Мандрівний філософ сказав: “Світ мене не впіймає”. Відтак вони доходять висновку, що таки не впіймав, бо не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті і кар’єру купити розум, честь та волю Г. С. Сковороди. Щастя митець вбачав не в багатстві і славі, а в житті за совістю і власним серцем. Тому у притчі “Вбогий Жайворонок” навчає судити про людину не за обличчям, а за розумом і серцем, бо “… всему міру главою и источником єсть сердце…”

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах на Полтавщині. Походив з козацького роду. Здобувши початкову освіту, вступив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, залишивши навчання «студентом богословських наук». Був співаком придворної капели в Петербурзі, входив до складу російської місії в Угорщині.

Григорій Савич Сковорода - оригінальний мислитель і письменник, виразник ідей гуманізму та селянського просвітництва. Народився 3 грудня 1722 року в с. Чорнухах Лубенського полку на Полтавщині, у сім’ї малоземельного козака. У 1734 - 1753 роках з переривами навчався в Києво-Могилянсткій академії.

Значення творчості Григорія Сковороди для сучасної культури незаперечне. Унікальна постать української культури була наново «відкрита» ще в 1920-і роки! коли святкується двохсотліття з дня народження філософа й з’являється низка художніх творів, присвячених українському мислителеві. У 1920-і роки швидкий темп існування перенаселених міських кварталів «розмиває» у свідомості мешканців традиційні цінності.

Вивчаючи західноєвропейську літературу доби Просвітництва в 9 класі, проводячи літературні паралелі, не можна не згадати в шкільній аудиторії ім’я великого українського просвітителя, філософа й письменника Григорія Савича Сковороди. Його світоглядні ідеї, висловлені у ряді літературних творів, філософських праць, були суголосними західноєвропейській думці XVIII ст., зокрема поглядам просвітителів на соціальну дійсність, людину і її природу та духовний потенціал, проблему можливого оновлення світу й утвердження ідеалів розуму і справедливості, а отже, досягнення загального добра й всесвітньої гармонії.

Значну частину літературної спадщини Г. Сковороди складають байки. Сковорода був автором першої в українській літературі збірки байок. Зразки цього жанру зустрічались і до нього, але лише він глибоко осмислив і повно розкрий потенціальні можливості байки як літературного жанру в плані зображення суспільного життя. Байки Сковороди, в яких звучать актуальні мотиви часу, вийшли в світ під назвою «Басни харьковскії».

Мальовничi роздоли щедрого талантами харкiвського краю. Земля, що виховала Григорiя Сковороду, Квiтку-Основ’яненка, Василя Мисика, Олександру Ковальову, Степана Сапеляка, Вiктора Бойка, Анатолiя Перерву та багатьох iнших письменникiв.

Григорій Савич Сковорода - великий український філософ, славетний діяч науки. Отримавши добру освіту не тільки в Києві, а й у Відні та Офені, він повернувся на Батьківщину з великим багажем знань. Сковорода знав латину, німецьку та грецьку мови. Читав твори Сократа, Плато-на, Аристотеля мовою оригіналу. Найбільше цінував Біблію, яку перечитав багато разів. Григорій Савич Сковорода був надзвичайно простою та щирою людиною.

Григорій Савич Сковорода народився 1722 року в селі Чорнухи на Київщині в сім’ї малоземельного козака. З раннього дитинства він виявив пристрасть до музики і співів, а ось ґрунтовну освіту у місцевій школі, де вчителем був паламар, здобути було важко, і батько, бачучи потяг сина до книжок, віддав його до славетної Києво-Могалянської академії.

Григорій Сковорода - видатний український філософ, просвітитель, письменник-гуманіст XVIII століття. Автор філософських і педагогічних трактатів, поетичних творів, перекладів, проповідей, притч, байок, він був високоосвіченою людиною свого часу, його геній зростав на народному ґрунті. Наскрізною ідеєю філософії й художньої творчості Сковороди є пошук людського щастя.

У Сковородинівку ми приїхали з батьками на кілька днів на гостину до тітоньки Марії, яка вже була на пенсії і весь час порпалася на городі. Після звичайних радісних привітань і обіду в колі родичів я вирішив прогулятися до Сковородинівських місць (де зараз музей Сковороди), там завжди було так затишн’о й привітно. Підходжу до Сковородинівського дуба, де на барельєфі видно зображення відомого філософа.

Шкільний твір на тему «Філософські роздуми Г. Сковороди» Яке воно, де його шукати? Це відчуття завжди спогодує про себе спокоєм і незвичайним хвилюванням серця. Кожний уявляє птаха щастя по-різному, а Г. Сковорода своїми діями ми допомагає збагнути шляхи і способи його досягнення. Великий любомудр розуміє щастя у самопізнанні, а доказ у відповіді до ченців: «Я стовпотворіння умножати собою ту… Світ мене не впіймає».

Помітне місце у творчому доробку Г. Сковороди займають вірші соціального плану. Викриваючи пороки тогочасної дійсності, потворний світ експлуататорів-кріпосників, переживаючи трагізм існування гнобленого народу, Сковорода виступає у багатьох своїх творах істинним просвітителем-демократом, переконаним гуманістом.

Важко людині відчути себе щасливою, особливо людині звичайній, виходцю з простого народу. Таким був і Григорій Сковорода. Тому не дивно, що, живучи серед простих людей, знаючи їхні думки і прагнення, він звернувся до проблеми сутності людини, її щастя. Адже відомо, що щастя всміхається тільки багатим. Що ж таке щастя, як трактує його Г. Сковорода?

Сковорода був особливою людиною. Він свідомо відмовився від усіх принад світу, щоб споглядати життя, людей, повільний плин часу, перетворення у природі. Це дозволило йому виробити свій оригінальний філософський погляд на життя. У всьому, що він споглядав, Сковорода бачив величний задум Господа.

Будь славен вовек, о муже избранне, Вольносты отче, герою Богдане. Не забудьте написати, що, за думкою Сковороди, свобода є також умовою прискореного і плідного розвитку науки, освіти, культури в інтересах народу. Що ж таке є «сродна» праця?

Г. С. Сковорода негативно ставився до сучасного йому життєвого устрою, в якому прості люди були безправними, позбавленими волі через ярмо кріпацтва. У таких сатиричних творах, як “Всякому місту — звичай і права”, “То яка ж є то слава нині?”, “Поспішай, гостю, поспішай”, “Осінь нам приходить, а весна пройшла”, в оді “Похвала бідності” письменник дотепно й гостро висміює вади різних верств суспільства: брехню, розпусту, гонитву за чинами й багатством, пияцтво, зажерливість, зловживання своїм становищем, підлабузництво, ледарство; протиставляє їм людину, у якої “совість, як чистий кришталь”.