано, поета немов викреслили з життя. Ці події й лягли в основу поеми "Реквієм”. Ні, і не під далеким небозводом, И не під захистом далеких крив -Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, до нещастя, був…

Г. Ахматова, поет величезного поетичного дарунка, піднесений і трагічний, увійшла у російську літературу насамперед як співак кохання. Однак із часом - часом бур і потрясінь у долі Росії - її лірика, спочатку камерна, сповідальна, знаходить високе цивільне звучання. Вже у роки першої світової війни у її творчість увійшли мотиви громадянськості, самопожертви, любові до Батьківщини. Ахматова відразу визначила для себе головне: бути разом з Росією на всіх її шляхах і роздоріжжях. Програмним щодо цього варто вважати рядки:

А. Ахматова, поет величезного поетичного дару, піднесеного і трагічного, увійшла в російську літературу передусім як співак любові. Проте з плином часу - часу бур і потрясінь у долі Росії - її лірика, спочатку камерна, інтимно-сповідальна, знаходить високу громадянську звучання. Уже в роки першої світової війни в її творчість увійшли мотиви громадянськості, самопожертви, любові до Батьківщини. Ахматова відразу визначила для себе головне; бути разом з Росією на всіх її шляхах і роздоріжжях. Програмним в цьому відношенні слід вважати рядки